Постанова

від 07.07.2015 по справі 910/3829/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа№ 910/3829/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від позивача: Бондарчук І.П. - посвідчення;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Васюк П.П. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015

у справі № 910/3829/14 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Коніка"

про визнання незаконним і скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради від "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва" від 27.12.2007 № 1612/4445; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коніка"; визнати відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Коніка" права користування земельною ділянкою, площею 5611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7193407 грн. 49 коп., та земельною ділянкою, площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1240994 грн. 20 коп., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Коніка" відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 5611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7193407 грн. 49 коп., та земельною ділянкою, площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1240994 грн. 20 коп., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва (відповідно до заяви від 06.05.2014 прокурора про збільшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва задоволені повністю, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року № 1612/4445 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 у справі № 910/3829/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 19.02.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 у справі № 910/3829/14 скасовано; матеріали справи № 910/3829/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 у справі № 910/3829/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України, статей Земельного кодексу України) та норм процесуального права (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Прокурор у своїй скарзі зазначає, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з іг. 1.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають спори щодо визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи користування.

Таким чином, апелянт вважає, що обраний прокурором спосіб захисту є належним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді - Гочаров С.А., Скрипка І.М., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.06.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.07.2015.

В судовому засіданні 07.07.2015 представник прокуратури підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 у справі № 910/3829/14 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 07.07.2015 представник третьої особи заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням заперечень поданих під час апеляційного провадження та просив рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 у справі № 910/3829/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 07.07.2015 відповідач свого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445 вирішено припинити Міністерству культури і мистецтв України право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973 № 2048 "Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого" та від 18.04.1977 № 559/19 "Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі", площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови та 0,28 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва" від 27.12.2007 № 1612/4445.

Звертаючись з позовом до суду, у якості позивача, заступник прокурора міста Києва зазначив про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначивши, що із внесенням 23.02.2012 змін до Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин, яким є Державне агентство земельних ресурсів України, позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звертатись до суду із позовами, з огляду на що, керуючись ч.ч. 3, 5 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду із позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка загальною площею 0,66 га, яка передана Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка", знаходиться в межах центрального історичного ареалу міста, в архітектурній та археологічній охоронних зонах, в межах Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", на території пам'ятки археології національного значення "Культурний шар города Ярослава" та віднесена до категорії земель історико-культурного призначення, у зв'язку з чим до порядку її відведення та забудови застосовуються вимоги Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до положень якого в архітектурних охоронних зонах дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської міської ради у галузі земельних відносин. Зокрема, їй належить право розпорядження землями територіальної громади міста Києва, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає за наявності рішення відповідних органів і в межах, вказаних у цих рішеннях. Тобто, такі повноваження на території міста Києва є компетенцією Київської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2007 Київська міська рада прийняла рішення №1612/4445 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва", яким вирішено:

- припинити Міністерству культури і мистецтв України право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973р. №2048 "Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого" та від 18.04.1977р. №559/19 "Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі", площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 14.09.2004р. №4-6553/18);

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва;

- передати третій особі, за умови виконання п.4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,28 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- третій особі: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007 №19-12948, Київської міської санепідстанції від 03.12.2007 №10005, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 16.11.2007 №05-08/9022, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.10.2007 №22-2653/35; питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 №271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"; питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки; передбачити проектом будівництва житлового комплексу місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за одне машиномісце на кожну квартиру в цьому комплексі; передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20% загальної площі квартир в цьому офісно-житловому комплексі (крім службового житла) на підставі п.36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік"; у складі проекту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об'єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об'єкти охорони здоров'я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням офісно-житлового комплексу; сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цього офісно-житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі п.84 рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Згідно із загально-кадастровою інформацією на земельну ділянку 8000000000:88:175:0021 (дані за формою 6-зем), спірна земельна ділянка має шифр рядка 65 та графу 44 (81).

Відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №377 від 05.11.1998 графа 81 вказує на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення (том справи - 2, аркуші справи - 8-11).

Як вбачається з витягу з бази даних міського земельного кадастру від 26.02.2013, Аналогічні відомості вказано в Плані зонування земель.

Згідно з п."г" ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини". Згідно з названим Законом об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Статтями 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України земельна ділянка надається у користування за умови дотримання певної процедури, визначеної законом, що, зокрема, включає одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають.

Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.

Відповідно до статей 1, 9 Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" вказано, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Обов'язковій експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно зі ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі № 910/3829/14, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову Київського апеляційного господарського суду в даній справі та направляючи справу на новий розгляд, наголосив на тому, що прийняте Київською міською радою рішення про передачу ТОВ "Коніка" в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Вищий господарський суд наголосив на відсутності в матеріалах справи висновку державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53, на який посилається позивач як на підставу визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445, у зв'язку з тим, що експертиза була проведена неуповноваженим органом.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, в тому числі, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Як вже зазначалось, ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти міської ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом 03.04.2008 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коніка" (орендар) укладено Договір оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'янченко Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 852.

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445 за актом приймання-передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки.

Згідно з п. 2.1 Договору, об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельні ділянки з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, - 5611 кв.м. та земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, - 968 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:88:175:0021 та 8000000000:91:169:0023 (п.

Пунктом 3.1 Договору, його укладено на 15 років.

10.04.2008, актом приймання-передачі земельної ділянки Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Коніка" прийняло у своє володіння і користування земельні ділянки: місце розташування - вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, - 5611 кв.м. та земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, - 968 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:88:175:0021 та 8000000000:91:169:0023.

Місцевий суд дійшов вірного висновку, що спірне рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1612/4445 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва", яким вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; передати третій особі, за умови виконання п. 4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,28 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, - вичерпало свою дію внаслідок повного виконання.

Прийняте відповідачем рішення про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, суд перошої інстанції дійшов вірного висновку, що прийнятий органом місцевого самоврядування ненормативний акт, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельної ділянки в оренду), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Господарськи суд вірно зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Також, місцевим судом вірно зазначено, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з приписів вищевказаних статей, такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, та на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

З огляду на викладене апеляційна інстанція не погоджується з доводом апелянта стосовно того, що обраний прокурором спосіб захисту є належним.

На виконання вказівок касаційної інстанції відповідно до статті 11-2 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним судом встановлено, що Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53 щодо експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва", - складений Головним управлінням земельних ресурсів у місті Києві Державного агентства земельних ресурсів України.

Відповідно до п. 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 391 від 03.12.2004, проведення обов'язкової державної експертизи (первинної, повторної та додаткової) проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (у тому числі тих, цільове призначення яких не змінюється) із земель історико-культурного призначення належить до відання Державного комітету України по земельних ресурсах.

Суд першої інстанції робить вірний висновок, що обов'язкова державна експертиза проекту відведення змеленої ділянки по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва не була проведена уповноваженим органом.

Враховуючи те, що місцевим та апеляційним судами, встановлено обрання прокурором неналежного (неефективного) способу захисту прав та інтересів, факт непроведення обов'язкової державної експертизи проекту відведення змеленої ділянки по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва уповноваженим органом, не впливає на результат вирішення спору у даній справі.

При цьому, інші доводи і підстави позовних вимог, зазначені у позовній заяві, та відповідні заперечення відповідача та третьої особи не досліджуються судом у даному судовому розгляді з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав та інтересів. Відповідні доводи та заперечення щодо них можуть бути предметом розгляду (підставами позову), зокрема, при зверненні позивача з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного на підставі оспорюваного рішення, який і буде ефективним способом захисту, спрямованим на реальне відновлення порушених прав.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Заступника прокурора міста Києва викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 у справі № 910/3829/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 у справі № 910/3829/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 року у справі № 910/3829/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3829/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка