cpg1251
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2015 року Справа № 909/173/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЄвсікова О.О., суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на ухвалуГосподарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2015 та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 у справі№909/173/15 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомПриватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." доПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського регіонального відділення АТ "Брокбізнесбанк" провизнання недійсним іпотечного договору від 05.02.2007 за участю представників сторін від позивача:Заверуха І.Л. від відповідача:Грищенко І.С.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2015 (суддя Малєєва О.В.), яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С., Гнатюк Г.М., Матущак О.І.), частково задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." про забезпечення позову, з метою забезпечення позову до вирішення даної справи по суті заборонено:
- ПАТ "Брокбізнесбанк" вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 05.02.2007, укладеним між сторонами у справі;
- Головному управлінню юстиції у Івано-Франківській області в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Івано-Франківській області, а також усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно і нотаріусам України, зокрема приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніні Анатоліївні, вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією права власності та інших речових прав стосовно нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки від 05.02.2007, укладеного між сторонами у справі;
- приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніні Анатоліївні та будь-яким іншим нотаріусам України вчиняти виконавчий напис нотаріуса на іпотечному договорі від 05.02.2007, укладеного між сторонами у справі.
Судові рішення мотивовані тим, що до вирішення даної справи відповідач не обмежений в можливості здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки, що ускладнить виконання рішення суду.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, ПАТ "Брокбізнесбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ці судові рішення скасувати як такі, що не відповідають нормам процесуального та матеріального права, та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно зі ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Воно застосовуються судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги. Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, є неприпустимим.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому згідно з вимогами ст. 66 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в необхідності доказування обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач заявив вимогу про визнання недійсним іпотечного договору від 05.02.2007 (далі - Іпотечний договір), укладеного між ним та ПАТ "Брокбізнесбанк".
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до Іпотечного договору з метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору №2298.03. до генерального договору кредитної лінії №2298, укладеного 05.02.2007 між ПАТ "Брокбізнесбанк" та позичальником ВАТ "Івано-Франківський арматурний завод", позивач передав ПАТ "Брокбізнесбанк" в іпотеку нерухоме майно.
У ст. 7 Іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання по кредитному договору в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, в цілому або в тій чи іншій частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору (п. 7.4).
Листом від 25.11.2014 за вих. №951/оу5 відповідач направив позичальнику вимогу про сплату протягом 30-ти календарних днів простроченої заборгованості за кредитним договором та попередив, що у випадку її невиконання банк буде вживати заходи для стягнення вказаної заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно.
Тобто відповідач до вирішення даного спору по суті не обмежений у можливості здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, оформлення права власності на предмет іпотеки за собою, продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі.
Оскільки ст. 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, за висновком суду першої інстанції, вчинення вказаних вище дій відповідачем може утруднити виконання рішення в разі задоволення позову в даній справі, призвести до порушення прав позивача та інших осіб, вимагатиме від них додаткових дій та подання нових позовів для відновлення своїх прав.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився, оскільки подальше відчуження предмету оскаржуваного договору та зміна власника цього майна призведе до порушення прав та законних інтересів позивача та інших осіб, які не є учасниками цього процесу, у разі задоволення позову.
Проте вжиті судами заходи забезпечення позову не можна визнати розумними, обґрунтованими і адекватними, здійсненими з дотриманням збалансованості інтересів сторін з огляду на наступне.
Заборонивши відповідачу вчиняти відповідні дії щодо звернення стягнення на майно, передане в іпотеку за Іпотечним договором, що є предметом оспорювання в даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій по суті позбавили відповідача (кредитора) права на гарантії задоволення його вимог позивачем (іпотекодавцем), які випливають з погоджених сторонами умов іпотечного договору та норм чинного законодавства (ст. 589 ЦК України, ст.ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку"), тобто позбавили відповідача можливості відновлення своїх прав у випадку порушення боржником та іпотекодавцем взятих на себе договірних зобов'язань.
При цьому суди залишили поза увагою презумпцію правомірності правочину, закріплену в ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. З огляду на положення наведеної норми з урахуванням ст. 526 ЦК України зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваного договору, який не визнаний судом недійсним, мають виконуватися належним чином відповідно до його умов та вимог законодавства.
До того ж незалежно від результатів вирішення господарським судом спору в даній справі видача наказу та примусове виконання рішення за вказаними вище позовними вимогами не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом визнання факту, а не передачі майна чи вчинення певних дій. Отже, очевидним є відсутність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в даній справі.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню. У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 у справі №909/173/15 скасувати.
У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №909/173/15 Господарського суду Івано-Франківської області відмовити.
Головуючий суддя О.Євсіков
Судді О.Кролевець
О.Попікова
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 30.06.2015 |
Оприлюднено | 06.07.2015 |
Номер документу | 46059843 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Кролевець O.A.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні