Постанова

від 07.08.2009 по справі 3/502

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м.

Київ

 07.08.2009 р.           14:25           № 3/502

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді  Блажівської Н.Є., при секретарі судового

засідання Миколаєнко І.О.

Розглянув

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом                 ОСОБА_1

до                                 Управління

Служби безпеки України в місті Києві,

                               Головного

управління Пенсійного фонду України і місті Києві

про                               зобов'язання

вчинити дії

У

судовому засіданні 7 серпня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу

адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну

частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И  С П Р А В И

ОСОБА_1

(надалі -Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з

адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в місті Києві

(надалі -Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України і місті

Києві (надалі -Відповідач 2) та з урахуванням уточнених позовних вимог просив

про визнання такою, що не відповідає закону, відмову Управління Служби безпеки

України в місті Києві від 29 вересня 2005 року у призначенні пенсії Позивачу;

зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України і місті Києві

вчинити дії щодо призначення та нарахування пенсії Позивачу відповідно до

Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби,

та деяких інших осіб».

Позовні

вимоги мотивовані тим, що відмова Управління Служби безпеки України в місті

Києві від 29 вересня 2005 року у призначенні пенсії ОСОБА_1 є неправомірною, та

такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

В

судовому засіданні представником Позивача було зазначено про те, що ОСОБА_1 має

право на призначення йому пенсії відповідно до статті 12 Закону України «Про

пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших

осіб».

На

думку представника Позивача, Відповідачем 1 було безпідставно обмежено право

Позивача на призначення пенсії за вказаним законом, а тому така відмова є протиправною.

Представник

Відповідача 1 -Управління Служби безпеки України в місті Києві, -проти

заявлених позовних вимог заперечила, вказавши на їх необґрунтованість та

безпідставність.

В

обґрунтування заперечень на позов представник Відповідача 1 зазначила, що

відповідно до вимог чинного момент звернення Позивача до суду пенсійного

законодавства України відсутні правові підстави для призначення пенсії Позивачу

на підставі статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб,

звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Так,

як вказала представник Управління Служби безпеки України в місті Києві, Позивач

при звільненні 10 вересня 1993 року мав військову вислугу 14 років, перебував у

віці 30 років; його загальний трудовий стаж складав менше 25 років. На момент

його звільнення з військової служби редакція статті 12 Закону України «Про

пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших

осіб» передбачала вимогу про те, що на день звільнення зі служби

військовослужбовець повинен досягти 45-річного віку.

В

зв'язку з зазначеним, на думку представника Відповідача 1, Позивач не має права

на призначення йому «змішаної»пенсії, оскільки він не досяг на день свого

звільнення у 1993 році 45-річного віку і його страховий стаж станом на той час

був меншим 25-річного строку.

Представник

Відповідача 1 також вказала на пропуск Позивачем строку звернення до суду та

наполягала на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.

Представник

Відповідача 2 -Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, -в

судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, вказавши на те, що Головним

управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві не було порушено прав

Позивача, оскільки він не звертався до Відповідача 2.

Представник

Відповідача 2 вказав на пропуск Позивачем строку звернення до суду та просив

відмовити в задоволенні позову з цієї підстави.

   Розглянувши подані сторонами документи і

матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представників

Відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста

Києва, -

                                           В С Т А Н О В И В

Умови,

норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які

перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб

начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту

інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального

зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного

захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України,

та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначено

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової

служби, та деяких інших осіб»(надалі також -«Закон»).

Особи

офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової

служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за

цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій

службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні,

службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в

органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної

кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу

років (стаття 1 Закону).

Перелік

осіб, які мають право на пенсійне забезпечення визначено статтею 1-2 Закону.

Так,

право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі

служби: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці

надстрокової служби та військової служби за контрактом; б) особи начальницького

і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу

податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної

кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу

органів і підрозділів цивільного захисту; в) особи із числа військовослужбовців

Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і

внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України,

Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України; г) особи

начальницького і рядового складу державної пожежної охорони, особи

начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та

захисту інформації України; д) громадяни інших держав із числа військовослужбовців

збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до

законодавства цих держав, які постійно проживають в Україні, і відповідно до

міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою

України, їх пенсійне забезпечення здійснюється згідно із законодавством

держави, на території якої вони проживають; е) особи, зазначені у статтях 3 і 4

цього Закону; є) особи із числа військовослужбовців строкової служби та члени

сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців

надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які

мають право на пенсію за цим Законом, у передбачених цим Законом випадках.

Умови

призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону.

Так,

пенсія за вислугу років призначається: а) особи офіцерського складу, прапорщики

і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за

контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають на день

звільнення зі служби вислугу 20 років і більше; б) особи офіцерського складу,

прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової

служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом,

звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли

45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а

також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений

з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння,

а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний

трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних

років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ

або служба в державній пожежній охороні (стаття 12 Закону в редакції від 24

червня 2004 року).

31

серпня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Служби безпеки України у місті

Києві із заявою про призначення пенсії, як особі, яка звільнена з військової

служби і має право на довічну пенсію за вислугу років відповідно до Закону

України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та

деяких інших осіб».

Листом

Управління Служби безпеки України у місті Києві № 51/13/7646 від 29 вересня

2005 року Позивача було поінформовано про відсутність правових підстав для

призначення пенсії Позивачу, оскільки правове регулювання призначення пенсій

поширюється саме на осіб, які мають статус військовослужбовця, а не на тих,

котрі перебували певний час на військовій службі в минулому, до досягнення ними

45-річного віку.

Представники

Відповідачів в судовому засіданні наполягали на застосуванні судом наслідків

пропущення Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду за

захистом прав, свобод та інтересів щодо позовної вимоги про визнання такою, що

не відповідає закону, відмову Управління Служби безпеки України в місті Києві

від 29 вересня 2005 року у призначенні пенсії Позивачу.

Відповідно

до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення

до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно

до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України

пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у

задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із

сторін.

Строк

звернення до адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у

публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до

адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом

своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає

права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову

може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Дотримання

строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації

права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих

відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє

стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх

функцій.

Встановлення

процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування

учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними

передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних

процесуальних дій.

Інститут

строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у

публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного

процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки

обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними;

після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору,

відносини стають стабільними.

Суд

звертає увагу на те, що Позивач був ознайомлений з відповіддю Управління Служби

безпеки України у місті Києві № 51/13/7646 від 29 вересня 2005 року.

Враховуючи

вищевикладене, Судом не встановлено, а представником Позивача не зазначено про

існування обставин, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення

строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного

судочинства України.

Представником

Позивача не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку

звернення до адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, а також не

надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску  строку звернення до суду.

Вивчивши

матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Окружного

адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до

адміністративного суду щодо позовної вимоги про визнання такою, що не

відповідає закону, відмову Управління Служби безпеки України в місті Києві від

29 вересня 2005 року у призначенні пенсії Позивачу, оскільки адміністративний

позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 26 червня 2008

року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці

позовної заяви), а тому вказана позовна вимога не підлягає задоволенню з

підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 1 статті

100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно

позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України

і місті Києві вчинити дії щодо призначення та нарахування пенсії Позивачу

відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з

військової служби, та деяких інших осіб», Суд звертає увагу на наступне.

Чинною

на час звернення Позивача з адміністративним позовом до суду  редакцією пункту «б»частини 1 статті 12

Закону від 4 квітня 2006 року визначено, що пенсія за вислугу років

призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам,

військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом,

іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12

цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного

віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності

у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних

років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах

внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного

захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Таким

чином, Суд звертає увагу на те, що підставами для призначення пенсії за вислугу

років є:

-

досягнення відповідною особою на день звільнення зі служби 45-річного віку,

-

наявність у особи страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12

календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах

внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального

зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного

захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Наказом

Служби безпеки України № 429 ос від 31 липня 1993 року Позивача, Колістратенко

Олега Григоровича, 15 травня 1953 року народження, було звільнено з військової

служби з 9 вересня 1993 року.

Судом

встановлено, що на час звільнення з військової служби ОСОБА_1 виповнилося 40

років. Загальна вислуга років складала 22 роки 10 місяців 24 дні. Вислуга за

військову службу -14 років 9 місяців 10 днів.

Чинним

на час звернення до суду та на час розгляду справи законодавством передбачено,

що особа має право на пенсію за вислугу років за Законом України «Про пенсійне

забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»за

умови досягнення нею на день звільнення зі служби 45-річного віку та наявності

у особи страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних

років і 6 місяців становить військова служба.

ОСОБА_1

на час звільнення з військової служби ще не виповнилося 45 років, так як і не

було наявно загального страхового стажу 25 років.

Таким

чином, Суд звертає увагу на те, що станом на час звернення до суду та на час

розгляду справи відсутні правові підстави для призначення Позивачу пенсії за

вислугу років на підставі пункту «б»частини 1 статті 12 Закону України «Про

пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших

осіб».

Посилання

представника Позивача на редакцію статті 12 Закону, яка діяла на момент

звернення Позивача до Управління Служби безпеки України у місті Києві є

необґрунтованими, оскільки Судом встановлено, що позовні вимоги про визнання

такою, що не відповідає закону, відмову Управління Служби безпеки України в

місті Києві від 29 вересня 2005 року у призначенні пенсії Позивачу, не

підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду.

Вищезазначене

підтверджується Оглядовим листом Вищого адміністративного суду України від 14

серпня 2008 року № 1406/100/13-08 «Про практику застосування законодавства з

питань пенсійного забезпечення (за результатами справ, розглянутих Вищим

адміністративним судом України у касаційному порядку)», відповідно до якого

право на пенсію за вислугу років, передбачену пунктом «б»статті 12 Закону

України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та

рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», незалежно від

часу звільнення зі служби мають особи, які звернулися за нарахуванням такої пенсії

в період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року.

Згідно

з роз'ясненням Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради

України № 16/3-779 від 19 серпня 2002 року «нова редакція статті 12 Закону

України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і

рядового складу органів внутрішніх справ»поширюється саме на осіб, що мають

статус військовослужбовця, а не на тих, що перебували певний час на військовій

службі в минулому, до досягнення ними 45-річного віку».

Суд

також звертає увагу на те, що відповідно до пункту в) статті 50 Закону (в

редакції закону від 4 квітня 2006 року) пенсії відповідно до цього Закону

призначаються особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до

пункту "б" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після

звільнення зі служби.

          Згідно з вимогами статті 6

Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють

свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до

законів України.

Суд

звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають

підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно

до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та  органи місцевого самоврядування, їх посадові

особи зобов'язані діяти  лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.

Відповідно

до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах

щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у

межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)

добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом,

запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням

необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод

та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно,

тобто протягом розумного строку.

Частиною

1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд

і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності

сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом

їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства

України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги та заперечення.     

Виходячи

з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного

законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в

позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що

не підлягають задоволенню.

Враховуючи

викладене, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 112, 136, 158, 159,

160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

          В задоволенні адміністративного

позову -відмовити повністю.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

   Суддя                                                                                                                Н.

Є. Блажівсь