Ухвала

від 30.06.2015 по справі 802/1831/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2015 року м. Київ К/800/46725/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Божедар-Агро» на постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі

за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача Приватного підприємства «Божедар-Агро»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

22.05.2014р. до суду з позовом про стягнення з приватного підприємства «Божедар-Агро» (далі Підприємство) 20936,96грн. та пені за порушення термінів їх сплати в сумі 232,36грн. звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Фонд). Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що в порушення статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році. На цій підставі позивач просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі20936,96грн. та пеню за порушення термінів їх сплати в сумі 232,36грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 1.07.2014р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014р., позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Підприємство звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому позивач зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

У своїх запереченнях позивач зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що відповідача зареєстровано у Фонді як роботодавця - юридичну особу, що використовує найману працю. Відповідно до звіту Підприємства про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013р., середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 46 осіб, отже, згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-XII), для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 2 робочих місця. В той же час, станом на подання відповідачем звіту, на Підприємстві працював 1 інвалід.

Частиною першою статті 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 вказаного Закону визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Порядок подання звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19 грудня 2005 року №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (чинний до 12 липня 2013 року), відповідно до якого про наявність вакансій підприємство подає звіт за формою №3-ПН.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у роботодавця обов'язку виділяти та створювати робочі місця для інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, а також щодо повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Підприємство, в порушення вище зазначених норм,не подало державній службі зайнятості населення звіт про наявність вільних робочих місць у червні 2013 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Підприємством не було у повному обсязі виконано обов'язку щодо вжиття всіх передбачених Законом №875-XII заходів, спрямованих на забезпечення інвалідів робочими місцями, що виявилося у неналежному інформуванні центру зайнятості про утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу приватного підприємства «Божедар-Агро» залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 1.07.2014р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз