Постанова

від 12.07.2013 по справі 809/1565/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2013 р. Справа № 809/1565/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ТзОВ "Віза-Вторма" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000202201 та №0000192201 від 25.02.2013 р.,-

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Віза-Вторма» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000202201 та №0000192201 від 25.02.2013 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Івано-Франківською ДПІ було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Віза-Вторма» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року. Відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ТзОВ «Віза-Вторма» укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, які спрямовувались на реальне настання правових наслідків. Свої висновки про недійсність господарських операцій та відсутність фактичного придбання товарів відповідач робить лише на підставі висновків інших ДПІ про наявність у контрагентів господарських відносин з іншими контрагентами, що мають ознаки фіктивності. Податковий кредит ТзОВ «Віза-Вторма» сформувало у відповідності до Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперчив, суду пояснив, що на підставі акту перевірки № 1228/22-1\31524214 від 11.02.2013 року, ДПІ в м. Івано-Франківську було прийнято податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.02.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 133054 грн. та № НОМЕР_2 від 25.02.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 276150 грн. ОСОБА_4 про допущені позивачем порушення грунтується на одержаному з ДПІ в Печерському районі м. Києва, супровідним листом від 16.05.2011 року № 33435/7/23-710, акті перевірки від 16.05.2011 року № 517/23-7/37193071 «Про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗЕТКА.УА» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року. Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договіра мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ в м. Івано-Франківську згідно із п.п. 75.1 ст. 75 п.п. 77.1, п. 82.1 ст. 82 Податкового Кодексу України та відповідно до наказів № 4 від 02.01.2013 року, № 45 від 14.01.2013 року проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Віза-Вторма» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року за наслідками якої складено акт перевірки від 11.02.2013 року № 1128/22-1-31524214.

На підставі акту перевірки «Про результатати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Віза-Вторма» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року» ДПІ в м. Івано-Франківську було винесено податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.02.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 133054 грн, з них 128481 грн. за основним платежем та 4573 грн. за штрафними санкціями та № НОМЕР_2 від 25.02.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 276150 грн., з них 243195 грн. за основним платежем та 32910 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до договору від 12.01.2009 року № 2/01/09 укладеного між ТОВ «Екологічне підприємство «Вторма Юг» та ТОВ «Віза Вторма» в період з жовтня по грудень 2010 року проводилися операції з придбання макулатури, пляшки склобою та пресу гідравлічного горизонтального БОЛ-25. Обсяг проведених фінансово-господарських операцій склав 695185,20 грн. Станом на 30.09.2012 року заборгованість складає 399873,61 грн.

Відповідно до договору від 05.01.2010 року № ДГ-14/01/2010 року укладеного між ТОВ «Екологія Групп» та ТОВ «Віза Вторма» в 2010 році проводилися операції з придбання макулатури, петпляшки та склобою. Обсяг проведених фінансово-господарських операцій склав 192463,08 грн, в тому числі ПДВ 32077,18 грн. Станом на 30.09.2012 року заборгованість складає 101864,76 грн.

З наведеного відповідач зробив висновок, що позивач в порушення п. 1.23, пп. 1.25 п. 1.2 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України « Про оприбуткування прибутку підприємств», пп. 14.1.13/6 пп. 14.1.11/в п. 14.1 ст. 1 пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів не включено дохід в сумі 501739 грн. у вигляді безнадійної кредиторської заборгованості перед постачальниками, у вигляді безоплатно отриманих товарів.

В акті від 11.02.2013 року № 1228/22-1-31524214 посадовими особами контролюючого органу зазначено, що перевіркою задекларованих ТОВ «Віза-Вторма» витрат на придбання товарів встановлено їх завищення в сумі 84887 грн. за 4 квартал 2010 року по наданих платником податку ТОВ «Екологія Групп» товарах без вимог компенсації їх вартості у зв'язку з припиненням чим порушено п. 1.23 пп. 1.25 п. 1.2 ст. 1 пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також в акті перевірки від 11.02.2013 року № 1228/22-1-31524214 зазначено, що перевіркою встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування вього в сумі 610387 грн. по операціях з придбання ТМЦ у приватного підприємства «Кіт-97».

Відповідно до поданих позивачем документів по розрахунках з ПП «Кіт-97», встановлено придбання товарно-матеріальних цінностей та токарно-гвинторізний станок S 28 б/у всього на суму 740120 грн.

В акті ДПІ в м. Івано-Франківську від 11.02.2013 року № 1228/22-1-31524214 зазначено, що в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 п. 138.4 п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 1.2 п. 1 пп. 2.1, пп. 2.4, пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ТОВ «Віза-Вторма» по операціях з ПП «Кіт-97» завищено витрати на загальну суму 610387 грн.

ОСОБА_4 про допущені ТОВ «Віза-Вторма» порушення відповідач робить на підставі акту перевірки від 17.08.2012 року № 2598/143/22-206/36071851 ДПІ у м. Дніпродержинську «Про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «КІТ-97» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року при взаємовідносинах з суб'єктами господарювання, визначених в постановах слідчих», який було надіслано на адресу ДПІ у м. Івано-Франківську.

Крім того, за період що підлягав перевірці встановлено проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «РОЗЕТКА.УА» - на товар виписано наступні видаткові та податкові накладні: п.н. № 2269 від 21.01.2011 року, вид.н. № 19330 від 24.01.2011 року - мобільний телефон SAMSUNG B5722 Duos.

Згідно системи співставлення на рівні ДПС України встановлено розходження в сумі 280 грн. Вартість придбаного телефону не включено до складу витрат до декларації з податку на прибуток підприємств.

ОСОБА_4 про допущені позивачем порушення ґрунтується на одержаному з ДПІ в Печерському районі м. Києва, супровідним листом від 16.05.2011 року № 33435/7/23-710, акті перевірки від 16.05.2011 року № 517/23-7/37193071 «Про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю РОЗЕТКА.УА» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року».

У акті перевірки відповідач робить висновок про наявність у ТОВ «Віза-Вторма» безнадійної заборгованості за поставлений товар перед ТОВ «Екологія Групп» та ТОВ «Екологічне підприємство «Вторма-Юг», державну реєстрацію яких було припинено у зв'язку з визнанням їх банкрутами.

Пунктом .125 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, зокрема, що безнадійною є заборгованість фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законодавством, при їх ліквідації.

Відповідно до пп. 14.1.11/в п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість існує саме у ТОВ «Віза-Вторма», яке банкрутом не визнано та не ліквідовано, а тому нікому ані в ході перевірки, ані в будь-який інший період часу позивач не повинен був пред'являти жодних письмових угод, претензій, вимог, про відсутність яких вказується в акті.

Щодо правової позиції податкового органу про обов'язковість товаротранспортної накладної для підтвердження валових витрат та податкового кредиту, то варто зазначити наступне. Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правила податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (пеервізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, невиконная контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2012 року № К-27230/10.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття В«порушення публічного порядкуВ»та В«недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадамВ» . Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Акт перевірки 11.02.2013 року № 1228/22-1-31524214 не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТзОВ «Віза-Вторма» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

ОСОБА_4 перевірки 11.02.2013 року № 1228/22-1-31524214 ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ»зі змінами та доповненнями, вимог В«положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облікуВ» , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 В«Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облікуВ»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ТзОВ «Віза-Вторма» правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит.

Підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового Кодексу України.

Згідно пункту 7.1. статті Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» (далі-Закон) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, пов'язаних з оплатою даних договорів, віднесення валових витрат здійснене у відповідності до норм Закону України В«Про оподаткування підприємствВ» , а тому висновок відповідача щодо заниження суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт на підставі складених договорів, а тому висновок відповідача щодо нарахування податкового кредиту є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Що ж до висновку відповідача про нікчемність податкових накладних, то суд спростовує з наступних підстав.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих позивачем копій податкових накладних, вони містять всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , а тому висновок відповідача що дані накладні не є підставою для нарахування податкового кредиту, є безпідставним та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № НОМЕР_1 від 25.02.2013 року та № НОМЕР_2 від 25.02.2013 року.

Стягнути з державного бюджету на користь ТзОВ "Віта-Вторма" судові витрати в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 17.07.2013 року.