Ухвала

від 30.06.2015 по справі 825/2333/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/65102/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НОСІВКА АГРО»

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року

у справі №825/2333/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОСІВКА АГРО» (надалі - ТОВ «НОСІВКА АГРО»)

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (надалі - Ніжинська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ніжинської ОДПІ від 26.03.2014р. №0000582200 та №0000592200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.08.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014р., в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового, яким задовольнити позовні вимоги.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «НОСІВКА АГРО» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ПП «Ястреб» за грудень 2011 року та ТОВ «Компанія «Сельта» за вересень 2011 року, січень та березень 2012 року, за результатами якої складено акт від 07.03.2014р. № 1215/22/34593872.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог: п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 26.03.2014р.:

№0000582200, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 106597,97грн., в т.ч. основний платіж - 85278,38грн., штрафні (фінансові) санкції - 21319,59грн.;

№0000592200, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень та грудень 2011 року на суму 37583,83 грн., в т.ч. за вересень - 33215,83 грн., грудень 2011 року - 4368,00грн.

Також судами було встановлено та вбачається з акту перевірки, у період, що перевірявся, позивач формував податковий кредит за наслідками господарських операцій з придбання: у ПП «Ястреб» охоронних послуг на підставі договору №846, у ТОВ «Компанія «Сельта» робіт з виконання благоустрою території з фрезованого асфальтобетону по щебеневій підготовці.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належне документальне підтвердження факту здійснення господарських операцій з його контрагентами та використання отриманих послуг й виконаних робіт в межах господарської діяльності.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України,).

Відповідно до п.п.«а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Отже, надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Досліджуючи правомірність формування позивачем податкового обліку суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема, посилалися на: акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 26.04.13р. № 484 /22.1-07/31520728 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Ястреб» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» ТОВ «Ю.О. Електронікс-1», ТОВ «Онікс Компані ЛТД», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» (код ЄДРПОУ 37889288) за період з 01.11.11р. по 30.11.12р», акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.12.14р. №2858/26-55-22-08/35534315 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Сельта» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.11р. по 31.12.12р.»

Разом з тим, пунктом 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №984 визначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у розі відсутності - довідка.

Відповідно до п.7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. №1232, за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Таким чином, висновки податкового органу відносно правильності або неправильності декларування та сплати платником податків суми податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки мають зазначатися лише обставини котрі зумовили неможливість її проведення.

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не створює правових наслідків аналогічних результатам проведення зустрічної звірки, адже первинні документи по взаємовідносинах з контрагентами податковим органом за місцем обліку не досліджувались, а тому такий акт не має статусу податкової інформації і не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства з боку позивача.

У цій справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування.

Також, необхідно враховувати, що формальні недоліки первинних документів, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства. Недотримання цивільно-правових норм, у тому числі щодо неналежного оформлення представництва осіб, які діяли від імені суб'єкта господарювання, не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть належно оформлені документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина друга цієї статті).

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (ч.3 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду, серед інших вимог Закону, повинна бути мотивована із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині господарських відносин з ТОВ «Компанія «Сельта», суди попередніх інстанцій виходили з того, що підписані від імені ТОВ «Компанія «Сельта» ОСОБА_1 документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг).

В обґрунтування такого висновку, як на доказ, суди послались на матеріали кримінального провадження №320100130000094 у вигляді протоколу допиту свідка ОСОБА_1. Відповідно до вказаного протоколу, ОСОБА_1 пояснив, що немає відношення до фінансово/господарської діяльності підприємства, документи фінансової звітності не підписував.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що протокол допиту свідка у кримінальному провадженні не може бути належним доказом в адміністративній справі. Крім того, кримінально-процесуальне законодавство надає право особі відносно якої проводиться допит, відмовитися від раніше наданих свідчень або їх змінити.

Відповідно до ч.1 ст.65 Кодексу адміністративного судочинства України як свідок в адміністративній справі може бути викликаний судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати судом у справі.

Проте, на момент прийняття рішень у даній справі в матеріалах справи відсутні докази того, що свідка ОСОБА_1 було викликано судом та приведено до присяги, як це передбачено ст.141 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, судам також слід перевірити результати розслідування кримінальної справи, яка пов'язана з даною адміністративною справою.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Виходячи з положень ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НОСІВКА АГРО» - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

Ю.І. Цвіркун