Постанова

від 07.07.2015 по справі 917/844/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа № 917/844/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Зливка К.О., службове посвідчення від 06.12.2012р. №013773;

1-го позивача - не з'явився;

2-го позивача - не з'явився;

відповідача - Черненко Л.В., за довіреністю від 15.05.2015р. №15/05-ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕАП", м. Полтава (вх. № 3206П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р.

у справі № 917/844/15

за позовом Першого заступника прокурора міста Полтави в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - 1.Полтавської обласної ради, м. Полтава,

2.Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕАП", м. Полтава

про стягнення грошових коштів у розмірі 64 198,65 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р. у справі №917/844/15 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ЕАП" на користь Полтавського обласного комунального виробничого теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 15 000,00 грн. пені, 360,54 грн. - 3% річних та 3 838,11 грн. інфляційних нарахувань; стягнуто з ТОВ "ЕАП" на користь Полтавського обласного комунального виробничого теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 30 000,00 грн. припинено провадження у справі на підставі п.1.1 ч.1 ст. 80 ГПК України; в іншій частині позову відмовлено.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, у зв'язку з чим нараховано останньому пеню, 3% річних та інфляційних втрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕАП" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р. у справі №917/844/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення необґрунтовано задоволено позовні вимоги, оскільки прокурором при зверненні до суду з позовом не вірно визначено суб'єкта захисту прав, оскільки Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, а є окремим суб'єктом господарювання та не позбавлений права самостійно звернутися до суду для захисту свого порушеного права, в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Ільїн О.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 07.07.2015р.

03.07.2015р. на адресу суду від заступника прокурора Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№10148). В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що прокурором належним чином обґрунтовано підстави представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, визначених Законом України «Про прокуратуру».

06.07.2015р. від 2-го позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№10231). В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що несвоєчасна плата відповідачем за спожиту теплову енергію призводить до порушень строків розрахунків за природний газ з гарантованим постачальником природного газу.

У судовому засіданні 07.07.2015р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник 1-го позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102215295442, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Представник 2-го позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102215295434, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи, що представники 1-го та 2-го позивача належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника апелянта та прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2012 року між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (далі - теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕАП" (далі- споживач) укладено Договір № 546 "С" на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (надалі - договір), відповідно до умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщень споживача до межі розподілу балансової належності теплової мережі будівлі по вул. Котляревського, 1/27 - нежитлове приміщення.

Пунктом 18 договору сторони погодили, що облік споживання теплової енергії проводиться по лічильнику, згідно з Додатком 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 20 договору, зняття показів з приладів обліку проводиться споживачем, записуються в журналі встановленої форми і передаються в теплопостачальну організацію 25 числа кожного місяця, або по телефону (510-464) з обов'язковим наступним підтвердженням у письмовій формі, затвердженій підписом керівника та печаткою підприємства.

Пунктом 21 договору сторони погодили, що до обсягів теплової енергії, визначеної за фактичними показниками приладів обліку, додаються витрати на дільницях тепломережі, що перебувають на балансі споживача, від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.

Відповідно до розділу договору "Розрахунки за користування тепловою енергією", оплата за опалення, що проводить споживач, стягується на підставі тарифів, встановлених уповноваженим органом на момент укладення договору, відповідно до діючих тарифів. Всі розрахунки по цьому договору проводяться на підставі рахунка, виписаного теплопостачальною організацією споживачу з обов'язковим застосуванням діючих тарифів. Факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно актом приймання-передачі теплової енергії, який складається обома сторонами відповідно до вимог чинного законодавства і договору. Споживач зобов'язується сплачувати за теплову енергію у строк до 30 числа розрахункового місяця. (п.32-35 договору).

Прокурор при зверненні до місцевого господарського суду з позовною заявою зазначає, що відповідач несвоєчасно проводив оплату за відпущену теплову енергію, внаслідок чого у період з листопада 2014 року по березень 2015 року за ним перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 30000,00 грн.

У позовній заяві прокурор просив стягнути з відповідача на користь 2-го позивача 30000,00 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення - 30000,00 грг. (за період з 01.12.2014р. по 29.03.2015р.), 3% річних - 360,54 грн. за період з 01.12.2014р. по 29.03.2015р., 3838,11 грн. втрат від інфляційних процесів на грошові зобов'язання.

19.05.2015р. господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за неналежне виконання зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію є регульованими.

Статтею 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" визначено, що зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" та згідно з абз. 7 ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг встановлює тарифи на теплову енергію суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках у сфері теплопостачання.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів:

- 802,18 грн./Гкал (без ПДВ) на підставі Постанови №81 від 30.09.2011 р. з 01.10.2011 р.,

- 743,47 грн./Гкал (без ПДВ) на підставі Постанови №506 від 31.12.2013 р. з 01.01.2014 р.,

- 880,72 грн./Гкал (без ПДВ) на підставі Постанови №185 від 31.03.2014 р. з 01.04.2014 р.,

- 1013,65 грн./Гкал (без ПДВ) на підставі Постанови №524 від 16.05.2014 р. з 01.06.2014 р.,

- 1202,90 грн./Гкал (без ПДВ) на підставі Постанови №653 від 28.11.2014 р. з 01.12.2014 р.

Як вже зазначалось вище, позивачем свої зобов'язання виконано у повному обсязі, проте відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води неналежним чином виконано свої зобов'язання, а саме в період з листопада 2014 року по березень 2015 року не проведено розрахунків за спожиту теплову енергію, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 30 000,00 грн.

Як вбачається з квитанції № 12098532 від 18.05.2015 р. на суму 9 900,00 грн., платіжного доручення № 893 від 18.05.2015 р. на суму 19 400,00 грн. та платіжного доручення № 894 від 18.05.2015 р. на суму 700,00 грн., відповідачем сплачено суму основного боргу у повному обсязі.

Відповідно до вимог пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

За приписами пункту 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору (п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмету спору (наприклад сплати суми боргу, знищення спірного майна тощо), якщо у зв'язку з цим не залишилось неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існувати в процесі розгляду справи.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції при прийнятті рішення правомірно застосував приписи пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України та припинив провадження у справі в частині сплати основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 30 000,00 грн.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання чи встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати спричинені цим збитки.

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій", суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення , якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 35 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, сторони погодили, що у випадку неоплати у вказані строки вводиться пеня в розмірі 1,0 % за кожен день прострочки платежу, але не більше 100 % боргу згідно Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги", а також стягнення 3% річних простроченої суми та інфляційних витрат, згідно ст. 625 ЦК України.

Отже, стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язання передбачено умовами даного договору та приписами чинного законодавства України.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з вірними висновками місцевого господарського суду про те, що відповідачеві обґрунтовано нарахована позивачем пеня на суму 30 000,00 грн. за період з 01.12.14 р. по 29.03.2015 р., 3% річних від простроченої суми за період з 01.12.14 р. по 29.03.2015 року на у суму 360,54 грн. та інфляційних нарахувань за період з 01.12.14 р. по 29.03.2015 року на у суму 3 838,11 грн.

Щодо задоволення місцевим господарським судом клопотання відповідача про зменшення розміру пені, у зв'язку з тим, що з грудня 2014 року останній припинив управління адміністративною будівлею за адресою: м. Полтава, вул. Котляревського, 1/27 та майже не веде господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів зазначає, що стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Окрім того, відповідно до п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011р. №01-06/1623/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права» відповідно до п.3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягнення зі сторони, що порушила зобов'язання.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Як встановлено в п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р.№18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Місцевий господарський суд, об'єктивно оцінивши даний випадок правомірно прийняв до уваги скрутне фінансове становище відповідача та той факт, що відповідач сплатив суму основного боргу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку місцевим господарським судом дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір пені на 50%.

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що прокурором при зверненні з відповідним позовом до місцевого господарського суду було невірно визначено суб'єкта захисту прав, не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 статті 121 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Приписами частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Крім того, згідно положень вказаного рішення, під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, у зв'язку з чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає в чому саме відбулось порушення чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини в частині визначення органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах є стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», якою визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статутом Полтавського обласного комунального виробничого теплового господарства «Полтаватеплоенерго» визначено, що підприємство засновано на майні комунальної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області і передано в оперативне управління Департаменту житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації.

Також, як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурором зазначено про те, що засновником підприємства є Полтавська обласна рада, власником - територіальні громади сіл, селищ, і міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради.

А отже, правом захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах наділена сама Полтавська обласна рада.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що прокурором при зверненні до суду з відповідним позовом належним чином обґрунтовано підстави такого представництва.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Натомість, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕАП", м. Полтава слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕАП", м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 у справі №917/844/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 13.07.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.