Ухвала

від 30.06.2015 по справі 826/1183/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

30.06.2015 № К/800/10205/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Валеннта» на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2014 Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 у справі№826/1183/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Валеннта» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог Валеннта про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 12.09.2012 №№0000102270, 0000112270.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без повного з'ясування всіх обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2010 під час взаємовідносин з ТОВ «Укрбудпроект Сервіс ЛТД» та ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання».

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва складено акт від 29.08.2012 №2663/22-719/34292578 про порушення позивачем підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 123922,00 грн., а також підпункту 5.3.9 пункту 5.3 підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму у розмірі 154903,00 грн.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «Укрбудпроект Сервіс ЛТД» та ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання».

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 12.09.2012 №0000112270, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 193628,75 грн., у тому числі: 154903,00 грн. - основний платіж, 38725,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 12.09.2012 №0000102270, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 154902,50 грн., у тому числі: 123922,00 грн. - основний платіж, 30980,50 грн. . - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Укрбудпроект Сервіс ЛТД» та ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання», встановивши їх безтоварність.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на підставі договорів від 20.02.2010 № 2002/02 та від 20.04.2010 № 2004/03 з ТОВ «Укрбудпроект Сервіс ЛТД» та договору про відступлення права вимоги від 27.04.2010 з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» за участю ТОВ «Укрбудпроект Сервіс ЛТД» поставлено відповідний товар (верхушечна арматура, інтерфейс клапан тощо).

На підтвердження фактичного виконання умов названих договорів позивач надав суду договори від 20.02.2010 № 2002/02 та від 20.04.2010 № 2004/03, від 27.04.2010, видаткові та податкові накладних, договори із третіми особами.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, а також перевіривши правильність заповнення первинних документів, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих фактичне придбання товарів у спірних контрагентів, та які підлягали складенню під час виконання договорів, виходячи з нижченаведеного.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого поставка товару повинна підтверджуватись первинними документами, які властиві для такої операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця робіт та послуг, позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об'єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентами господарських операцій, а також на відсутність доказів підтвердження транспортування товару, що передбачено пунктом 2.4 договору від 20.02.2010 №2002/02 та оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі щодо виходу судами попередніх інстанцій за межі порушень, встановлених актом перевірки на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими з таких підстав. Позивач доводить суду, що підставою для донарахування сум грошового зобов'язання стало визнання податковим органом нікчемності укладених договорів з контрагентами. Так, в акті перевірки дійсно податковий орган зазначає про нікчемність правочинів позивача з ТОВ «Інженерно-Будівельне Об'єднання» за участю ТОВ «Укрбудпроект Сервіс ЛТД», що суперечить нормам цивільного, господарського та адміністративного права. Разом з тим, підставою для таких висновків стали доводи про нереальність вищезазначених угод в зв'язку з відсутністю належних та допустимих первинних документів, а ті які надані суду містять дефекти. Саме ці обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Також є необґрунтованими доводи позивача про наявність належних доказів про подальший рух товару, оскільки в даному спорі спірним є підтвердження поставки товару позивачу, тобто, чи дійсно поставка товару здійснювалась зазначеними контрагентами. Наявність лише податкової накладної не свідчить про реальність поставки за відсутності інших доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач в касаційній скарзі просить справу направити на новий розгляд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій. З цього приводу, суд зауважує, що підставою для направлення справи на новий розгляд, відповідно до ст. 227 КАС України, є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто, це виключно компетенція та повноваження суду вищої інстанції надати відповідну оцінку дотримання норм процесуального права судами попередніх інстанцій. Для прийняття такого рішення необхідно враховувати приписи ч. 1 ст. 220 цього Кодексу, відповідно до яких, - суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому у разі допущення судами попередніх інстанцій таких порушень суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на новий розгляд. Жодного переконливого доводу щодо наявність підстав застосувати ст.ст. 220, 227 КАС України в даному спорі позивачем не надано.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валеннта» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2014 та Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош