Постанова

від 08.07.2015 по справі 45/176-30/228

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 45/176-30/228

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "НБС КО" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015р. у справі господарського суду№45/176-30/228 міста Києва за позовомприватного підприємства "НБС КО" довідкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич" третя особаФонд державного майна України за участюпрокуратури міста Києва про за участю прокуратури - представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи -стягнення 13 850 152,80 грн. прокурор відділу Генеральної прокуратури України Томчук М.О., посв. №000606 керуючий санацією Кирик В.К. - посв. НОМЕР_1 від 18.04.13р.; пр. Олицький Т.М. - дов. б/н від 27.05.15р.; пр. Загородній С.В. - дов. б/н від 07.07.15р. пр. Семеній В.І. - дов. №714/04 від 07.05.12р. пр. Музичук Н.А. - дов. №247 від 02.06.15р.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "НБС КО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич" про стягнення 13850152,80грн. збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2008р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009р. позовні вимоги було задоволено повністю. При цьому, під час апеляційного перегляду рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2008р. прокурор міста Києва вступив у розгляд даної справи, а також апеляційним судом було залучено Фонд державного майна України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2009р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2009р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2008р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Верховний Суд України не знайшов підстав для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2009р. та ухвалою Верховного Суду України від 11.06.2009р. відмовив у порушенні касаційного провадження.

Під час нового розгляду, рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2009р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 03.12.2009р., у квітні 2015 року приватне підприємство "НБС КО" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2009р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015р. (судді Майданевич А.Г., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) апеляційну скаргу приватного підприємства "Підприємство "НБС КО" повернуто скаржнику без розгляду, на підставі п.4 ч.1 ст.97 Господарського процесуального кодексу України за пропуском трьохмісячного строку на апеляційне оскарження.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, приватне підприємство "НБС КО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015р., а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін та думку прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст.111 13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ст.129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, проте, зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Таким чином, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 93 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарський судом.

На час винесення оскаржуваного рішення господарського суду нормами статті 93 ГПК України було передбачено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" господарським судам необхідно мати на увазі, що з урахуванням припису абзацу сьомого пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини другої статті 93 ГПК (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення. Це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки ГПК до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (див. рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п.61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (п.п.22-23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006р., п.п.37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010р.).

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008р. "Пономарьов проти України" суд зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Апеляційним судом встановлено, що в обґрунтування клопотання про причини пропуску процесуального строку подання апеляційної скарги скаржник зазначав, що копію оскаржуваного рішення суду від 03.12.2009р. уповноважений представник апелянта не отримував, оскільки особа ОСОБА_7 позивачеві не відома і він не уповноважував ОСОБА_7 вчиняти дії від імені підприємства "НБС КО".

Однак, підприємство "НБС КО" є позивачем у даній справі. Представник позивача звернувся до апеляційного господарського суду через п'ять з половиною років, хоча уповноважений представник підприємства "НБС КО" (довіреність б/н від 11.02.2009р. т.3 а.с.123) був присутній у судовому засіданні 03.12.2009р., в якому було оголошено оскаржуване рішення суду, а тому скаржнику було відомо про існування даної господарської справи та прийняте у ній рішення, він не був позбавлений можливості вчасно ознайомитись із повним текстом рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2009р. у справі №45/176-30/228, підготувати та подати до суду апеляційну скаргу.

В матеріалах справи (т.3 а.с.122) міститься оригінал довіреності від 27.11.2009р. б/н на представника ОСОБА_7 із зазначенням його паспортних даних. Оригінал вказаної довіреності підписаний керівником НБС "КО" та завірений мокрою печаткою підприємства.

При цьому, довіреностями, виданими представникам позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_7 надано право на отримання документів, ознайомлення з матеріалами справи, робити з них витяги та одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що представники позивача знайомились з матеріалами справи у грудні 2014 року та у лютому 2015 року, а з апеляційною скаргою позивач звернувся до суду лише у квітні 2015 року, тобто з порушенням строків, передбачених ГПК України.

Отже, доводи скаржника про те, що він ніколи не отримував оскаржуване рішення суду і не був з ним обізнаний, суд апеляційної інстанції правомірно визнав безпідставними та необґрунтованими.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги приватного підприємства "НБС КО", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а апеляційним судом було прийнято ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "НБС КО" залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015р. у справі №45/176-30/228 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова