Постанова

від 20.02.2007 по справі 20-7/219

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-7/219

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 лютого 2007 р.                                                                                   № 20-7/219  

             Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна  В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за  участю  представників  сторін:

позивача   - не з'явився,

відповідача  - не з'явився,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ДКП “Ремонтно-експлуатаційне підприємство №12”

на  постановувід 04.12.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№20-7/219

за позовомДКП “Ремонтно-експлуатаційне підприємство №12”

доДП  “Феодосійський судномеханічний завод” Міністерства оборони України

простягнення 22064,93 грн.

                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Севастополя від 02.11.2006  (суддя Ілюхіна Г.П.) позов задоволено –на підставі ст.ст.525, 526 ЦК України стягнуто з відповідача 22064,93 грн. заборгованості за надані позивачем в 2005-2006 році послуги за договором №112 від 01.01.2005.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 (судді: Прокопанич Г.К., Горошко Н.П., Борисова Ю.В.) рішення скасовано, в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю заборгованості відповідача за договором від 01.01.2005 № 112 у сумі 12589,89 грн. за станом на 01.01.2006 р.

ДКП “Ремонтно-експлуатаційне підприємство №12” (далі - ДКП “РЕП №12”) в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ст.525 ЦК України та ст.ст.22, 77, 97, 101 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що суд прийняв та оцінив додаткові докази (копія рішення господарського суду м.Севастополя від 17.04.2006 у справі № 20-5/067 і копію платіжного доручення від 27.04.2006), які були надані відповідачем без обгрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.01.2005р. між Державним комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційне підприємство №12" (Підрядник) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" в особі Балаклавської філії (Замовник) було укладено договір №112, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядчик зобов'язується виконати роботи по вивозу твердих побутових відходів та рідких нечистот зі здачею на очисний колектор.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати вартість послуг за вивіз сміття відповідно до тарифів, затверджених рішенням Державної адміністрації від 25.05.2000 № 843-р та нижче встановлених норм накопичення, на підставі виставленого рахунку Підрядником та в порядку, передбаченому пунктами 4.2, 4.6 договору.

З розрахунку суми боргу, про стягнення якої просить позивач, вбачається, що станом на 01.01.2006р. розмір заборгованості був визначений у сумі 12589,89 грн., станом на 01.05.2006р. - 15822,85 грн., станом на 01.08.2006р. - 22064,93 грн.

Однак, рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.04.2006 у справі №20-5/067 за позовом Державного комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство №12" до Балаклавської філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Феодосійський судномеханічний завод" про стягнення 12289,89 грн. встановлено, що розмір заборгованості відповідача перед Державним комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 12" за 2005 рік становить 40,54 грн. і саме ця сума була стягнута судом і в наступному сплачена відповідачем платіжним дорученням №3 від 27.04.2006.

У відповідності зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться-знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача за договором №112 від 01.01.2005 у сумі 12589,89грн. за станом на 01.01.2006р.

Крім того, пунктом 7.1 договору передбачено, що підтвердженням вивозу Підрядником твердих побутових відходів є двосторонній акт виконаних робіт, підписаний особами, уповноваженими сторонами.

          Однак, надані позивачем у якості обґрунтування заявлених вимог акти (а.с.14, 16, 18) носять односторонній характер. Будь-які інші належні докази виконання зобов'язань за договором відсутні.

Оскільки двосторонній акт про надані у травні 2006 року послуги відсутній, підстав для стягнення спірної суми за вищезгаданий період також не вбачається.

Належних доказів надсилання (вручення) відповідачу як актів на виконані роботи, так і рахунків на їх сплату позивачем не надано.

Колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова зі зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції з врахуванням вимог ч.2 ст.35 ГПК України та на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору від 01.01.2005 №112, платіжного доручення №3 від 27.04.2006, односторонньо підписаних позивачем актів виконаних робіт та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано недоведеність надання ним відповідачу послуг по вивезенню твердих побутових відходів протягом січня-липня 2006 року та обумовлену цим відсутність заборгованості відповідача за договором №112 за вказаний період. При цьому судом правомірно враховано рішення господарського суду м.Севастополя від 17.04.2004 у справі №20-5/067 між тими ж сторонами, яким встановлено факт заборгованості відповідача за договором №112 в сумі 40,54 грн. за станом на 01.01.2006р., чим спростовується наявний у справі розрахунок позивачем розміру позовних вимог. Зазначений юридичний факт в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягає доведенню.

Касаційна інстанція також враховує припинення договору №112 у зв'язку з закінченням 31.12.2005 року терміну його дії, оскільки згідно з п.7.13 договору відповідач листом від 09.12.2005 (а.с.62) заздалегідь повідомив позивача про таке припинення, чим спростовуються твердження скаржника про пролонгацію договору на 2006 рік.

Наявні ж заперечення позивача зводяться передусім до посилань на оцінку апеляційним судом додаткових доказів (вищезгадане судове рішення та платіжне доручення №3 від 27.04.2006) всупереч вимогам ч.1 ст.101 ГПК України, однак, згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Більше того, колегія не приймає до уваги помилкове визнання скаржником рішення господарського суду м.Севастополя у справі №20-5/067 між тими ж сторонами в якості додаткового доказу, оскільки зазначене судове рішення не є доказом в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України, а є підставою для звільнення від доказування (ст.35 ГПК України), що не слід ототожнювати.

Касаційна інстанція відхиляє також доводи позивача щодо прийняття апеляційною інстанцією до провадження неналежно оформленої апеляційної скарги відповідача з порушенням ст.97 Господарського процесуального кодексу України, оскільки виходячи зі змісту ст.ст.98, 11113 цього Кодексу  ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2006 про прийняття до провадження апеляційної скарги відповідача не підлягає оскарженню.

Зважаючи на вищенаведене колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

                                         ПОСТАНОВИВ:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 у справі №20-7/219 залишити без змін, а касаційну скаргу ДКП “Ремонтно-експлуатаційне підприємство №12” –без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                           В.Овечкін

Судді:                                                                                                     Є.Чернов

                                                                                                    В.Цвігун