Ухвала

від 01.07.2015 по справі 520/2102/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4592/15

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.,

при секретарі - Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Траст-капітал», третя особа Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про визнання договору іпотеки недійсним,

встановила:

27 лютого 2014 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5 та ПАТ «Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал"», в якому просила визнати нікчемним договір іпотеки № 10/ІФ-06, укладений 30 серпня 2006 року між позивачем та ЗАТ "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 3629, витяг №8912459 у Державному реєстрі іпотек.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22 серпня 2006 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради, в якому зареєстровані та проживають вона та її діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Також на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 9 лютого 2004 року позивачу належить на праві приватної власності земельна ділянка, площею 595 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 20/КФ-06 від 30 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 та ЗАТ "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал", між банком та позивачем укладено іпотечний договір № 10-ІФ-06 від 30 серпня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 3629, витяг № 8912459 у Державному реєстрі іпотек. Предметом іпотеки за зазначеним договором є домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Однак, позивач стверджує, що при укладенні зазначеного іпотечного договору ОСОБА_5 приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Чужовській Н.Ю. було надано недостовірну інформацію, а саме - довідка про склад сім'ї та реєстрацію в зазначеному домоволодінні не відповідає дійсності, бо в ній не вказані їх неповнолітні діти. Також, в зазначених матеріалах не міститься дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.04.2014 року, залишеним без змін ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 18.09.2014 року позов ОСОБА_2 було задоволено.

Визнано нікчемним договір іпотеки № 10/ІФ-06, укладений 30 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариство "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 3629, витяг № 8912459 у Державному реєстрі іпотек.

Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину іпотеки № 10/ІФ-06, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариство "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал", посвідчениого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 3629, витяг № 8912459 у Державному реєстрі іпотек.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_5 та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал" суму содового збору в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) 00 коп. та 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп.

Не погодившись з даними рішеннями судів, ПАТ «АКБ «Транс-капітал» звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Транс-капітал» було задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході нового судового розгляду представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 звернулась до суду з уточненою позовною заявою, в якій просила суд визнати договір іпотеки № 10/1Ф-06, укладений 30.08.2006 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерними товариством «Акціонерний комерційний банк «Транс-капітал», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 3629, витяг № 8912459 у Державному реєстрі іпотек - недійсним. Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом: Зобов'язати ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Транс-капітал», код 26519933 (01024, м. Київ, вул. Підвисоцького, 7) передати ОСОБА_2 оригінал технічного паспорту на домоволодіння за АДРЕСА_1; оригінал свідоцтва про право власності на домоволодіння за АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.08.2006 року, серія НОМЕР_2; оригінал державного акту про право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2, виданий 09.02.2004 року Одеською міською радою, серія НОМЕР_7; Виключення реєстраційного запису з Державного реєстру іпотек про обтяження домоволодіння, АДРЕСА_1 номер за РПВН НОМЕР_3, обтяження земельної ділянки площею 0,0595 га, АДРЕСА_2 номер НОМЕР_4, власник ОСОБА_2, ідент. Номер НОМЕР_1, реєстраційний номер 3664804, контрольна сума АД47В04Е88; Виключення реєстраційного запису з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження домоволодіння, АДРЕСА_1, номер за РПВН НОМЕР_3, власник ОСОБА_2, ідент. номер НОМЕР_1, реєстраційний номер 36644585, контрольна сума 6А0005ЕГЕ0; Виключення реєстраційного запису з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження земельної ділянки площею 0,0595 га, АДРЕСА_2 номер НОМЕР_4, власник ОСОБА_2, ідент. Номер НОМЕР_1, реєстраційний номер 3664719, контрольна сума 392ГЕ314Б2. А також стягнути з відповідачів судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 у судовому засіданні позов визнав проти його задоволення не заперечував.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал" - Север 'янов Д.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що вони є необґрунтованими. Спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін. Вважає, що позивачем в позовній заяві не наведено жодних переконливих аргументів того, що в момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не додержано вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Зазначив, що подання позову про визнання договору іпотеки недійсним здійснено позивачем з метою уникнення відповідальності за невиконання кредитного зобов'язання перед банком. Вказав на те, що при укладенні іпотечного договору позивачем було надано всі передбачені законом документи, з яких не вбачалось право володіння або право користування квартирою неповнолітньою дитиною, а відтак й не вимагалось згоди органу опіки й піклування на укладення вказаних правочинів позивачем. У зв'язку з викладеним просив в позові відмовити.

Представник третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року в задоволені позову ОСОБА_2 було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з цим рішенням суду, ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судові засідання суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник не з'являються, ОСОБА_2 відмовляється від отримання повістки, про що свідчить повідомлення спецкурьера, її представник ОСОБА_8 двічі не з'явилася у зв'язку з хворобою.

Відповідно до ч. 8 ст.76 ЦПК України. Особа. Яка відмовилася одержати повістку, вважається повідомленою, тому, на підставі ст. 305 ЦПК України, колегія суддів розглядає справу у відсутності апелянта.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

16 листопада 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 201, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу Серії НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 9).

