Ухвала

від 08.06.2015 по справі 2а-63/10/0470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. Київ К/9991/62941/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року

у справі №2а-63/10/0470

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія»

до Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06 жовтня 2009 року №0000392340/1 та №0000362340/1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року, про що складено акт від 14 липня 2009 року №58/230/32433909, яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпункту 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.6, пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.1 статті 8, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.5 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року №143, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року на 29 496,00 грн., за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року на 25 203,00 грн. та за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2009 року на 37 344,00 грн.;

підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 8 565,61 грн., у тому числі за квітень 2006 року на 77,00 грн., за серпень 2006 року на 167,66 грн., за листопад 2006 року на 4 024,84 грн., за грудень 2006 року на 796,00 грн., за лютий 2006 року на 3 500,00 грн.;

підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у жовтні 2006 року на 10 763,00 грн.;

підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 8 994,57 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 27 липня 2009 року №0000362340/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39 260,82 грн., з яких 23 108,33 грн. за основним платежем та 16 152,49 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000352340/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 154 473,60 грн., з яких 92 043,00 грн. за основним платежем та 62 430,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 06 жовтня 2009 року №0000362340/1, аналогічне за змістом податковому повідомленню-рішенню №0000362340/0, а також №000392340/1, яким визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 140 307,10 грн., з яких 92 043,00 грн. за основним платежем та 48 261,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи спірне рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності його прийняття.

Згідно пункту 1.6 статі 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

За приписами підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до приписів підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, із встановленням судом реальності та товарності господарської операції, на переконання колегії судів є достатніми підставами для виникнення права на податковий кредит.

Пунктом 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, позивачем в порушення вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включено до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість квітня 2006 року суми податку у розмірі 396,00 грн., яка була сплачена позивачу Слов'янською та Зорянською сільськими радами по розчистці снігу та постачання вугілля, що спричинило несплату в бюджет податку у розмірі 77,00 грн., оскільки згідно даних податкового обліку позивача у травні 2006 року від'ємне значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту становить 160,00 грн.

Аналогічні порушення, за висновками відповідача, були допущені позивачем у серпні 2006 року, а саме - позивачем не включено до складу податкових зобов'язань вказаного податкового періоду суму податку у розмірі 666,66 грн., сплачену ПСП «Агро-Реал» (сума ПДВ - 166,66 грн.) та ПСП «Еліта» (сума ПДВ - 500,00 грн.) у ціні придбаних товарів (робіт, послуг).

Також податковий орган вважає, що у листопаді 2006 року підприємством не включено до складу податкових зобов'язань податок на додану вартість у розмірі 4 024,84 грн., сплачений Зорянською сільською радою, СФГ «Дорошенко», СФГ «Кипарис» у ціні придбаних у позивача товарів (робіт, послуг), у результаті чого позивачем не сплачено в бюджет 7 972,00 грн. (з урахуванням порушень, пов'язаних з завищенням податкового кредиту).

Крім того, за висновками акту перевірки позивачем не включено до складу податкових зобов'язань лютого 2009 року податок на додану вартість у розмірі 12 301,00 грн., сплачений СФГ «Дорошенко» та ТОВ «Агрохімцеклон» у ціні придбаних у позивача товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, як обґрунтовано встановлено судом апеляційної інстанції, податковим органом не зазначено розрахунків та не наведено доводів, з яких він виходив під час визначення суми, яка підлягає сплаті позивачем в бюджет у зазначених податкових періодах.

Ще одним порушенням, встановленим актом перевірки, є порушення позивачем вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні позивачем податкового кредиту у серпні 2006 року на 2 054,25 грн. та у жовтні 2006 року на 11 733,33 грн., згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ ВКФ «Полі», свідоцтво платника податку на додану вартість якого анульовано за ініціативою податкової інспекції 03 липня 2006 року та у листопаді 2006 року на суму 8 994,57 грн., не підтверджену податковими накладними.

Водночас, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що висновки акту перевірки не відповідають обставинам викладеним у цьому ж акті, оскільки в описовій та мотивувальних частинах акту зазначено про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», проте висновки акту перевірки необґрунтовані, підстави, за якими визначалися суми у більшості випадків не підтверджені належними розрахунками.

Крім того, посилаючись на підпункт 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд попередньої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, прийнято контролюючим органом поза межами встановлено Законом строку.

Так, відповідно до вказаного пункту, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно висновків акту перевірки занижено податок на додану вартість, зокрема за квітень 2006 року, проте податкове повідомлення-рішення прийнято 27 липня 2009 року, тобто поза межами строку визначено Законом у 1095 днів.

Відповідно до приписів статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, податковим органом не наведено обставин, які б підтверджували правомірність донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішення від 27 липня 2009 року №0000362340/0.

Крім того, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу контролюючим органом донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з його протиправності з огляду на наступне.

Так, за висновками податкового органу, позивачем в порушення вимог підпункту 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.6, пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.1 статті 8, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 5 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року, занижено податок на прибуток за період з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року на 29 496,00 грн., за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року на 25 203,00 грн. та за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2009 року на 37 344,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем в порушення частини 2 статті 71 КАС України, не доведено правомірність прийнятого рішення та не наведено обґрунтованих обставин, за яких визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток було б можливе.

Так, за висновками акту перевірки, який став підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та в якому вказано про заниження (завищення) показників у рядках Декларації по окремим товарним позиціям в окремих періодах, контролюючим органом не наведено будь-якого обґрунтування таких висновків з посиланням на відповідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Також, з наданого суду розрахунку сум основного платежу з податку на прибуток та застосованих штрафних (фінансових) санкцій, суд апеляційної інстанції не зміг встановити, з яких підстав виходив податковий орган під час встановлення за результатами перевірки розбіжностей між сумами валового доходу та валових витрат, амортизаційних відрахувань, а відтак встановлення чистого доходу, який підлягає оподаткуванню.

Крім того, як свідчать матеріали справи, спірним податковим повідомленням-рішенням від 06 жовтня 2009 року №0000392340/1 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, зокрема, за період ІІ квартал 2006 року, з порушенням строку визначеного статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто після спливу 1095 днів.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 140 307,10 грн., з яких 92 043,00 грн. за основним платежем та 48 261,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин та враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень у зазначеній частині, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно безпідставності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у вказаних розмірах.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. у справі №2а-63/10/0470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.