Постанова

від 22.02.2007 по справі 7/268-06-9137

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/268-06-9137

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"22" лютого 2007 р. Справа № 7/268-06-9137

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого М.В. Сидоренко

суддів Н.Б. Таценко, В.Т. Пироговського  

при секретарі судового засідання Кійко О.В.

за участю представників сторін

від прокурора: Лянна О.А.

від позивача: Купріянова Н.С.

від відповідача: Сорочан І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕРРАКС ЛТД”

на рішення господарського суду Одеської області

від 31.10.2006 р.

у справі № 7/268-06-9137

за позовом ВАТ „Чорноморський регіональний центр туризму”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕРРАКС ЛТД”

про розірвання договору

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.02.2007 р.

В С Т А Н О В И Л А :

ВАТ „Чорноморський регіональний центр туризму” (далі –ВАТ) звернулось з уточненою позовною заявою (а. с. 50) до ТОВ „ТЕРРАКС” ЛТД (далі –ТОВ), в якій просило розірвати договір від 02.03.2006 р. про спільну діяльність без створення юридичної особи, виселити ТОВ з будівельного майданчику за адресою: м. Одеса, провулок Морський, 2, зобов'язати ТОВ не чинити перешкод у будівництві сімейно-оздоровчого комплексу, розташованого в прибережній зоні в районі 8-ї станції Великого Фонтану, стягнути з ТОВ судові витрати та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 1000 грн. в зв'язку з порушенням п. п. 2.2, 3.2, 3.3, 5.2, 6.4, 6.5 договору з посиланням на ст. ст. 331, 651, 1141 ЦК України, ст. 188 ГК України, п. п. 11.3, 11.4 договору.

Рішенням господарського суду від 31.10.2006 р. (суддя Лепеха Г.А.) позовні вимоги задоволені повністю та розірвано на майбутнє договір від 02.03.2006 р. про спільну діяльність без створення юридичної особи, виселено ТОВ  з будівельного майданчику за адресою: м. Одеса, провулок Морський, 2, зобов'язано ТОВ не чинити перешкод ВАТ та визначеним ВАТ підрядникам у будівництві сімейно-оздоровчого комплексу, розташованого в прибережній зоні в районі 8-ї станції Великого Фонтану, провулок Морський, 2, з ТОВ стягнуто судові витрати. Приймаючи рішення, суд першої інстанції посилався на недоведення відповідачем обставин належного виконання ним умов договору про сумісну діяльність без створення юридичної особи та недоведення обставин неможливості виконання останнім своїх зобов'язань за договором з вини позивача.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити. Також скаржник просить прийняти і дослідити додаткові докази по справі: копію довіреності на ім'я уповноваженої особи ВАТ від 01.07.2006 р., акт про наявність недоліків, що належать усуненню від 10.08.2006 р. з розрахунками до нього (дефектний акт № 1 та локальний кошторис від 28.08.2006 р.). При цьому в апеляційній скарзі ТОВ зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення порушив норми процесуального (п. 3 ч. 2 ст. 104 ГПК України) та матеріального (ст. ст. 651 ЦК України, ст. ст. 188, 206 ГК України) права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Судовою колегією наведені вище додаткові докази залучені до матеріалів справи.

Ухвалою апеляційної інстанції задоволено клопотання сторін та строк розгляду справи продовжено до 13.03.2007 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін,  колегія суддів, приходить до наступного.

Оскаржуваним рішенням уточнені позовні вимоги задоволенні з мотивів, викладених в описовій частині постанови. При цьому, апеляційна інстанція приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи, які суд першої інстанції сам же і навів перед такими висновками в мотивувальній частині рішення. Так, аналізуючи посилання відповідача про відсутність дозволу на будівництво, суд зазначає про їх недоведеність, але далі сам же встановлює, що будівельні роботи здійснюються без продовженого дозволу.

Також судом порушені норми процесуального права, що стало підставою неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, та вирішення правовідносин, які не стосуються спірного договору, а стосуються іншого договору, укладеного між відповідачем по цій справі та ТОВ „Зевс”, котре не являється стороною даного спору і не залучене до участі у справі. Так господарський суд безпідставно відмовив ТОВ про залучення в якості доказу протоколу робочої зустрічі, що, в свою чергу стало підставою для неповного з'ясування обставини справи, саме які мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача не чинити перешкод ВАТ та визначеним ВАТ підрядникам у будівництві сімейного оздоровчого комплексу взагалі нічим не доведена та й не могла позивачем бути доведена при розгляді саме даного спору. Такий висновок апеляційної інстанції про неможливість доведення позивачем згаданої вище вимоги при розгляді цієї справи витікає з того, що ТОВ здійснює діяльність на умовах укладеного з ВАТ договору про спільну діяльність від 02.03.2006 р. (далі –Договір), який на час розгляду справи є чинним та діє. Отже, з врахуванням умов Договору, предмету спору та наявних в справі доказів ТОВ може почати чинити якісь перешкоди ВАТ лише після того, як Договір перестане діяти.  

Аналізуючи наявні в матеріалах справи та залучені апеляційною інстанцією докази, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги і вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.         

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції не звернув уваги, не зобов'язав уточнити (будь-які докази такого уточнення в матеріалах справи відсутні) та не надав відповідної правової оцінки посиланням ВАТ, наведеним останнім в його позовній заяві, незважаючи на те, що ці посилання являються взаємовиключними.

Так, позивач в позові зазначає, що Договір суперечить вимогам чинного законодавства, при цьому конкретно не вказує якому саме законодавству та чи весь текст Договору, чи якась його окрема частина. Разом з тим, таке посилання, відповідно до приписів ч. 3 ст. 215 ЦК України, може свідчити про оспорювання Договору та являється підставою для визнання його недійсним. В той же час, наступні посилання ВАТ в його ж позовній заяві вже базуються на визнанні ним дійсності Договору, оскільки позивач просить його розірвати, посилаючись на невиконання відповідачем за цим Договором своїх зобов'язань. Саме про невиконання ТОВ умов договору заявляв ВАТ і під час апеляційного розгляду справи. Отже, колегія суддів вважає, що посиланнями про порушення відповідачем умов Договору та позовною вимогою про його (Договору) розірвання ВАТ фактично спростовує свої ж попередні посилання в позові про укладення Договору з істотним порушенням норм чинного законодавства України та інтересів ВАТ, які неможливо усунути. Але, незважаючи на наведену вище правову позицію позивача, апеляційна інстанція проаналізувала умови Договору та додаткової угоди до нього і не знаходить при їх укладенні порушень чинного законодавства України, Договір відповідає вимогам ЦК і ГК України та приписам глави 77 ЦК України, саме яка регулює відносини спільної діяльності та безпосередньо норми якої слід застосовувати, розглядаючи даний спір.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, господарський суд, задовольняючи позов, неналежним чином проаналізував правові підстави, які зазначив ВАТ, аргументуючи свою правову позицію. При цьому, судова колегія приймає до уваги положення ст. 22 ГПК України, за якими лише позивач до прийняття рішення судом першої інстанції має право змінити підстави своїх позовних вимог. ВАТ під час розгляду справи господарським судом таким своїм правом не скористався та звертаючись з позовом і уточнюючи свої позовні вимоги в якості правового обґрунтування позову, посилався безпосередньо на порушення відповідачем приписів ст. ст. 3, 203, 215, 230, 331, 509, 627, 651, ч. ч. 2, 3, 4 ст. 849, ст. 1141 та ч. 2 ст. 1142 ЦК України, ст. 188 ГК України (а. с. 2, 50). Отже, враховуючи, що суд самостійно не може встановлювати правові підстави позову, апеляційна інстанція аналізує саме зазначені позивачам правові підстави з врахуванням наявних в матеріалах доказів, на котрі сторони посилаються в підтвердження своїх правових позицій.

Так, статтями 3 та 203 ЦК України законодавець визначив відповідно загальні засади (принципи) цивільного законодавства та загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (договору). Будь-які докази порушення сторонами вимог зазначених вище норм чинного законодавства при укладенні Договору і додаткової угоди до нього в матеріалах справи відсутні, що апеляційною інстанцією вже встановлено. Отже відсутні й будь-які правові підстави і для визнання Договору та додаткової угоди недійсними по ст. 215 ЦК України, про що вже зазначалось вище в цій постанові, як відсутні й підстави для визнання їх (Договору і додаткової угоди) недійсними по ст. 230 ЦК України, оскільки будь-які докази вчинення їх позивачем під впливом обману ним суду взагалі не надавались. Більш того, наведені правові підстави взаємо виключають одна одну. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що ВАТ лише посилався на зазначені правові підстави, але не просив визнавати Договір і додаткову угоду недійсними, про що вже наводилось вище.

Відсутні в матеріалах справи і будь-які порушення сторонами Договору приписів ст. 331 ЦК України, в редакції Закону України № 3201-ІУ від 15.12.2005 р., яка регулює набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, як і докази порушення приписів ст. 509 і ст. 627 ЦК України, що відповідно визначають поняття зобов'язання та підстави його виникнення а також поняття свободи договору.

Апеляційна інстанція вважає також неправомірним і посилання ВАТ, як на правову підставу розірвання Договору, на приписи ч. ч. 2, 3, 4 ст. 849 ЦК України, якими законодавець встановлює права замовника під час виконання робіт. По-перше, спірний Договір не являється договором підряду в розумінні ст. 837 ЦК України, оскільки відповідач не приймав на себе зобов'язання саме на свій ризик виконати певну роботу за завданням позивача; по-друге, ВАТ по спірному Договору не являється замовником. Як вже зазначалось вище і про що відсутній спір, сторони уклали саме Договір спільної діяльності без створення юридичної особи та свої права і обов'язки визначили в пункті 3 цього Договору, а за пп. 3.3.1 підпункту 3.3 п. 3 саме Учасник 2, тобто відповідач по справі, зобов'язався прийняти на себе функції замовника. Отже приписи ч. ч. 2, 3 та 4 ст. 849 ЦК України можуть стосуватись безпосередньо правовідносин відповідача як замовника при укладенні ним договорів з підрядниками по будівництву Комплексу. Саме так слід розуміти зазначення сторонами в пункті 1 Договору, при визначенні поняття „совместная деятельность”, що їх права і обов'язки регулюються, в тому числі, і главою ЦК України про підряд. Аналогічні положення стосуються і посилань позивача на приписи ст. 1141 ЦК України, оскільки в зазначеній нормі законодавець визначає підстави саме припинення договору простого товариства, різновиду договорів про сумісну діяльність. В той же час, позивач вимоги про припинення Договору і додаткової угоди до нього не заявляє та ніякого обґрунтування в цій частині позовна заява не містить. Позивач заявив вимогу саме про розірвання Договору.

Посилаючись на приписи ст. 651 ЦК України, саме яка встановлює підстави для розірвання договорів при відсутності на це згоди іншої сторони, позивач повинний був навести докази саме істотного порушення відповідачем Договору і додаткової угоди до нього, що і вимагає наведена норма. При цьому в частині 2 ст. 651 ЦК України законодавець визначив, що під істотним слід розуміти таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував саме при укладенні договору. Розглядаючи даний спір суд першої інстанції не звернув уваги на наведене вище положення, а також на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів того, що позивач позбавляється чогось, що він розраховував отримати при підписання Договору і додаткової угоди до нього. Не надав позивач, про що вже зазначалось вище, належні та допустимі докази у відповідності до приписів ст. 34 ГПК України, і взагалі порушення відповідачем умов Договору, а тим більше саме істотного порушення. При цьому, на думку апеляційної інстанції, позивач і сам розумів зазначену обставину, а тому одночасно з посиланням на ст. 651 ЦК України посилався і на ч. 2 ст. 1142 ЦК України, яка регулює порядок відмови та розірвання договору простого товариства при відсутності порушення іншою стороною умов договору. Більш того, зазначена норма ЦК України вимагає саме з боку ініціатора розірвання договору, тобто позивача по справі, відшкодування відповідачу реальних збитків, завданих таким розірванням. Але, навіть при розірванні договору на підставі приписів ч. 2 ст. 1142 ЦК України законодавець передбачає необхідність наведення позивачем саме поважної причини такого розірвання, про що в позовній заяві також не зазначено.

Розглядаючи посилання ВАТ в якості правової підстави на приписи ст. 188 ГК України, судова колегія приходить до висновку, що наведена норма закону є загальною по відношенню до ст. ст. 651, 1142 ЦК України, котрі є спеціальними нормами. А тому, все, що зазначено вище при розгляді посилань позивача на ст. ст. 651 та 1142 ЦК України повною мірою стосується і посилань ВАТ на приписи ст. 188 ГК України.

Розглядаючи доводи позивача на порушення відповідачем умов Договору і додаткової угоди до нього, судова колегія приходить до висновку, що будь-які належні та допустимі докази неналежного виконання ТОВ умов Договору, відповідно до його п. п. 11.2 –114, в матеріалах справи відсутні. Так, за п. 11.4 Договору сторони домовились, що підставами для дострокового розірвання Договору можуть бути лише:

- грубе та систематичне невиконання однією із сторін своїх зобов'язань;

- грубе та систематичне порушення умов будівництва, обумовлених договором, вимог СНІПА, ДСТУ і діючих в будівництві нормативно-правових документів.

Отже, позивач, звертаючись з вимогою про розірвання Договору, повинний доводити саме узгоджені сторонами і зазначені вище обставини. При цьому, належними доказами таких, зазначених в п. 11.4 Договору обставин, у відповідності до приписів ст. 34 ГПК України, можуть бути бухгалтерські документи, висновки відповідних контролюючих органів або уповноважених спеціалістів і т. д. Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги ВАТ посилається та надало суду фактично лише особисті листи, адресовані ним відповідачу та генпідряднику, а також листи генпідрядника, адресовані відповідачу, саме які, всупереч наведеній нормі ГПК України, суд і визнав належними доказами при задоволенні вимог про розірвання договору.

Більш того, посилання ВАТ на порушення відповідачем пп. пп. 2.2, 3.2, 3.3, 3.3.14, 5.2 Договору не може бути підставою саме для розірвання цього Договору у відповідності до наведених вище положень п. 11.4.

Так, в пп. 2.2 сторони визначили поняття „комплекс работ по завершению строительства Объекта”, а тому взагалі незрозуміло яким чином можливо порушити цю умову Договору. Аналогічно, судова колегія вважає безпідставним і посилання позивача на порушення відповідачем п. 3.2 Договору, оскільки наведений пункт визначає права саме позивача –Учасника 1, а не обов'язки відповідача –Учасника 2.

Посилання ж ВАТ на порушення ТОВ умов пп. пп. 3.3, 3.3.14 нічим документально не доводиться. При цьому, позивач взагалі не зазначає, який інший з 13 підпунктів пп. 3.3, крім пп. 3.3.14, на його думку, порушується відповідачем та в чому це порушення висловлюється. Таким чином, судова колегія взагалі позбавлена можливості надати згаданим вище посиланням позивача, саме про порушення відповідачем умов 13 підпунктів пп. 3.3 (крім пп. 3.3.14), будь-яку правову оцінку. Зазначене положення стосувалось і господарського суду першої інстанції під час розгляду ним цього спору, оскільки останній не зобов'язував ВАТ уточнити свої позовні вимоги. Разом з тим, аналізуючи мотивувальну частину судового рішення апеляційна інстанція приходить до висновку, що місцевий господарський суд, всупереч наведеним вище положенням ст. 22 ГПК України щодо права лише позивача змінювати підстави своїх вимог, самостійно змінив заявлені ВАТ підстави позову.

Не може погодитись апеляційна інстанція і з посиланням позивача про порушення ТОВ умов пп. пп. 3.3.14, 5.2, 6.4 та 6.5, оскільки належні докази такого порушення в матеріалах справи відсутні, а наявні в справі докази: протокол зборів учасників, лист № 172, підписаний представником технічного нагляду А.Г. Курис, платіжні доручення про перерахування відповідачем на рахунок позивача грошових коштів, дозвіл на виконання робіт, виданий позивачу із строком дії до 01.09.2005 р., протокол робочої зустрічі  (а. с. 53-55, 57, 100-106, 135, 149-150) та залучені апеляційною інстанцією докази: акт про наявність дефектів від 10.08.2006 р., дефектний акт № 1 від 21.08.2006 р. свідчать про належне виконання відповідачем умов Договору.

Враховуючи викладене вище та аналізуючи позовні вимоги, матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що позивач, звертаючись до суду, всупереч приписам ст. 525 ЦК України, ст. 188 ГК України, положень п. 11.2 Договору, бажав в односторонньому порядку змінити умови договору. Судова колегія цілком погоджується з доводами скаржника, що обставини, які суд зазначив в якості підстав для розірвання Договору, не являються такими в розумінні п. 11.4 Договору та суперечать приписам ст. 651 ЦК України, ст. 188, 206 ГК України.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, –

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2006 р. по справі № 7/268-06-9137 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з ВАТ „Чорноморський регіональний центр туризму” на користь ТОВ „ТЕРРАКС” ЛТД 42,50 грн. державного мита, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.  

Головуючий суддя                                                               Сидоренко М.В.                     

Суддя                                                                                            Таценко Н.Б.

         Суддя                                                                                    Пироговський В.Т.