Проте шлюбні стосунки між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не склались, в результаті чого заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.06.2013 року їх шлюб було розірвано (а.с. 14).

Від даного шлюбу у сторін 24.06.1997 року народились діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про що свідчать копії Свідоцтв про народження Серії НОМЕР_6 та № 210973 ( т.1 а.с. 10, 11).

Згідно Свідоцтва про право власності, виданого 22.08.2006 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. «А2», загальною площею 373, 9 кв.м. житловою площею 94,2 кв.м., гаражу літ. «Б», генераторної літ. «В», відображених у технічному паспорті від 15.07.2004 року (т. 1 а.с. 9-10).

На підставі Державного акту Серії НОМЕР_7 про право власності на земельну ділянку, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів 09.02.2004 року ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 595 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 11-12).

30 серпня 2006 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал") та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 20/КФ-06, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 1 000 000,00 Дол. США, під 13 % річних (т. 1 а.с. 19-22).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписом частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 20/КФ-06 від 30 серпня 2006 року, укладеним між ОСОБА_5 та ЗАТ "Акціонерний комерційний банк "Траст-капітал", між банком та позивачем ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №10-ІФ-06 від 30 серпня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 3629, витяг № 8912459 у Державному реєстрі іпотек. (т.1 а.с. 23-28).

Статтею 2 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п 1.2 вказаного іпотечного договору у забезпечення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором, Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в іпотеку Майно, опис якого наведено нижче: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що в цілому складається з житлового будинку літ. «А2», житловою площею 94,2 кв.м., загальною площею 373,9 кв.м., генераторної літ. «В», гаражу літ. «Б», огородження № 1,2 та розташоване на земельній ділянці площею 595 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві особистої приватної власності; земельна ділянка, площею 595 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

З Іпотечного договору вбачається, що при укладанні Договору Іпотекодавець - позивач у справі підтвердив той факт, що предмет іпотеки не є для Іпотекодавця та членів його сім'ї тощо, єдиним можливим місцем проживання та/або сукупний дохід членів сім'ї Іпотекодавця достатній для придбання або найму іншого житла у разі звернення стягнення на Предмет іпотеки, на предмет іпотеки не поширюються права користування, проживання (реєстрації) малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей, яких Іпотекодавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором.

При цьому суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги твердження представника позивача про те, що її довіритель підписала договір, не читаючи його, так як ОСОБА_2 є дорослою, дієздатною людиною та повинна розуміти значення своїх дій. Також пунктом 6.16 вказаного договору іпотеки підтверджується, що зміст статей Сімейного Кодексу України, та Закону України «Про основи соціального захисту безпритульних громадян і безпритульних дітей» нотаріусом сторонам було роз'яснено.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв'язку із посвідченням вищевказаного договору приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. було накладено заборону відчуження зазначеного у договорі іпотеки майна, а саме: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що зареєстрована в реєстрі за № 109/06 та 110/06 (т. 1 а.с.29).

Згідно ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

30.08.2006 року нотаріусом було зроблено витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру заборон, відповідно до вказаних витягів власником предмета іпотеки була ОСОБА_2, заборон та арештів не було ( т. 1. а.с. 35, 75 -79).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи те, що між сторонами було укладено вищезазначений іпотечний договір, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору, дотримались принципу свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України) та принципу волевиявлення учасника правочину, що визначений ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що на момент укладення між сторонами Договору іпотеки в домоволодінні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали її неповнолітні діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою № 31 від 1 лютого 2014 року, виданою ОСНКК "Дерибасівка" (т. 1, а.с. 34), довідками № 784 та № 522 органу самоорганізації населення мікрорайону «Тульський» від 15 липня 2011 року про реєстрацію дітей у будинку (т. 1 а.с.217,218 ) та довідкою Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 01 червня 2012 року (ч. 1, а.с. 214), а відтак для укладення вказаного договору, у відповідності з вимогами закону, необхідно було отримання дозволу органу опіки та піклування, чого зроблено не було, що свідчить про нікчемність укладених договорів.

Суд правильно не прийняв до уваги ці посилання позивача та його представника та ту обставину, що внаслідок укладення Іпотечного договору № 10/ІФ-06 від 30.08.2006 року були порушені права малолітніх дітей позивача - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з огляду на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зокрема, ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Так, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 224 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 41 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до п. 44 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь - які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України, статтею 177 Сімейного кодексу України та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402 «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Слід зазначити, що, по-перше, обов'язок дотримання прав дітей та отримання, у випадку необхідності, дозволу органів опіки та піклування покладається саме на батьків; по-друге, в даному випадку із матеріалів справи неможливо встановити, які саме документи, що підтверджують реєстрацію осіб в домоволодінні АДРЕСА_1 є достовірними, адже саме позивачем при підписанні договору іпотеки, були надані документи нотаріусу, з яких не вбачається, що малолітні користувались вищевказаним домоволодінням, також позивач не надала нотаріусу відомостей чи будь-яких документів про реєстрацію в спірному будинку малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Вирішуючи дане питання, суд обґрунтовано не прийняв до уваги твердження представника позивача про те, що збором документів, необхідних для укладання договору іпотеки, займалась не вона і їй не відомо, як довідка, копія якої міститься на аркуші справи 101, потрапила до нотаріуса, так як лише власник чи уповноважена ним особа мають право отримати будь-які документи стосовно належної йому нерухомості.

Так, слід звернути увагу та те, що у довідці органу самоорганізації населення мікрорайону «Тульський» від 15 липня 2011 року не вказано, з якого саме часу зареєстровані у спірному будинку малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Крім того суд зазначив, що вказана довідка підписана тією ж особою ОСОБА_12, яка підписала довідку, надану нотаріусу на момент укладання спірного договору та згідно з останньої у будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані тільки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т.1, а.с. 101).

Також, суд прийняв до уваги, що свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння було отримано позивачем лише у 2006 році, тобто через 9 років після народження дітей та де саме вони були зареєстровані з моменту народження, залишилось невідомим.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчинення якої звернулася особа.

Згідно ст. 55 Закону України «Про нотаріат», угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Разом з цим, з матеріалів справи та наданих нотаріусом документів, копії яких зберігаються в справі нотаріуса вбачається, що при укладенні іпотечного договору сторонами було надано всі передбачені законом документи, з яких не вбачалось право володіння або право користування домоволодінням неповнолітніми дітьми, а відтак, окрім позивача, ні банк, ні нотаріус, не могли знати про можливу реєстрацію у будинку малолітніх дітей.

Під час розгляду справи в суді не було встановлено факту підробки довідки від серпня 2006 року, наданої нотаріусу під час укладання спірного договору, згідно якої у будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані тільки ОСОБА_2 та ОСОБА_5, так як судова експертиза щодо справжності підписів службових осіб та відбитку печатки не проводились, а тому жодні підстави для висновку про неналежність цих документів, як доказу, у суду відсутні.

За приписами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, варто зазначити, що сторонами під час укладення договору іпотеки були дотримані всі вимоги закону і жодним чином не були порушені права дітей. Натомість позивач своїм підписом в договорі іпотеки свідчила, що права її малолітніх дітей не порушуються цим договором.

Отже, з урахуванням наданих особисто позивачем даних, на час укладення іпотечного договору у нотаріуса не було жодних підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на його укладення, оскільки жодні відомості про наявність права користування будинком малолітніми дітьми були відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про нотаріат» та п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Тому, виходячи з встановлених обставин справи та положень законодавства України, яким регламентовано спірні правовідносини, під час укладення Іпотечного договору від 30 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., суд першої інстанції дійшов до правильного та обгрунтованого висновку, що підстави для визнання цього правочину недійсним з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України відсутні, оскільки при його укладенні обставини, які б перешкоджали нотаріусу засвідчити його були відсутні.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 Цивільного процесуального кодексу України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов до обґрунтованого та правильного висновку, що вони спростовують твердження позивача, що спірний іпотечний договір порушує права її малолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки як вбачається з наданих нотаріусу документів, останні не були власниками або співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, в ній не проживали та не мали права користування будинком на момент укладення договору іпотеки, а отже згода органів опіки та піклування не була потрібна, в зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, тому задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом.

Однак, в позові не зазначено взагалі, які саме права дітей порушує спірний договір, так як позивач, її колишній чоловік ОСОБА_5 та їх діти до теперішнього часу проживають в будинку АДРЕСА_1, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на теперішній час відсутнє, а виконавчий напис від 10.12.2007 року за заявою АКБ «Траст-Капітал» було повернуто стягувачу, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях щодо можливої долі спірного домоволодіння.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України витрати понесені позивачем по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Колегія суддів також звертає свою увагу на суперечність один одному деяких доказів, наданих позивачкою на підтвердження факту реєстрації дітей за спірною адресою.

Так, на а.с.32-33 т.1 знаходяться довідки від 07.02.2014р. дільничного лікаря КУ «Дитяча міська поліклініка №6» ОСОБА_14 про те, що за спірною адресою діти нею спостерігаються з 2003р. В той же час, та ж сама лікар ОСОБА_14, надала 17.09.2014р. іншу довідку, в якій зазначено, що діти знаходяться в цій же поліклініці на обліку з 10.09.2004р. (а.с.219 т.1).

Відповідно до копії старої домової книги (а.с.186 т.1) за спірною адресою була зареєстрована тільки сама ОСОБА_2, а щодо її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутній штамп реєстрації, зазначено тільки замість штампа «перенос в н/д книгу 24.11.2008г.».

В копії нової домової книги від 2008р. (а.с.195) вже значиться штамп про реєстрацію дітей з 25.06.2003р., однак, вже на а.с.198-205 т.1 міститься повна копія цієї ж копії домової книги від 20.11.2008р. з відомостями про те, що вона пронумерована, прошита та скріплена печаткою, в якій відсутній штамп щодо реєстрації дітей, вказано лише, що відомості щодо них перенесені із старої д/книги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

В.О. Панасенков