Ухвала

від 07.07.2015 по справі 815/2544/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/44784/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014

у справі № 815/2544/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моторсервіс»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моторсервіс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 16.04.2014 № 0001222203 та № 0001232203.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2014 позов залишено без задоволення, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Моторсервіс» по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «Анкомтех сервіс» за період з 01.10.2012 по 31.03.2013, складено акт № 866/15-54-22-03/30445404 від 03.04.2014, в якому зафіксовані порушення: пп. 138.1.1 п. 138.1 , п. 138.2 , пп. 138.8.1 п. 138.3 , п. 138.4 , п. 138.8 ст. 138 , п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено заниження суми податку на прибуток на загальну суму 16 289 грн. та п. 198.1 , п. 198.2 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України , внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 15 513 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 16.04.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001222203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 20 362 грн., в т.ч.: 16 289 грн. основного платежу та 4 073 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001232203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 19 392 грн., в т.ч.: 15 513 грн. основного платежу та 3 879 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами встановлено, що 11.10.2012 між ТОВ «Моторсервіс» (покупець) та ТОВ «Анкомтех сервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (двигуни), а покупець - прийняти та оплатити товар.

Факт виконання сторонами умов вказаного договору підтверджено матеріалами справи, а саме: видатковими та податковими накладними, виписками з рахунку ТОВ «Моторсервіс».

Отриманий товар ТОВ «Моторсервіс» в подальшому був реалізований покупцю СВК «Росія» на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджено дослідженими судами обох інстанцій матеріалами справи (видатковими та податковими накладними, виписками по особистому рахунку ТОВ «Моторсервіс»).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданими документами позивачем не доведено факту дійсності господарських операцій, а подані товариством первинні фінансові та бухгалтерські документи не є підтвердженням про дійсне виконання господарських операцій з контрагентом ТОВ «Анкомтех сервіс», тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що в основу акту перевірки податковим органом покладено висновки слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Запорізькій області досудового розслідування в кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32013080280000045 за фактом умисного ухилення службовими особами «Єврозапчасть» від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205 КК України . Проте, висновки досудового розслідування в кримінальному провадженні не є належним доказом при розгляді адміністративної справи, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку встановлено в судовому порядку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до положень п. п. 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, при формуванні податкового кредиту платнику слід враховувати: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, виданої особою, що зареєстрована платником податку на додану вартість, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній у податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Анкомтех сервіс», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами є правомірним ведення позивачем податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток спірного періоду за результатами господарських операцій з таким контрагентом.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду про те, що встановлені під час досудового розслідування обставини не є підставою для звільнення від доказування, перелік яких міститься у ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч. 4 ст. 72 цього Кодексу підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний І.В. Приходько