Постанова

від 03.12.2007 по справі 2-а-220/07

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-а-220/07

Справа №2-а-220/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня

2007 року                                   Бердянський

міськрайонний суд

Запорізької

області в складі: головуючого судді - Крамаренко А.І. при секретарі - КорнієнкЬ

Н.І.

за

участю: позивача ОСОБА_1,  представника позивача -ОСОБА_2,  представників відповідача - ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним

позовом ОСОБА_1 до Управління Державного департаменту України з питань

виконання покарань в Запорізькій області, 

начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання

покарань в Запорізькій області ОСОБА_5 про визнання наказу про звільнення

незаконним,  поновлення на службі,  стягнення компенсації за час вимушеного

прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

З

15.10.1999 року до 26.06.2006 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді молодшого

інспектора відділу охорони БВК-77 і був звільнений наказом начальника

Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в

Запорізькій області №43 о/с від 03.07.2006 року з 26.06.2006 року.

В червні

2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державного

департаменту України з питань виконання покарань в Запорізькій області,  начальника Управління Державного департаменту

України з питань виконання покарань в Запорізькій області ОСОБА_5,  в якому просить поновити йому строк для

звернення з позовом до суду; визнати незаконним наказ №43-о/с від 03.07.2006

року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого інспектора відділу охорони

Бердянської виправної колонії (№77); зобов'язати начальника Управління

Державного департаменту України з питань виконання покарань в Запорізькій

області полковника внутрішньої служби ОСОБА_5 поновити ОСОБА_1 на посаді

молодшого інспектора відділу охорони Бердянської виправної колонії (№77) і

сплатити йому грошове і речове забезпечення за встановленими законодавством

нормами за час вимушеного прогулу.

В

судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні

вимоги та зазначили,  що 24.06.2006 року

з Бердянської ВК-77 був здійснений побіг. В цей період ОСОБА_1 охороняв

пост,  побачивши засудженого,  зробив постріл на ураження,  але не влучив. В зв'язку з тим,  що втеча засудженого це надзвичайна пригода -

його зробили ''виновним" та звільнили без достатніх підстав.

Представники

Управління Державного департаменту України з питань виконання   покарань  

в   Запорізькій   області     

за  дорученням   ОСОБА_6 , 

ОСОБА_4 в судовому засіданні

позов не визнали та пояснили,  що ОСОБА_1

не вжив засобів для припинення втечі засудженого,  зробив невлучний постріл. За результатами

службового розслідування по факту скоєння втечі з-під охорони засудженим було

наказано близько 20 осіб. Для попередження можливого пособництва у подальших

втечах засуджених з-під варти застосувати до ОСОБА_1 догану було неможливим.

Начальник

Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в

Запорізькій області ОСОБА_5.

належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи,  в судове засідання не з'явився,  причину неявки суду не повідомив. До суду не

надходило заяв про неможливість розгляду справи у його відсутність.

Заслухавши

учасників судового засідання,  дослідивши

матеріали справи,  суд вважає позов

таким,  що підлягає частковому

задоволенню в зв'язку з наступним.

Відповідно

до  ст. 

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має

право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку

незалежним і безстороннім судом, 

встановленим законом,  який

вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

З

наданих до суду матеріалів видно,  що

позивач з 15.10.1999 року до 26.06.2006 року проходив службу на посаді

молодшого інспектора відділу охорони БВК-77 і був звільнений наказом начальника

Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в

Запорізькій області №43 о/с від 03.07.2006 року з 26.06.2006 року на підставі

п. 63 "д" (через службову невідповідність) Положення про проходження

служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Безпосередньою

підставою звільнення позивача був факт скоєння втечі з-під охорони

засудженого,  що визнано сторонами в

судовому засіданні і відповідно до ч.3 

ст.  72 КАС України не підлягає

доказуванню.

З

матеріалів справи,  пояснень учасників

судового засідання видно,  що ОСОБА_1

24.06.2007 року о 3 годині заступив на пост №9 і близько З години 40 хвилин

почув як спрацювало ТЗО. Цієї ж секунди він підключився на зв'язок і почув

гучний крик чатового поста №1,  але не

зрозумів,  що той кричав. Знов спрацювало

ТЗО і він повернувся у бік першого поста та транспортного КПП і побачив

засудженого,  який вже знаходився на

торцевій забор-масці і намагався здолати "єгози". Увімкнувши

СТС,  він вийшов на вулицю,  зробив одиночний постріл у засудженого,  але не влучив. Другий постріл зробити вже не

встиг,  оскільки засудженого в темряві

вже не бачив.

Відповідно

до висновку за матеріалами службового розслідування по факту скоєння втечі

з-під охорони засудженим,  затвердженого

27.06.2006 року начальником Управління Державного департаменту України з питань

виконання покарань в Запорізькій області ОСОБА_5,  даний факт став можливим внаслідок

незадовільної роботи щодо обладнання інженерно-технічними засобами охорони

забороненої зони об'єкту,  а також

обладнання освітлення з порушенням вимог наказу Департаменту №158-2000 року;

незадовільного несення служби начальником варти,  чатовими постів №1,  №9 резервної групи варти з охорони та низької

підготовки розшукових собак; при проведенні робіт по заміні комунікацій у

внутрішній забороненій зоні,  не було

забезпечено ізоляцію доступу засуджених до місця проведення робіт та його

охорону у нічний час; недостатнього вивчення особистості засудженого

співробітниками соціально-виховної  

та   психологічної   служби  

та   виведення    недосконало

вивченого

засудженого на роботу в третю зміну; необгрунтованого виведення засуджених на

роботу у третю зміну та недостатній контроль з боку управління за доцільністю

працевикористання засуджених у третю зміну; відсутність контролю з боку персоналу

за роботу засуджених на виробництві в нічний час.

Відповідно

до  ст. 

14 Закону України "'Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх

справ України" з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку,  учиненого особою рядового або начальницького

складу,  начальник призначає службове

розслідування. При визначені виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися

тяжкість проступку,  обставини,  за яких його скоєно,  заподіяна шкода,  попередня поведінка особи та визнання нею

своєї вини,  її ставлення до виконання

службових обов'язків,  рівень

кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів

внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Відповідно

до  ст.  

ст.  20,  21 зазначеного Закону особа рядового або

начальницького складу має право протягом трьох місяців з дня ознайомлення з

наказом усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на

неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра

внутрішніх справ України або до суду. Пропущений строк подання скарги може бути

поновлений.

Згідно  ст.  43

Конституції України кожен має право на працю, 

що включає можливість заробляти собі на життя працею,  яку він вільно обирає або на яку вільно

погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на

працю

Відповідно

до  ст. 

8 КАС України суд при вирішення справи керується принципом верховенства

права ,  відповідно до якого,  зокрема, 

людина ,  її права та свободи

визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності

держави.

Оцінюючи

у сукупності вищевикладене суд вважає вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про

звільнення незаконним,  поновлення на

службі,  стягнення компенсації за час

вимушеного прогулу такими,  що основані

на законі,  а наказ про його звільнення

таким,  що суперечить встановленим

службовим розслідуванням обставинам,  та

таким,  що грунтується на припущеннях

можливого пособництва в можливих втечах засуджених в майбутньому.

Відповідно

до ч. 2  ст.  100 КАС України якщо суд визнає причину

пропущення строку звернення до суду поважною, 

адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку,  встановленому цим Кодексом.

Суд

приймає до уваги пояснення представника позивача та самого позивача,  що останній дізнався про порушення своїх прав

в червні 2007 року від колишніх своїх співробітників,  і вважає можливим поновити позивачу строк

звернення до суду за захистом свого конституційного права на працю,  яке за змістом  ст.  22

Конституції України гарантується державою і не може бути скасовано чи обмежено.

Суд

вважає ,  що позивач в судовому засіданні

не довів належними доказами завдання йому моральної шкоди,  і позов в цій частині не підлягає задоволенню

На

підставі викладеного,  та керуючись  ст.  

ст.  3,  6, 

8,  71,  72,  99

- 103,  122,  J 58 - 164 КАС

України ,    суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити

ОСОБА_1 строк для звернення з позовом до суду.

Визнати

незаконним наказ №43-о/с від 3 липня 2006 року в частині звільнення ОСОБА_1 з

посади молодшего інспектора відділу охорони Бердянської виправної колонії

(№77).

Зобов'язати

начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання

покарань в Запорізькій області полковника внутрішньої служби ОСОБА_5 поновити

ОСОБА_1 на посаді молодшего інспектора відділ} охорони Бердянської виправної

колонії (№77) і сплатити йому грошове і речове забезпечення за встановленими

законодавством нормами за час вимушеного прогулу.

В задоволенні

решти позовних вимог відмовити.

Заяву

про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів

з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається

протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.