Ухвала

від 07.07.2015 по справі 810/5185/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/57000/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Волосна Я.О.

відповідача : Борісов І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року

у справі № 810/5185/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Європлюс» доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УПК-Європлюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «УПК-Європлюс») звернулось з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «УПК-Європлюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 28.08.2013 року № 299/220/32497680.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 1150342,13 грн., п. 185.1 ст. 185 , пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 , п. 188.1 ст. 188 , п. 198.1 , п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України , занижено податок на додану вартість на загальну суму 95262,33 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 11.09.2013 року № 0002572200, яким ТОВ «УПК-Європлюс» визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 95262,33 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 47631,17 грн., № 0002562200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1150342,13 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 574300,86 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.08.2012 року між ТОВ «УПК-Європлюс» (покупець) та ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» (постачальник) укладено генеральний договір купівлі - продажу нафтопродуктів № 20/08-7СГ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти, відповідно до умов цього договору та додаткових угод до нього.

18.08.2012 року між ТОВ «УПК-Європлюс» (покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №18-08-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію та матеріали, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, специфікаціями, актами приймання - передачі, платіжними дорученнями, банківськими виписками, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, зокрема: податковими накладними, актами приймання-передачі товару, тощо.

Крім того, в матеріалах справи наявні досліджені судами договори щодо подальшої реалізації позивачем придбаного товару.

З матеріалів справи вбачається також, що реальність господарських операцій між ТОВ «УПК-Європлюс» та ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» за той же період було встановлено під час розгляду справи № 810/3342/13-а Київським окружним адміністративним судом та Київським апеляційним адміністративним судом.

В свою чергу, реальність господарських операцій між ТОВ «УПК-Європлюс» та ТОВ «Саноіл Торг» було встановлено Київським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 810/2934/13-а, рішення якого залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «УПК-Європлюс» та ТОВ «Оптіс Україна», ТОВ «Фотос» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оптіс Україна», ТОВ «Фотос» підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (видатковими накладними, рахунками - фактури, платіжними дорученнями, тощо).

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані», ТОВ «Саноіл Торг», ТОВ «Оптіс Україна», ТОВ «Фотос» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун