Ухвала

від 25.06.2015 по справі 2а/0470/4656/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/800/2589/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012

у справі № 2а/0470/4656/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислова фінансова

компанія „Столиця"

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської

області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Промислова фінансова компанія „Столиця" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0009811601 від 07.12.2011.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 та складено акт №1812/24/23-206/35822263 від 28.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення

№0000882301 від 11.04.2011, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 2352972 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.3 ст.1, ст. 3, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість у жовтні 2010 року у розмірі 1479442 грн. у зв'язку з нікчемність правочину, укладеного в квітні 2010 року позивачем з контрагентом ПП „Агропрайд" та оплати отриманих послуг векселями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання сторонами зобов'язань підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, рахунками-фактурами та довідками про вартість виконаних підрядних робіт за травень, червень, грудень 2010 року.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України „Про податок на додану вартість", підтверджено відповідними податковими накладними, які виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів передбачені п. 4.8 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, абз. 3 вказаної статті встановлено, що для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Наведена норма дає підстави для висновку, що видача векселя в рахунок оплати за поставлені товари, роботи, послуги не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

У той же час, податковий кредит у платника у зв'язку з придбання товарів чи послуг визначається у загальному порядку за правилами п. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" незалежно від факту використання вексельної форми розрахунку, зокрема, за датою здійснення першої з подій у розумінні пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону: або за датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або за датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

Для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. 7.4 ст. 7 Закон України „Про податок на додану вартість" є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 у справі № 2а/0470/4656/11 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 у справі № 2а/0470/4656/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко