Ухвала

від 07.07.2015 по справі 2а-4540/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2015 р. м. Київ К/800/5963/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Приходько І.В.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників позивача - Власенка О.І., Околотенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Ваіс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014

у справі № 2а-4540/12/1470

за позовом Приватного підприємства «Ваіс»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ваіс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 29.02.2012 № 0000530231.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2013 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 скасовано постанову суду першої інстанції; прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, з мотивів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ваіс» з питань взаємовідносин з ТОВ «Інтер Груп Союз» за липень-вересень та листопад 2011 року, складено акт № 538/231-00/31671622 від 17.02.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього на суму 616 349 грн., у т.ч. за липень 2011 року на суму 215 261 грн., за серпень 2011 року на суму 263 760 грн., за вересень 2011 року на суму 101 495 грн. та за листопад 2011 року на суму 35 833 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 29.02.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-ріення № 0000530231 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 924 523 грн., в т.ч.: 616 349 грн. основного платежу та 308 174,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Під час проведення перевірки податковим органом були досліджені: установчі документи ПП «Ваіс»; декларація з податку на додану вартість з додатками за липень-вересень та листопад 2011 року; журнал-ордер і відомість по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»; реєстри виданих та отриманих податкових накладних; доручення від 01.06.2011 на ім'я Околотенка Сергія Анатолійовича; службова записка ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 23.01.2012; акт від 24.11.2011 № 2438/2304/37269936 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва по ТОВ «Інтер Груп Союз» за вказаний період; банківські виписки; інші документи, які знаходяться в обліковій справі підприємства.

Матеріалами справи встановлено, що факт надання послуг позивачу та їх оплати за операціями з ТОВ «Інтер Груп Союз», підтверджено видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписками з банку, відповідно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит з податку на додану вартість позивача в спірному періоді сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а також за результатами реально здійснених господарських операцій з контрганетом - ТОВ «Інтер Груп Союз», що підтверджено первинними документами, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт (послуг); актом перевірки ТОВ «Інтер Груп Союз» за № 2438/2304/37269936 від 24.11.2011 встановлено відсутність у товариства трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання; за юридичною та фактичною адресами вказане товариство не знаходиться; особа, яка є засновником товариства пояснила, що відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інтер Груп Союз» жодного відношення не має.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Слід також зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення перевірок даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише висновками проведеної перевірки даних контрагента, посиланням на відсутність його за юридичною чи фактичною адресами та відсутністю в нього трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, за встановлення матеріалами справи формування позивачем податкового кредиту за липень-вересень та листопад 2011 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами, тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням.

Викладене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про наяґвність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Приватного підприємства «Ваіс» підлягає задоволенню, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 - скасуванню, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2013 - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ваіс» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний І.В. Приходько