Ухвала

від 09.07.2015 по справі 814/2390/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2390/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Сервіс-Миколаїв» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0001052201 від 19.05.2014р. та №0001772201 від 31.07.2014р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення товариством ст.ст.138, 139, 198 Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки ДПІ при проведенні перевірки було надано всі належним чином оформлені первинні документи щодо господарських відносин з контрагентом ТОВ «Проме-тей» в жовтні-листопаді 2013 року та подальшої реалізації придбаного товару контрагентам-покупцям, зауважень щодо повноти та правильності оформлення яких акт перевірки не містить. Порушення позивачем вимог податкового законодавства базується лише на припущеннях податкового органу, що являється порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності контрагента позивача ТОВ «Проме-тей» встановлено відсутність у вказаного підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності, його діяльність спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.04.2015р. позов ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0001052201 від 19.05.2014р. та №0001772201 від 31.07.2014р.

Приймаючи вказане рішення суд дійшов висновку, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Проме-тей» є лише особистим припущенням перевіряючих, так як можливе порушення податкового законодавства контрагентом позивача не означає автоматичного порушення вимог податкового законодавства самим позивачем. У взаємовідносинах з ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» ТОВ «Проме-тей» виконало свої зобов'язання у повному обсязі. Суд не взяв до уваги посилання ДПІ на порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Проме-тей», зазначивши, що для адміністративного суду має значення кінцеве рішення суду в кримінальній справі, існування якого відповідачем не доведено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» залишити без задоволення. При цьому, апелянт не зазначив, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №398 від 22.04.2014р. та постанови слідчого від 08.04.2014р. по кримінальному провадженню від 08.08.2013р. №42013160030000151, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.11 п.78.1, п.78.2 ст.78ПК України, у період з 22.04.2014р. по 30.04.2014р. державними ревізорами-інспекторами відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» (код за ЄДРПОУ 31946649) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.03.2014р., за результатами якої складено акт перевірки №1702/14-02-22-01/31946649 від 07 травня 2014 року.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем: п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.57.1 ст.57 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 року на суму 33 882 грн.; п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень-листопад 2013 року на загальну суму 57 436 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що у перевіряємому періоді постачальником товарів для ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» було ТОВ «Проме-тей»; за результатами здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом позивач формував валові витрати та податковий кредит відповідних періодів. В провадженні слідчого відділу прокуратури Миколаївської області перебувають матеріали кримінального провадження №42013160030000151 за ознаками фіктивного підприємництва, у тому числі, ТОВ «Проме-тей». Проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності ТОВ «Проме-тей» встановлено відсутність у вказаного підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Зазначено, що перевіркою не встановлено наявність розумних економічних причин або ділової мети позивача при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Проме-тей». За висновками податкового органу, ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» діяло без належної обачності і повинно було бути обізнане щодо майнового стану постачальників, що свідчить про те, що діяльність позивача спрямована на отримання податкової вигоди.

На підставі акту перевірки №1702/14-02-22-01/31946649 від 07.05.2014р. ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийняла податкові повідомлення-рішення:

- №0001052201 від 19.05.2014р., яким позивачу збільшила грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 50 823 грн. (в т.ч. за основним платежем - 33 882 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 941 грн.);

- №0001772201 від 31.07.2014р., яким позивачу збільшила грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 71 795 грн. (в т.ч. за основним платежем - 57 436 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 359 грн.).

Задовольняючи позов ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено наявність порушень, зафіксованих актом перевірки №1702/14-02-22-01/31946649 від 07.05.2014р., у зв'язку з чим визначення позивачу на підставі такого акту до сплати грошових зобов'язань є незаконним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення витрат підприємства до складу валових та сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, обов'язкові реквізити.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» у перевіряємий період було діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

27.09.2013р. між ТОВ «Проме-тей» (Продавець) та ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» (Покупець) було укладено договір поставки №27/1, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у вигляді спецодягу за засобів особистого захисту. Найменування товару, загальна кількість окремої партії товару, що підлягає поставці, одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що оформлюються сторонами протягом строку дії цього договору та є невід'ємною частиною договору.

Вказаний договір підписано директорами підприємств, які мали повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

За умовами вказаного договору (з урахуванням додаткової угоди від 04.10.2013р.) поставка товару здійснювалася на склад перевізника ТОВ «Нова пошта».

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Проме-тей» протягом жовтня-листопада 2013 року поставляло ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» спецодяг та засоби особистого захисту, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними №346 від 04.10.2013р., №349 від 10.10.2013р., №354 від 14.10.2013р., №359 від 16.10.2013р., №411 від 04.11.2013р., №412 від 08.11.2013р., №413 від 15.11.2013р., №414 від 18.11.2013р., №415 від 22.11.2013р., №416 від 25.11.2013р., №417 від 27.11.2013р.; видатковими накладними, рахунками-фактурами. Оплата товару здійснена в безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими позивачем від контрагента ТОВ «Проме-тей» було включено до податкового кредиту відповідних періодів, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних.

В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями ст.201 Податкового кодексу України чи ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1401/18696 від 29.12.2010р., стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Слід зазначити, що жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування відсутності факту виконання позивачем умов господарського договору з контрагентом відповідач ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, придбаний у ТОВ «Проме-тей» товар ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» в подальшому реалізовувало ряду контрагентів, в підтвердження чого в матеріалах справи містяться видаткові накладні, довіреності на отримання товару, банківські виписки щодо оплати товару.

Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ посилається на відсутність у ТОВ «Проме-тей» необхідних умов для ведення господарської діяльності. Колегія суддів критично ставиться до таких доводів податкового органу, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагента окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, податковий орган не надав пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб, транспортних засобів тощо достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом.

Також, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань у платника податків в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Щодо посилань відповідача на те, що в провадженні слідчого відділу прокуратури Миколаївської області перебувають матеріали кримінального провадження №42013160030000151 за ознаками фіктивного підприємництва, у тому числі, ТОВ «Проме-тей», то колегія суддів вважає, що сам факт порушення кримінальної справи не є підставою для висновків про нікчемність укладеного договору між ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» та ТОВ «Проме-тей», оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду. Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва не надано вироку суду, яким би було встановлено, що ТОВ «Проме-тей» зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази, на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Проме-тей» у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують його виконання.

Колегія суддів не може погодитись з твердженням апелянта про необхідність вивчення платником податків всіх обставин можливостей здійснення господарських операцій його контрагентами постачальниками товарів (робіт, послуг). На думку суду, при укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальників як суб'єктів господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платниками податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг).

Ані актом перевірки, ані іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Проме-тей».

Колегія суддів вважає, що факт порушення контрагентом може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань. У справі, що розглядається, ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не подано доказів того, що по спірних операціях у позивача була відсутня розумна ділова мета, або того, що позивач та його контрагент діяли спільно з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Оскільки встановлено, що договір з контрагентом ТОВ «Проме-тей» укладено ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується первинними документами, тому суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України. Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також такий договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0001052201 від 19.05.2014р. та №0001772201 від 31.07.2014р. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення та задоволення скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст ухвали виготовлено 10.07.2015р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.