Ухвала

від 30.06.2015 по справі 826/19024/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19024/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів та зборів у м. Києві від 17.11.2014 № 0011222208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2015 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.11.2014 № 0011222208 в частині донарахування зобов'язань з діяльності ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» за платежем: податок на прибуток на загальну суму 145 030, 50 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 96 687, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 48 343, 50 грн., в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 17.11.2014 № 0011222208 - залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням сторони звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю; відповідач просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36702796) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 05.11.2014 № 541/1-22-08/36387055, в якому встановлені порушення позивачем вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.9 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.10.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в 2013 році на 210 583, 00 грн.

На підставі акту перевірки від 05.11.2014 № 541/1-22-08/36387055 ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 17.11.2014 № 0011222208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 315 875, 00 грн., у тому числі 210 583, 00 грн. - основний платіж, 105 292, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що встановлені під час перевірки факти порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2, п. 138.9 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в частині формування показника собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) знайшли своє підтвердження під час розгляду вказаної справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню лише в частині.

Позивач у своїй скарзі зазначає, що ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» дотримано вимоги пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу ( п. 138.6 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з акту перевірки позивачем за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 задекларовано податок на прибуток у розмірі 316 969, 00 грн.

Перевіркою повноти визначення вказаного податку за вказаний період відповідачем встановлено його заниження в сумі 210 583, 00 грн., на підставі чого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, до якого згідно наданого розрахунку увійшла сума в розмірі 113 896, 00 грн. (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та 96 687, 00 грн. (витрати на збут, що відображені в рядку 06.2 декларації на прибуток за 2013 рік).

Відповідачем зазначено, що до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення сума задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 06.4 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» не входила.

Зокрема, під час перевірки було встановлено, що позивачем згідно поданої декларації за 2013 рік задекларовано собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 55 982 390, 00 грн., в той час як згідно даних бухгалтерського рахунку 90 «Собівартість реалізації» за 2013 рік та за результатами дослідження наданих позивачем договорів купівлі-продажу, договорів надання послуг, платіжних доручень, журналів-ордерів по рахункам 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», по рахункам 9 класу «Витрати діяльності», аналізів рахунків собівартість реалізації за 2013 рік складає 55 382 934, 00 грн., тобто ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» завищено показники у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за 2013 рік на суму 599 456, 00 грн.

Також, перевіркою було встановлено, що сума собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) згідно даних звіту про фінансові результати (форма № 2) за 2013 рік також не відповідає даним бухгалтерського обліку.

Позивачем в спростування висновків акту перевірки надано до суду докази правовірності формування показника рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», а саме копії договорів поставки, підряду, надання послуг, купівлі-продажу, перевезення вантажу та докази на їх виконання.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. При проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п. 85.4 ст. 85 ПК України).

Згідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

При цьому відповідно до п. 86.11 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в довідці, складеній за результатами електронної перевірки, вони зобов'язані підписати таку довідку та мають право подати свої заперечення, які є невід'ємною частиною такої довідки, разом з підписаним примірником довідки.

Як вбачається з акту перевірки від 05.11.2014 № 541/1-22-08/36387055 перевірка проводилася у присутності головного бухгалтера ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» ОСОБА_2 Копію акту було підписано без зауважень та отримано директором ТОВ «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» ОСОБА_3, про що свідчить відповідна розписка. Вказаний акт перевірки не оскаржувався.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно досліджено лише надані до перевірки документи, за результатами вивчення яких виявлено завищення показників у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за 2013 рік на суму 599 456, 00 грн., а тому встановлені під час перевірки факти порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2, п. 138.9 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в цій частині знайшли своє підтвердження під час розгляду вказаної справи, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині збільшення податку на прибуток на суму 170 844, 5 грн. є правомірним.

Крім того, 01.02.2014 між позивачем та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» укладено Генеральний договір добровільного страхування вантажів № 0201/12-309 від 01.02.2014, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажами, що перевозяться наземним, водним та повітряним транспортом.

На виконання умов вказаного договору позивачем надано акти виконаних робіт, виписки по рахунку в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», картки рахунку: 631, контрагент: ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», прибуткові накладні, оборотно-сальдові відомості.

Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться документи первинного обліку з усіма необхідними реквізитами, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору № 0201/12-309 від 01.02.2014.

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Отже, сукупність наведених вище первинних документів, досліджених під час розгляду справи підтверджує факт виконання договору перестрахування та не дає підстав для сумніву щодо реальності його вчинення, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині застосування основного платежу на суму 96 687, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 48 343, 50 грн. не ґрунтується на нормах чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтами не надано до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та товариства з обмеженою відповідальністю «БЛОК МАЙСТЕР УКРАЇНА» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 02.07.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.