Постанова

від 12.10.2015 по справі 911/5660/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 911/5660/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Київської області

від 02.07.2015

у справі № 911/5660/14 (суддя - Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кедр",

до 1) Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2,

2) ОСОБА_3,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: 1) Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції,

2) Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради,

3) Білоцерківська міська рада Київської області,

про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, повернення майна,

за участю представників сторін:

від позивача: 1) Мельниченко О.В. - представник (довіреність № б/н від 02.09.2015);

2) Гержан Н.В. - директор (протокол № 1 від 08.10.2011)

від відповідача 1: Дудник А.В. - адвокат (свідоцтво № 4292/10 від 29.09.2010);

від відповідача 2: не з'явився;

від третьої особи 1, 2, 3: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр» (надалі - ТОВ «Кедр», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2, відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3, відповідач 2) про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме, нежитлове приміщення НОМЕР_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, виданого 28.03.2007 Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на ім'я ОСОБА_2 та державної реєстрації вказаного права, визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення, укладеного 11.04.2012 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та повернення із незаконного володіння останньої ганку лівого крила вказаного нежитлового приміщення і передачу його законному власнику - ТОВ «Кедр».

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.07.2015 у справі № 911/5660/14 позов задоволено повністю. Скасовано видане 28.03.2007 на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 від та державну реєстрацію вказаного права. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11.04.2012. Повернуто із незаконного володіння ОСОБА_3 ганок лівого крила вищевказаного нежитлового приміщення та передано його законному власнику - ТОВ «Кедр». Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр» 5 481,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.09.2015.

У зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. на лікарняному, на підставі розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015, відповідно до підпункту 2.3.25 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу №911/5660/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 справу №911/5660/14 прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 розгляд справи було відкладено на 12.10.2015 у зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача 2 та уповноважених представників третіх осіб.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 у зв'язку з виходом судді Жук Г.А. з відпустки, справа № 911/5660/14 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та ухвалою суду від 12.10.2015 прийнята до провадження визначеною колегією суддів.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області суду апеляційної інстанції заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги у справі №911/5660/14 без уповноваженого представника третьої особи 1.

В судовому засіданні 12.10.2015 представник скаржника доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав повністю, просив рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вважаючи рішення законним та обґрунтованим, представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Відповідач 2 та треті особи 2,3 своїх уповноважених представників у судове засідання не направили, про поважність причин нез'явлення в судові засідання не повідомили, хоча про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам поштових відправлень.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача 1 щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі відповідача 2 та третіх осіб, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, за відсутності уповноважених представників вищевказаних учасників процесу.

12.10.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.06.1994 між Фондом комунального майна Білоцерківської міської ради народних депутатів (в тексті договору - продавець) та організацією орендарів торгово-роздрібного підприємства №75 «Кедр» (в тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №45 (надалі - договір 1), за умовами якого продавець продав, а покупець купив торгово-роздрібне підприємство №75 «Кедр», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і, відповідно до договору оренди №5 від 23 травня 1994 року, укладеного з Фондом комунального майна міста, було передано організації орендарів працівників цього підприємства в тимчасове користування з правом викупу (пункт 1.1. договору).

Як зазначено в пункті 1.4. цього договору, покупець цілісного майнового комплексу стає правонаступником його майнових прав і зобов'язань після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та повного розрахунку за об'єкт приватизації, зазначений у пункті 1.1.

Даний договір був засвідчений державним нотаріусом Білоцерківської нотаріальної контори Моцною Д.Г. 08.06.1994 та зареєстрований у реєстрі за номером 1-1868.

27.11.1996 між Фондом комунального майна Білоцерківської міської ради народних депутатів (в тексті договору - продавець) та Колективним підприємством «Кедр» (в тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №31 (надалі -договір 2), який того ж дня був засвідчений приватним нотаріусом Білоцерківської нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. та зареєстрований у реєстрі за номером 7737.

З пункту 1.1. договору 2 вбачається, що продавець зобов'язується передати у власність покупця нежитлове приміщення (без підвалу) загальною внутрішньою площею 466,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (надалі - майно), а покупець - прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем засвідчуються актом прийому-передачі, який підписується сторонами (пункт 3.1. договору 2).

На виконання договору 2 Фондом комунального майна Білоцерківської міської ради народних депутатів було передано, а ТОВ «Кедр» прийнято продане способом викупу нежитлове приміщення (без підвалу) загальною внутрішньою площею 466,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується актом прийому-передачі, підписаним та скріпленим відбитками печаток обох сторін (т.1,а.с.46).

Матеріали справи свідчать, що під час здійснення господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр» (в тексті договору - орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (в тексті договору - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 (надалі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування торгову площу розміром 15 кв.м., а саме, частину ганку лівого крила приміщення (надалі - майно), яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2, згідно плану (додаток).

Сторони договору оренди в пункті 2.2. передбачили, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди.

При цьому, орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, переобладнання що зумовлює підвищення його вартості (пункт 5. Договору оренди).

Цей договір укладено строком на 5 років і діє з 19 квітня 2006 року до 19 квітня 2011 року включно (пункт 9.1. Договору оренди).

