Ухвала

від 09.07.2015 по справі 2270/13004/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/9991/24138/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 по справі № 2270/13004/11

за позовом Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Лан"

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

треті особи Приватне підприємство "Інтранском",

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2011 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24.05.2011 №0002892301/1464, №0002902301/1465, №0002912301/1466 та 0002922301/1467, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на прибуток на загальну суму 264 429,00 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 328 884,00 грн., а також зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 43 643,00 грн. та суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 635 340,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно віднесено витрати на валові та сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Підприємству у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка Підприємства з питань відображення у податковому обліку фінансово-господарських операцій із ПП "Інтранском" та ТОВ "Укройлпродукт" за період з 01.11.2010 по 31.01.2011, за підсумками якої складено акт від 04.05.2011 № 3262/23-5/14148278.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 211 453,00 грн. та ПДВ на 279 520,00 грн., а також завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток на суму 635 340,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту на суму 43 643,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентами ПП "Інтранском" та ТОВ "Укройлпродукт" не здійснювались та не мали реального товарного характеру, а відповідно і не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки контрагенти позивача не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (трудових ресурсів, основних фондів, складських та торговельних приміщень, транспортних засобів), а отже, на думку контролюючого органу, фактично проведені операції спрямовані лише на отримання податкової вигоди. Вищезазначене свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такі правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо віднесення витрат на валові та формування ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

А відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що кореспондується з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу), що також кореспондуються з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням прибутку, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів купівлі - продажу та поставки нафтопродуктів та використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності (реалізація іншим господарюючим суб'єктам), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ", первинних документів (договори, додаткові угоди, податкові та видаткові накладні, платіжні документи, товарно - транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти приймання нафтопродуктів, акти приймання - передачі), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Доводи відповідача про нікчемність, укладених угод між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів ПП "Інтранском" та ТОВ "Укройлпродукт") достатніх матеріальних чи трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 по справі № 2270/13004/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко