Постанова

від 30.06.2015 по справі 908/6045/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. Справа № 908/6045/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І. , суддя Горбачова Л.П. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників:

позивача - Силка Т.О. за довіреністю б/н від 03.03.2015

відповідача - Балабанов В.О. за довіреністю б/ н від 24.04.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2298 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 19.02.15 року у справі № 908/6045/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаб-Транс", смт Новоамвросіївське Донецької області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Феона", м. Маріуполь Донецької області,

про стягнення 183 717,49 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаб-Транс" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Феона", відповідача, про стягнення 150852,69 грн. основного боргу за укладеним сторонами договором № Ц02/13 від 05.04.2013 р, 17134,67 грн. пені, 2322,23 грн. - 3% річних, 13408,00 грн. збитків від інфляції.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 року у справі № 908/6045/14 (суддя Мойсеєнко Т.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 150852,69 грн. основного боргу, 15747,50 грн. пені, 2318,02 грн. 3% річних, 13408,00 грн. інфляційних втрат та 3646,52 грн. витрат на сплату судового збору.

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 150852,69 грн. основного боргу протягом двох місяців після завершення АТО в Донецькій області без нарахування фінансових санкцій за прострочення оплати.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на наявність форс-мажорних обставин, які пов'язані з проведенням АТО на території Донецької області, та знаходженням як відповідача, так і позивача в зоні АТО, що, на думку відповідача, є підставою для реструктуризації суми основного боргу та звільнення від сплати пені, 3% річних та інфляційних.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, посилаючись на те, що не відповідають дійсності твердження відповідача, що територія його місцезнаходження є територією АТО,. Крім того, позивач вказує на відсутність сертифікату Торгово-промислової палати України, який відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» від 02.09.2014 № 1669, підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), та є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.

26.05.2015 відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких підтвердив, що він визнає позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 150 852,69 грн. Разом з цим відповідач просить про реструктуризацію основного боргу та скасування фінансових санкцій в сумі 31 473,52 грн. через проведення АТО на території Донецької області та в зв'язку з цим призупиненням господарчої діяльності відповідача, знаходженням позивача в зоні проведення АТО, ризики при проведенні банківських фінансових операції при розрахунках з суб'єктами господарювання, які знаходяться на території, яка тимчасово не підконтрольна Нацбанку України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року клопотання відповідача про продовження строку розгляду апеляційної скарги за межі строку, встановленого законодавством та про відкладення розгляду справи задоволено. Продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено на 30.06.2015.

24.06.2015 відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких підтвердив свою позицію, обґрунтовуючи свої вимоги щодо реструктуризації основного боргу та скасування фінансових санкцій посиланням на Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII, яким передбачені тимчасові заходи у вигляді незастосування та мораторій на нарахування штрафних та фінансових санкцій за невиконання низки фінансових обов'язків на час проведення АТО.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 05.04.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "СНАБ-Транс" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю (покупець, відповідач) укладено договір № Ц02/13, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити "Цемент" (надалі - товар), в кількості, за ціною, строками та на умовах поставки згідно положень цього договору, заявок до нього та додатків, що є невід'ємною частиною цього договору (надалі - додатки).

У п. 1.2 договору визначено, що партією товару вважається погоджена сторонами кількість товару на підставі заявки покупця, передана покупцю продавцем, що підтверджується видатковими документами. Датою передачі партії товару вважається дата видаткової накладної у разі поставки товару автотранспортом.

Сторони погодили в п. 2.1 договору, що ціна, вартість, марка товару, тип його пакування та кількість наведені в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціна договору наведена без урахування витрат на транспортування. Ціна товару, що поставляється автомобільним транспортом продавця, наведена з урахуванням витрат на транспортування.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата товару проводиться покупцем шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок продавця за реквізитами, вказаними в п. 10 цього договору, у вигляді оплати партії товару, не більше ніж через 5 банківських днів з дати поставки товару.

За умовами пунктів 3.1-3.4 договору продавець зобов'язаний відвантажити партію товару покупцю протягом двох банківських днів з моменту отримання продавцем належно оформленої письмової заявки покупця на відвантаження товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання товаротранспортної накладної одержувачем товару, який вказаний у заявках покупця. Датою поставки товару, що поставляється автомобільним транспортом продавця - є дата підписання покупцем товарно-транспортних документів; покупця - є дата оформлення товаро-транспортних документів. Право власності на товар, що поставляється автомобільним транспортом, переходить до покупця з дати поставки товару. Умови поставки продукції: автомобільним транспортом, СРТ згідно (ІНКОТЕРМС 2010), місце поставки вказано у додатках до цього договору.

Згідно з п. 5.2 договору продавець виставляє покупцю видаткову накладну із зазначенням вартості товару протягом одного дня з моменту відвантаження партії товару покупцю.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013 р., а у частині виконання обов'язків по цьому договору (та додатків до нього) - до повного виконання таких обов'язків.

Додатковою угодою № 1 від 30.12.2013 р. сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2104 р. Також покупець в цій додатковій угоді повідомив, що директор підприємства Стіжко С.В. має право отримувати товар в рамках цього договору без довіреності.

У додатках до договору № 1 від 05.04.2013 р., № 2 від 15.05.2013 р., № 3 від 10.08.2013р., № 4 від 11.09.2013 р., № 5 від 08.10.2013 р., № 6 від 17.03.3014 р., № 7 від 06.05.2014 р. сторони погодили поставку цементу/портландцементу згідно зазначених у додатках марок та цін навалом автомобільним транспортом продавця, СРТ (відповідно Інкотермс 2010) за адерсою: м. Маріуполь, вул. Мартенівська, буд. 7.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на виконання договору позивач поставив відповідачу обумовлений у додатках до договору товар на загальну суму 150852,69 грн. згідно наступних видаткових накладних:

№ РН-0000071 від 18.03.2014 р. на суму 24611,56 грн.;

№ РН-0000082 від 26.03.2014 р. на суму 25065,13 грн.;

№ РН-0000096 від 03.04.2014 р. на суму 24611,56 грн.;

№ РН-0000121 від 16.04.2014 р. на суму 24651,00 грн.;

№ РН-0000179 від 17.05.2014 р. на суму 25987,98 грн.;

№ РН-0000188 від 26.05.2014 р. на суму 25925,46 грн.

З боку відповідача видаткові накладні підписані без зауважень директором Стіжко С.В. та скріплені печаткою підприємства.

На оплату товару позивачем виписані рахунки № СФ-0000144 від 17.05.2014 р. на суму 25987,98 грн., № СФ-0000151 від 26.05.2014 р. на суму 25925,46 грн., № СФ-0000107 від 16.04.2014 р. на суму 24651,00 грн., № СФ-0000085 від 03.04.2014 р. на суму 24611,56 грн., № СФ-0000064 від 18.03.2014 р. на суму 24611,56 грн., № СФ-0000072 від 26.03.2014 р. на суму 25065,13 грн.

Проте, відповідач не оплатив отриманий товар за спірними накладними та рахунками, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 150852,69 грн., на яку позивачем у відповідності з умовами договору була нарахована пеня в розмірі 17134,67 грн., а також 2322,23 грн. - 3% річних, 13408,00 грн. збитків від інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України в зв'язку з порушенням грошового зобов'язання.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем робіт та їх прийняття відповідачем без жодних зауважень, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати виконаних позивачем робіт або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150852,69 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 17134,67 грн., суд першої інстанції виходив з того, що умовами п. 6.3 договору сторони узгодили відповідальність у вигляді пені за порушення строків розрахунків, передбачених п. 5.1 даного договору. Разом з цим судом встановлено, що при розрахунку пені позивачем були допущені помилки у визначенні початку прострочення по видатковим накладним від 26.03.3014 р. на суму 25065,13 грн. та від 03.04.2014 р. на суму 24611,56 грн., а також не враховано, приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Здійснивши власний перерахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 15747,50 грн.

Також, зважаючи на наявність правових підстав для стягнення інфляційних та 3% річних у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також враховуючи, що в розрахунку 3% річних позивачем допущено аналогічну помилку при визначенні початку прострочення по вказаним видатковим накладним, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних частково, стягнувши з відповідача 3% річних в сумі 2318,02 грн. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 13408,00 грн. суд визнав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлену до стягнення суму основного боргу не оспорює, але посилається на наявність форс-мажорних обставин. Як зазначає відповідач, неможливість виконання зобов'язання відповідача перед позивачем по виконанню господарського договору № Ц№Ц02/13 від 05.04.2015 виникла з форс-мажорних підстав, а саме проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької області та знаходження як відповідача так і позивача в зоні АТО. Зазначені обставини, на думку відповідача, є підставою для реструктуризації суми основного боргу та звільнення від сплати пені, 3% річних та інфляційних.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивачем заявлено до стягнення пеня в розмірі 17134,67 грн., 2322,23 грн. - 3% річних, 13408,00 грн. збитків від інфляції.

У п. 6.3 договору сторони узгодили, що при порушення строків розрахунків, передбачених п. 5.1 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується та сплачується пеня, за кожний календарний день прострочення оплати від неоплаченої суми (несвоєчасно оплаченої) суми, а також збитки від інфляції, 3% річних та інші збитки продавця у зв'язку з неналежним виконанням покупцем своїх обов'язків, включаючи упущену вигоду.

За порушення строків оплати товару позивачем нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 26.03.2014 р. по 29.10.2014 р. в сумі 17134,67 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, з урахуванням умов договору, вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ:

- по накладній від 18.03.2014 р. на суму 24611,56 грн. за період з 26.03.2014 р. по 26.09.2014 р. в сумі 2580,51 грн.;

- по накладній від 26.03.2014 р. на суму 25065,13 грн. за період з 03.04.2014 р. по 03.10.2014 р. в сумі 2676,82 грн.;

- по накладній від 03.04.2014 р. на суму 24611,56 грн. за період з 11.04.2014 р. по 11.10.2014 р. в сумі 2693,11 грн.;

- по накладній від 16.04.2014 р. на суму 24651,00 грн. за період з 24.04.2014р. по 24.10.2014 р. в сумі 2766,31 грн.;

- по накладній від 17.05.2014 р. на суму 25987,98 грн. за період з 26.05.2014 р. по 29.10.2014р. в сумі 2572,45 грн.;

- по накладній від 26.05.2014 р. на суму 25925,46 грн. за період з 03.06.2014 р. по 29.10.2014р. в сумі 2458,30 грн.

Таким чином, всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 15747,50 грн.

Також за прострочення оплати боргу за період з 26.03.2014 р. по 29.10.2014 р. позивачем нараховані 3% річних в сумі 2322,13 грн. та інфляційні втрати в сумі 13408,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних з урахуванням кожної окремої поставки товару та визначених п. 5.1 договору строків розрахунків за товар, колегія суддів вважає правомірним стягнення 3% річних в сумі 2318,02 грн. та інфляційних втрат у сумі 13408,00 грн.

В свою чергу відповідачем не надано контррозрахунок оспорюваної суми штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних, а також не наведено правових підстав для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати пені та інфляційних.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право розстрочити його виконання.

При цьому, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення повинні бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у визначений строк. До того ж законодавець вказує, що надання розстрочки та відстрочки виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, виходячи з особливого характеру обставин справи.

Також, слід зазначити, що відстрочка або розстрочка виконання рішення надається лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом. При цьому, господарський суд вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Колегія суддів бере до уваги, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач просить суд здійснити реструктуризацію суми боргу протягом двох місяців після завершення АТО в Донецькій області без нарахування фінансових санкцій за прострочення оплати, тобто фактично просить відстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст.14-1 Закону України 02.12.97 р. N 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати України" від 02.12.97 р. N 671/97-ВР, "форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо».

Повноваження щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) покладено на Торгово-промислової палати України про що визначено ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" від 02.12.97 р. N 671/97-ВР. Зокрема пунктом 1 статті 14-1 передбачено: "Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності».

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"" від 02.09.2014 р. N 1669, протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідачем до апеляційної скарги сертифікат Торгово-промислової палати України не надано.

Крім того, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є м. Маріуполь, Донецька область, вул. Мартенівська, буд. 7. Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» № 1085 від 7.11.2014 р. та внесених до нього змін Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.05.2015 р. № 428-р. місто Маріуполь до зазначеного переліку не внесено. А отже і посилання знаходження в зоні АТО відповідачем, як форс-мажорна обставина, не доведеним жодним конкретним доказом.

Твердження відповідача про ризики здійснення фінансових операцій з взаєморозрахунків в даному випадку є недоречним.

Так, стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності и власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Враховуючи зазначену норму, надання розстрочки на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися безумовною підставою для застосування положень п. 6 ст. 83 ГПК України, адже, враховуючи положення ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Укладений між сторонами договір є двостороннім правочином, за змістом якого відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити товар в кількості, за ціною, строками та на умовах поставки згідно положень цього договору. Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань. Підставою для проведення розрахунків між сторонами є зокрема п. 5.1, виставлені позивачем рахунки-фактури та підписані між сторонами видаткові накладні, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мас виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процес економіці держави та інші обставини справи.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних: процесів у економіці держави та інші обставини справи, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі наслідки і для стягувана при затримці виконання рішення.

В даному випадку відповідачем не доведено, що примусове стягнення з нього заборгованості, у тому числі оспорюваної суми пені в розмірі 15747,50 грн., 2318,02 грн. 3% річних, 13408,00 грн. інфляційних втрат матиме наслідком припинення господарської діяльності останнього.

Таким чином, вирішуючи питання про надання розстрочки, суд апеляційної інстанції, виходячи з принципу рівності перед законом і судом, зазначає, що наведені відповідачем аргументи не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання розстрочки виконання рішення суду.

При цьому слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В свою чергу відповідачем не наведено жодних норм матеріального чи процесуального права, які були порушені при винесенні рішення. В зв'язки з цим рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, 103, 105, 121 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Феона", м. Маріуполь Донецької області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду господарського суду Запорізької області від 19.02.15 року у справі № 908/6045/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 03 липня 2015 року

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Гребенюк Н. В.