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 26.05.2006 №223 Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 був наданий дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації, а рішенням від 25.07.2006 №338 - дозвіл на влаштування пункту прийому замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку по АДРЕСА_2, на підставі якого Інспекція державного архітектурного контролю видала дозвіл від 07.12.2006 №96/06 на виконання будівельних робіт на об'єкті.

Судом першої інстанції встановлено, що акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - пункту прийому замовлень від населення був складений 05.02.2007 та затверджений рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 13.02.2007 №38.

На підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.03.2007, в якому вказано: тип об'єкта - нежиле приміщення в житловому будинку; адреса об'єкта - АДРЕСА_2, прим. НОМЕР_2; власник - ОСОБА_2; форма власності - приватна; опис об'єкта - загальна площа 28,3 кв.м. (т.1,а.с.37).

Матеріали справи свідчать про те, що в подальшому, 11.04.2012 між фізичною особою ОСОБА_2 (продавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення за умовами якого, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього обговорену грошову суму. Нежиле приміщення, під номером НОМЕР_2 (НОМЕР_2) загальною площею 26,6 (двадцять шість цілих і шість десятих) кв.м. (загальна площа змінилась з 28,3 кв.м. на 26,6 кв.м. за рахунок встановлення перегородок), що відчужується за даним договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (пункт 1 договору купівлі-продажу).

При цьому, у наведеному пункті договору купівлі-продажу вказано, що нежиле приміщення належить продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 28.03.2007 Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 13.02.2007 №38.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 393 цього ж Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Разом з тим, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Місцевим господарським судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 у справі №2а-7658/10/1070, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.08.2014, скасовано акт державної приймальної комісії від 05.02.2007 про прийняття в експлуатацію пункту приймання замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку за адресою: АДРЕСА_2 СПД ОСОБА_2 та скасовано п. 1.5 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13.02.2007 №38.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що викладені у постанові суду адміністративної юрисдикції факти у розумінні частини 2 статті 35 ГПК України є преюдиціальними для вирішення спору у справі №911/5660/14, адже за змістом наведеної норми факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в пункті 2.6. постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 26.12.2012 № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який задовольняючи позов, виходив, зокрема з того, що акт державної приймальної комісії від 05.02.2007 про прийняття в експлуатацію пункту приймання замовлень від населення з продажу металопластикових конструкцій за рахунок існуючого ганку за адресою: АДРЕСА_2 СПД ОСОБА_2 та пункт 1.5. рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 13.02.2007 №38, на підставі якого було видане спірне свідоцтво, визнані протиправними та скасовані у судовому порядку постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 у справі №2а-7658/10/1070, то дана обставина є правовою підставою для скасування самого свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.03.2007, виданого на підставі такого рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позовна вимога про скасування виданого на ім'я ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 28.03.2007 доведена позивачем суду належними та допустимими доказами, а тому є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно пункту 8-1 частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.

Зважаючи на ту обставину, що запис про державну реєстрацію свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 28.03.2007 був внесений до реєстру на підставі незаконного акта, місцевий суд обгрунтовано визнав позовну вимогу про скасування державної реєстрації вказаного права такою, що підлягає задоволенню, адже за змістом вищенаведеної норм Закону до реєстру можуть бути внесені відомості на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, а в даному випадку спірне свідоцтво підлягає скасуванню судом.

В апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що позивач є власником виключно внутрішніх площ приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, при цьому ганок лівого крила останнім не приватизовувався, а тому дані обставини беззаперечно свідчать про те, що спірне нежитлове приміщення позивачу на праві власності не належить, відтак заявлені останнім вимоги є необгрунтованими.

Однак, з такими доводами колегія суддів погодитись не може з огляду на те, що право власності позивача на нежитлове приміщення площею 466,6 кв.м., що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 підтверджується договором купівлі-продажу від 27.11.1997 №31. Із наявного у матеріалах справи технічного плану вбачається, що ганок лівого крила, який за призначенням є евакуаційним виходом з приміщення, є його невід'ємною частиною.

Згідно статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, очевидним є той факт, що вказане приміщення є цілісним комплексом, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3.

До того ж, факт наявності у позивача права власності на спірний ганок був встановлений Київським апеляційним адміністративним судом при ухваленні постанови від 03.04.2012 у справі №2а-7658/10/1070, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.08.2014.

Доводи апелянта про необгрунтовану відмову суду в задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі в частині скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, виданого на ім'я ОСОБА_2, мотивоване наявністю рішення іншого органу, який в межах своєї в компетенції вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав колегія суддів відхиляє, оскільки з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 у справі №2а-7658/10/1070, на яку посилається відповідач 1, вбачається, що дану позовну вимогу не було розглянуто, так як у постанові чітко зазначено, що така вимога підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр» заявлено вимогу про визнання недійсним укладеного відповідачами 11.04.2012 договору купівлі-продажу на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з недодержанням сторонами правочину вимог, встановлених частиною 1 статті 203 цього Кодексу, необхідних для його чинності, а саме, невідповідність його вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, обов'язковою умовою для продажу нерухомого майна є наявність у продавця права власності на майно або наявність іншого речового права, яке дозволяє передавати майно у власність іншим особам.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 7 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Зважаючи на обгрунтованість висновку, якого дійшов господарський суд, скасовуючи свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2, суд правомірно вказав у своєму рішенні про те, що на момент укладення оспорюваного договору у відповідача 1 було відсутнє право продажу спірного нерухомого майна, а тому позиція суду щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним на підставі статті 215 ЦК України у зв'язку з його невідповідністю вимозі, встановленій частиною 1 статті 203 ЦК України, є правильною.

Заперечуючи проти задоволення вимоги про визнання договору недійсним, апелянт у скарзі наголошує на тому, що вказана позовна вимога не підвідомча господарським судам, оскільки сторонами оспорюваного договору виступають не суб'єкти господарювання, а фізичні особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2

На переконання скаржника, задовольняючи вказану позовну вимогу, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України, чим порушив норми процесуального законодавства.

Проте, з такими доводами судова колегія не погоджується та вважає за необхідне вказати на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №20197572 (т.1,а.с. 194-195) ОСОБА_3 з 21.10.2006 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Оскільки на момент укладення оспорюваного договору (11.04.2014) сторони правочину відповідно до вимог чинного законодавства були зареєстровані як суб'єкти господарювання, при цьому нежитлове приміщення, яке є предметом купівлі-продажу згідно його характеристик не може використовуватися за іншим призначенням, аніж для здійснення господарської діяльності, колегія суддів находить правильним та мотивованим висновок суду про підвідомчість вказаного спору господарським судам та відсутність підстав для припинення провадження у справі в цій частині.

У зв'язку із незаконним володінням ОСОБА_3 спірним нерухомим майном, ТОВ «Кедр» завило також вимогу про його витребування в останньої.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас, відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача тощо).

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови, за яких власник має право витребувати свою річ від добросовісного набувача.

Пунктом 3 частини 1 статі 388 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зважаючи на те, що позивач є власником спірного майна, що підтверджується наявними у справі доказами, при цьому спірне майно вибуло з володіння останнього поза його волею, то за вищенаведеними приписами закону воно може бути витребуване на користь власника від неправомірного володільця.

Відповідно до частин 1, 3 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Згідно статті 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Матеріали справи не містять доказів про наявність законних підстав перебування спірного майна у фактичному володінні відповідача 2, оскільки договір на підставі якого ОСОБА_3 придбала вказане майно було визнано недійним у судовому порядку.

Отже місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач 2 є фактичним, проте незаконним володільцем спірного майна, а тому позовна вимога про витребування у відповідача 2 та передачу майна з чужого незаконного володіння його законному власнику - ТОВ «Кедр» є обгрунтованою та доведеною належними та допустимими доказами.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем 1 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, як обґрунтоване тим, що позивачу було відомо про існування нежитлового приміщення НОМЕР_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 та свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення від 28.03.2007 ще з 2007 року, але до суду позивач звернувся тільки у 2014 році. На підтвердження своїх доводів відповідач 1 надав суду копію ухвали Господарського суду Київської області від 03.04.2008 у справі №02-03/849/8, якою позовну заяву ТОВ «Кедр» до виконкому білоцерківської міської ради та СПД ОСОБА_2 про визнання права власності та скасування рішення №38 від 12.02.2007 було повернуто позивачеві без розгляду.

Проте, судова колегія поділяє правову позицію Господарського суду Київської області про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог та задоволення клопотання відповідача 1.

Так, відповідно до пункту 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині 1 статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах.

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини 2 статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац 3 частини 2 статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 N4176-VI).

Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012, скасовано частину 4 статті 268 ЦК України, якою було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено, що особа має право звернутися з позовом про визнання незаконним акта органу державної влади та акта органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання ним чинності, тобто до 15.01.2015.

Оскільки ТОВ «Кедр» звернулось із позовною заявою до Господарського суду Київської області 30.12.2014, строк позовної давності щодо вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державну реєстрацію вказаного права власності останнім не було пропущено.

Вимоги позивача про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння були подані також у межах строку позовної давності, оскільки оспорюваний договір, яким майно було передано ОСОБА_3, було укладено 11.04.2012, строк позовної давності за даними позовними вимогами спливав лише 11.04.2015.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2015 у справі №911/5660/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 має бути залишена без задоволення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Варто зазначити, що задовольняючи позовну вимогу про передачу із чужого незаконного володіння ганку лівого крила його законному власникові, суд першої інстанції помилково не зазначив у резолютивній частині рішення індивідуальних ознак витребуваного майна, що давало б можливість його ідентифікувати (адреса місцезнаходження нежитлового приміщення, його площа).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині як такого, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2015 у справі №911/5660/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2015 у справі №911/5660/14 змінити.

3. Пункт 4 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Повернути із незаконного володіння ОСОБА_3 (09100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) ганок лівого крила загальною площею 28,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, прим. НОМЕР_2 та передати його законному власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Кедр» (09113, Київська обл., м. Біла церква, вул. Славіна, 2/147, код 19426210) .

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №911/5660/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий