Рішення

від 02.07.2015 по справі 911/5660/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2015 р. Справа № 911/5660/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр», Київська обл., м. Біла Церква до 1) суб'єкта підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна, Київська обл., м. Біла Церква 2) Давиденко Ірини Володимирівни, Київська обл., м. Біла Церква за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: 1) Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, Київська обл., м. Біла Церква 2) Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, Київська обл., м. Біла Церква 3) Білоцерківська міська рада Київської області, Київська обл., м. Біла Церква про скасування свідоцтва про права власності та державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, повернення майна, за участю представників:

позивачаМельниченко О.В., дов.б/н від 03.06.2015 року; Гержан Н.В., керівник; відповідача 1Дудник А.В., представник за договором про надання послуг адвоката від 20.01.2015 року; відповідача 2не з'явилися; третьої особи 1не з'явилися; третьої особи 2Настенко М.В., довіреність №01-34/1251 від 19.12.2014 року; третьої особи 3не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна (відповідач 1), Давиденко Ірини Володимирівни (відповідач 2) про: скасування виданого на ім'я Баляліної Тетяни Леонідівни свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року та державної реєстрації вказаного права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення №135, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 11.04.2012 року укладеного між Баляліною Т.Л. та Давиденко І.В., про повернення із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передати його законному власнику ТОВ «Кедр».

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.01.2015 року порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача 1 - Реєстраційну службу Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (третя особа 1) та призначено справу до розгляду на 22.01.2015 року.

До господарського суду Київської області 22.01.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 20.01.2015 року про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, яке судом задоволено.

22.01.2015 року через канцелярію суду відповідач 1 подав клопотання б/н від 20.01.2015 року про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Враховуючи те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, відповідно вказане клопотання підлягає розгляду під час розгляду справи по суті, а не як окреме клопотання.

До господарського суду Київської області 22.01.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 20.01.2015 року про зупинення провадження у справі, яке судом задоволено.

22.01.2015 року через канцелярію суду відповідач 1 подав б/н від 20.01.2015 року, в якому просив суд припинити провадження у справі, в частині скасування виданого на ім'я Баляліної Тетяни Леонідівни свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року, у зв'язку з наявністю рішення іншого органу, який в межах своєї в компетенції вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Однак судом встановлено, що у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 року, на яку посилається відповідач 1, в даній позовній вимозі відмовлено з вказівкою, що даний предмет розгляду підлягає цивільному судочинству, а тому клопотання відповідача 1 не підлягає задоволенню.

Через канцелярію суду 22.01.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 20.01.2015 року про проведення судового розгляду справи у режимі звукозапису судового засідання, яке судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2015 року розгляд справи було відкладено на 05.02.2015 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача 1 - Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради (третя особа 2).

Через канцелярію господарського суду Київської області 05.02.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 05.02.2015 року про витребування у позивача доказів, у задоволенні якого судом відмовлено, у зв'язку з наявністю даних документів у матеріалах справи.

До господарського суду Київської області 05.02.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 05.02.2015 року про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Білоцерківську міську раду Київської області, яке судом задоволено.

Через канцелярію суду 05.02.2015 року відповідач 1 подав клопотання про призначення судової будівельної експертизи.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою в разі призначення господарським судом судової експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Обставинами справи спростовується необхідність призначення судової будівельної експертизи, а тому суд відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання.

Третя особа 2 через канцелярію господарського суду Київської області 05.02.2015 року подала клопотання №01-22/117 від 04.02.2015 року про розгляд справи без участі третьої особи 2.

В судовому засіданні 05.02.2015 року представниками сторін заявлено клопотання про продовження строку вирішення спору, яке судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2015 року суд продовжив строк вирішення спору, відклав розгляд справи на 05.03.2015 року та залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача 1 - Білоцерківську міську раду Київської області (третя особа 3).

24.02.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 23.02.2015 року у якому просив суд припинити провадження у справі в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення №135 від 11.04.2012 року, як такого, що не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Розглянувши подане клопотання та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду належить підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним особам, громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до підпункту 4.2.5 пункту 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина, який не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Проте, як вбачається з спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 03.03.2015 року відповідач 2 - Давиденко Ірина Володимирівна, зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

За таких обставин, оскільки спір у справі стосується господарських відносин позивача та відповідача 2, як юридичної особи та суб'єкта підприємницької діяльності, справа підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства.

24.02.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 23.02.2015 року у якому просив суд припинити провадження у справі в частині скасування державної реєстрації вказаного права власності відповідно до виданого на ім'я Баляліної Тетяни Леонідівни свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року, як такого, що не підлягає вирішенню в господарських судах України. Клопотання відповідача 1, судом відхилено, як безпідставне та необґрунтоване.

Через канцелярію господарського суду Київської області 24.02.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 23.02.2015 року про здійснення колегіального розгляду справи, оскільки на думку відповідача 1 справа є складною та такою, що потребує вивчення значної кількості матеріалів та доказів.

Згідно із частиною першою та п'ятою ст. 46 ГПК України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається у порядку, встановленому частиною третьою ст. 21 ГПК України. За змістом зазначеної норми Закону суддя може (але не зобов'язаний) призначити колегіальний розгляд справи, виходячи з її складності, в цьому випадку склад колегії суддів визначається автоматизованою системою документообігу суду.

Розглянувши подане клопотання, суд не вбачає підстав для призначення колегіального розгляду справи у складі трьох суддів та передачі справи на автоматизовану систему документообігу для визначення конкретного складу судової колегії. Справа №911/5660/14 не є справою особливої складності, відповідно має розглядатися згідно до частини першої ст. 46 ГПК України суддею одноособово.

Відповідно до вищевикладеного, клопотання відповідача 1 про колегіальний розгляд справи №911/5660/14 задоволенню не підлягає.

05.03.2015 року відповідач 1 надав заперечення на позовну заяву б/н від 05.03.2015 року, в яких заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в позові.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.03.2015 року зупинено провадження у справі до прийняття та набрання законної сили рішення у справі №2а-7658/10/1070.

17.03.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 16.03.2015 року у якому просив суд припинити провадження у справі в частині повернення із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передання його законному власнику ТОВ «Кедр», як такого, що не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Розглянувши подане клопотання та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що воно не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що відповідач 2 - Давиденко Ірина Володимирівна, зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

17.03.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 16.03.2015 року у якому просив суд припинити провадження у справі в частині повернення із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передання його законному власнику ТОВ «Кедр», як такого, що не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Розглянувши подане клопотання та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що воно не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що відповідач 2 - Давиденко Ірина Володимирівна, зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

26.05.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 26.05.2015 року у якому просив суд припинити провадження у справі в частині повернення із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передання його законному власнику ТОВ «Кедр», на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 393 ЦК України, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 779 ЦК України встановлено, що наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини.

За таких обставин, клопотання відповідач 1 б/н від 26.05.2015 року про припинення провадження у справі в частині повернення із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передання його законному власнику ТОВ «Кедр», на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України не підлягає задоволенню.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.06.2015 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.07.2015 року.

02.07.2015 року відповідач 1 подав клопотання б/н від 02.07.2015 року у якому просив суд зупинити провадження у справі, яке судом залишено без задоволення.

Представники відповідача 2, третьої особи 1 та третьої особи 3 в судове засідання 02.07.2015 року не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідача 2, третьої особи 1 та третьої особи 3 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників відповідача 2, третьої особи 1 та третьої особи 3 за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача 1 та третьої особи 2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.06.1994 року між фондом комунального майна Білоцерківської міської ради народних депутатів (продавець) та організацією орендарів торгово-роздрібного підприємства №75 «Кедр» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №45 (договір 1) за умовами якого, продавець продав, а покупець купив торгово-роздрібне підприємство №75 «Кедр», яке знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Славіна 2/167, і відповідно до договору оренди №5 від 23 травня 1994 року, укладеного з фондом комунального майна міста, було передано організації орендарів працівників цього підприємства в тимчасове користування з правом викупу.

Відповідно до п. 1.4. договору 1, покупець цілісного майнового комплексу стає правонаступником його майнових прав і зобов'язань після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та повного розрахунку за об'єкт приватизації зазначений в п. 1.1.

Даний договір 1 засвідчений 08.06.1994 року держаним нотаріусом Білоцерківської нотаріальної контори Моцною Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за номером 1-1868.

27.11.1996 року між фондом комунального майна Білоцерківської міської ради народних депутатів (продавець) та колективним підприємством «Кедр» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №31 (договір 2) за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця нежитлове приміщення (без підвалу) загальною внутрішньою площею 466,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Славіна, 2/167 (надалі - майно), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Даний договір 2 засвідчений 27.11.1996 року приватним нотаріусом Білоцерківської нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 7737.

На виконання умов договору 2 за актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 21.01.1997 року фонд комунального майна Білоцерківської міської ради народних депутатів (продавець) передав, а товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр» (покупець) прийняло продане способом викупу 27 листопада 1996 року нежитлове приміщення (без підвалу) загальною внутрішньою площею 466,6 кв. м. (надалі - майно), що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Славіна, 2/167, вартістю 41 819 (сорок одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять) гривень.

19.04.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр» (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №8 (договір 3) за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування торгову площу розміром 15 кв. м., а саме частину ганку лівого крила приміщення (надалі - майно), яке розміщене за адресою: м. Біла Церква, вул. Славіна, 2/147, згідно плану (додаток).

Цей договір укладено строком на 5 років, і діє з 19 квітня 2006 року до 19 квітня 2011 року включно (п. 9.1. договору 3).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області №223 від 26.05.2006 року суб'єкту підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна був наданий дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області №338 від 25.07.2006 року суб'єкту підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна, був наданий дозвіл на влаштування пункту прийому замовлень від населення, на підставі якого Інспекція державного архітектурного контролю видала дозвіл №96/06 від 07.12.2006 року на виконання будівельних робіт.

Акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництва був складений 05.02.2007 року та затверджений рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області №38 від 13.02.2007 року.

На підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області №38 від 13.02.2007 року суб'єкту підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.03.2007 року, в якому вказано: тип об'єкта - нежиле приміщення, в житловому будинку; адреса об'єкта - Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147, прим. 135; власник - Баляліна Тетяна Леонідівна; форма власності - приватна; опис об'єкта - загальна площа 28,3 кв. м.

11.04.2012 року між фізичною особою - Баляліна Тетяна Леонідівна (продавець) та фізичною особою - Давиденко Ірина Володимирівна (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (договір 4) за умовами якого, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього обговорену грошову суму. Нежитлове приміщення, під номером 135 (сто тридцять п'ять) загальною площею 26,6 (двадцять шість цілих і шість десятих) кв. м. (загальна площа змінилась з 28,3 кв. м. на 26,6 кв. м. за рахунок встановлення перегородок), що відчужується за даним договором, знаходиться за адресою: Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Славіна в житловому будинку під №2/147 (два дріб сто сорок сім).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду №2а-7658/10/1070 від 03.04.2012 року, що набрала законної сили в порядку ст. 85 ГПК України та залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.08.2014 року, скасовано акт державної приймальної комісії від 05.02.2007 року про прийняття в експлуатацію пункту приймання замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147СПД Баляліною та скасовано п. 1.5 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13.02.2007 року №38.

Вказаний факт в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для цієї справи значенням у вирішенні даного спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що акт державної приймальної комісії від 05.02.2007 року про прийняття в експлуатацію пункту приймання замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147СПД Баляліною та п. 1.5 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13.02.2007 року №38 скасовані, а тому наведені обставини не підлягають доказуванню у даному спорі і є встановленими наведеним судовим рішенням.

Отже, акт державної приймальної комісії від 05.02.2007 року про прийняття в експлуатацію пункту приймання замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147СПД Баляліною та п. 1.5 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13.02.2007 року №38 не створили відповідних правових наслідків для відповідача 1.

Конституція України у ч. 2 ст. 19 передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в ст. 118 Конституції України

Відповідно до пункту 8-1 частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.

Оскільки акт державної приймальної комісії від 05.02.2007 року про прийняття в експлуатацію пункту приймання замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147СПД Баляліною та п. 1.5 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13.02.2007 року №38 скасовані судом, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства від 28.03.2007 року суб'єкту підприємницької діяльності Баляліна Тетяна Леонідівна, були оформлене всупереч нормам діючого законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна вимога про скасування виданого на ім'я Баляліної Тетяни Леонідівни свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року доведена суду за допомогою належних і допустимих доказів, є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, оскільки запис про державну реєстрацію свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року, був внесений до реєстру на підставі незаконного акта, суд вважає позовну вимогу про скасування державної реєстрації вказаного права власності, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, так як за змістом ст. 19 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до реєстру можуть бути внесені відомості на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, тоді як спірне свідоцтво скасоване судом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, обов'язковою умовою для продажу нерухомого майна є наявність у продавця права власності на майно або наявність іншого речового права, яке дозволяє передавати майно у власність іншим особам.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №16/191 від 12.04.2010р.

Враховуючи вищевикладене та те, що договір купівлі-продажу від 11.04.2012 року, суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а також позовна вимога про визнання недійсним даного договору є похідною від первісної позовної вимоги про скасування виданого на ім'я Баляліної Тетяни Леонідівни свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року, виданого з порушенням норм законодавства та задоволення судом вказаної первісної позовної вимоги, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення №135, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 11.04.2012 року укладеного між Баляліною Т.Л. та Давиденко І.В.

Цивільним кодексом України у ст. 387 визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 400 Цивільного кодексу України визначено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене, вимога позивача про повернення із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передати його законному власнику ТОВ «Кедр», є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У клопотанні б/н від 20.01.2015 року відповідач 1 просить суд застосувати строки позовної давності. В клопотанні відповідач 1 зазначає, що позивачем було відомо про існування нежитлового приміщення №135 в житловому будинку за адресою Київська обл., м. Біла церква, вул. Славіна, 2/147 та свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення від 28.03.2007 року ще з 2007 року, але до суду позивач звернувся тільки у 2014 році.

Суд не погоджується з відповідачем 1 щодо необхідності застосування до вимог позивача у справі позовної давності.

Відповідно до п. 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 N4176-VI).

Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012 року скасовано пункт 4 ст. 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування. Пунктом 5 прикінцевих положень вказаного Закону передбачено право особи звернутися з позовом про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання ним чинності, тобто до 15.01.2015 року такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 03.10.2012 року у справі №5023/1164/12).

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом ( ч. 2 п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року.).

Враховуючи те, що спір в даній справі виник внаслідок неправомірних дій відповідача 1, судовий збір в сумі 5 481,00 грн. покладається на відповідача 1.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати видане на ім'я Баляліної Тетяни Леонідівни свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №135 в житловому будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 28.03.2007 року та державної реєстрації вказаного права власності.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення №135, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Славіна, буд. 2/147 від 11.04.2012 року укладеного між Баляліною Т.Л. та Давиденко І.В.

Повернути із незаконного володіння Давиденко Ірини Володимирівни ганок лівого крила та передати його законному власнику ТОВ «Кедр».

Стягнути з фізичної особи-підприємець Баляліна Тетяна Леонідівна (09100, Київська обл., місто Біла Церква, Шосе Сквирське, будинок 244, квартира 5) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр» (09113, Київська обл., м. Біла церква, вул. Славіна, 2/147, код 19426210) 5 481 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 07.07.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак