Ухвала

від 01.07.2015 по справі 824/1589/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2015 р. м. Київ К/800/38061/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., секретар судового засідання Корецький І.О., розглянувши в порядку письмового провадження Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області на постановуЧернівецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалуВінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі№824/1589/14-а за позовомПриватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» доНовоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (далі - ПП з іноземними інвестиціями «Земі-транс», позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Новоселицької об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області по розгляду заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань від 31 січня 2014 року та з надання, передбаченого статтею 43 Податкового кодексу України, висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також зобов'язати Новоселицьку об'єднану податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області розглянути заяву про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань від 31 січня 2014 року та надати, передбачений статтею 43 Податкового кодексу України, висновок про повернення відповідних сум коштів.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Новоселицької об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області по розгляду заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань від 31 січня 2014 року та надання, передбаченого статтею 43 Податкового кодексу України, висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зобов'язано Новоселицьку об'єднану податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області розглянути заяву приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-Транс» про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань від 31 січня 2014 року та вчинити пов'язані з вказаною заявою дії, що встановлені статтею 43 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 січня 2011 року позивач помилково сплатив до бюджету податок на додану вартість за січень 2011 року у розмірі 215000,00 грн. згідно платіжного доручення №30 від 31 січня 2011 року, внаслідок чого неодноразово звертався до податкового органу про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань в сумі 215000,00 грн. шляхом переведення (перекидання) вказаної суми в рахунок сплати податку на прибуток.

Так, 19 листопада 2012 року податковим органом на підставі заяви позивача №3705 від 19 листопада 2012 року підготовлено висновок №128 про повернення позивачу з бюджету податку на додану вартість в сумі 10060,00 грн., який надміру сплачений останнім платіжним дорученням №30 від 30 січня 2011 року та підлягає перерахуванню на поточний рахунок платника. 19 листопада 2012 року суму коштів в розмірі 10060,00 грн. зараховано позивачу в рахунок погашення заборгованості з податку на прибуток приватних підприємств.

26 червня 2013 року податковим органом на підставі заяви позивача №2859 від 29 березня 2013 року підготовлено висновок №100 про повернення позивачу з бюджету податку на додану вартість в сумі 10000,00 грн., який надміру сплачений останнім платіжним дорученням №30 від 30 січня 2011 року та підлягає перерахуванню на поточний рахунок платника. 27 червня 2013 року суму коштів в розмірі 10000,00 грн. зараховано позивачу в рахунок погашення заборгованості з податку на прибуток приватних підприємств.

31 січня 2014 року позивач подав відповідачу заяву про повернення надміру сплаченої платіжним дорученням №30 від 31 січня 2014 року суми податку на додану вартість розміром 215000,00 грн., шляхом перерахування (спрямування) цієї суми на погашення грошових зобов'язань позивача з податку на прибуток підприємств.

На підставі висновків №47 від 02 квітня 2014 року та №48 від 03 квітня 2014 року відповідач зарахував позивачу 49500,00 грн. в рахунок погашення заборгованості з податку на прибуток приватних підприємств.

Згідно паспорту - висновку щодо повернення надміру сплачених сум у квітні 2014 року за позивачем обліковується надміру сплачене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 145500,00 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що, звертаючись до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправними дій контролюючого органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Вказаний принцип також закріплений в частині першій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Разом з тим, наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача.

Таким чином, при розгляді даного спору щодо визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо не підготовки висновку, окрім встановлення обставин з приводу утримання контролюючого органу чи ні від вчинення дій, які він зобов'язаний був вчинити в межах компетенції та відповідно до чинного законодавства, судами має бути встановлено, чи порушуються права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин саме вчиненням відповідачем такої бездіяльності й, як наслідок, чи є для позивача належним способом захисту звернення до суду з такою вимогою.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, визнали бездіяльність контролюючого органу щодо розгляду заяви позивача та не підготовки висновку про повернення надміру сплачених грошових коштів протиправною, посилаючись на недотримання відповідачем вимог статті 43 Податкового кодексу України. А також зазначили, що відсутність підготовленого відповідачем висновку вказує на залишення ним без належного розгляду заяви позивача про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, у зв'язку з чим прийняли рішення зобов'язати податковий орган її розглянути.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

В силу вимог підпункту 17.1.10 пункту 17.1. статті 17 Податкового кодексу України платник податків має права на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до приписів статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 січня 2014 року позивач подав відповідачу заяву про повернення надміру сплаченого податку на додану вартість розміром 215000,00 грн., шляхом перерахування (спрямування) цієї суми на погашення грошових зобов'язань позивача з податку на прибуток підприємств.

Згідно з пунктом 87.1 статті 87 Податкового Кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є, зокрема, суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена, зокрема, за рахунок помилково надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Отже, в силу приписів вищенаведених норм, встановлено можливість погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) за рахунок наявної переплати без визначення будь-яких застережень щодо випадків, за яких податковий орган може відмовитися від сплати платником податків грошового зобов'язання за рахунок наявної у нього переплати. А реалізація такої можливості здійснюється шляхом подання відповідної заяви платником податків з правом визначити джерело сплати грошових зобов'язань, якому кореспондує обов'язок податкового органу здійснити відповідне зарахування.

Позивач, як платник податку, вправі розпоряджатися власними коштами, зокрема шляхом звернення до податкового органу з заявою про здійснення заліку податкових зобов'язань. Не здійснення відповідачем такого заліку, при наявності відповідної переплати та за умови наявності існуючого у позивача грошового зобов'язання (податкового боргу), порушує право останнього на розпорядження коштами.

По-перше, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій взагалі не було встановлено наявності існуючих у позивача, або грошового зобов'язання, або податкового боргу, які б зумовлювали обов'язок податкового органу здійснити залік (повернення коштів шляхом заліку), а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача.

Між тим, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі відповідач посилався на неможливість задоволення заяви позивача з огляду на відсутність грошових зобов'язань та податкового боргу, що обліковуються за ним.

Проте, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності та обмежились лише встановленням обставин щодо підтвердження факту надміру сплаченого податку.

Поруч з цим, з судових рішень судів попередніх інстанцій взагалі не вбачається, які саме обставини справи та норми права стали підставою для висновку про те, що заява відповідача від 31 січня 2014 року була залишена відповідачем без належного розгляду, оскільки, ані постанова суду першої інстанції, ані ухвала суду апеляційної інстанції не містять будь-яких обґрунтувань та мотивів щодо того, чи було відмовлено у задоволенні заяви, чи її задоволено частково тощо.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову, оскільки від цього залежить правильність висновку щодо виникнення обов'язку у контролюючого органу здійснити зарахування.

Отже, наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

По-друге, зважаючи на зміст вищенаведених норм податкового законодавства, судам при вирішенні даного спору слід врахувати, що питання формування податковим органом висновку та направлення його до органу казначейства є процедурним питанням взаємодії вказаних органів у процесі повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету платнику та безпосередньо не впливає на відновлення порушеного права позивача.

Тобто, поза увагою судів залишилось те, що у разі встановлення ними порушення права позивача внаслідок неотримання відповідної суми коштів з бюджету у визначений в заяві спосіб, належним способом захисту цього права є саме вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності з непроведення заліку надмірно сплаченого позивачем платежу, а не щодо розгляду заяви позивача та не підготовки висновку.

При цьому слід враховувати, що протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень може вважатися лише у тому випадку, коли відповідно до вимог чинного законодавства він зобов'язаний був діяти певним чином, тобто вчиняти дії в межах компетенції та відповідно до чинного законодавства, але утримався від вчинення таких дій.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев