Рішення

від 10.07.2015 по справі 127/11714/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/11714/15-ц

Провадження № 2/127/3984/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2015 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Волошина С.В.,

при секретарі - Тонкопій Ю.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача ДП «Вінницятрансприлад» - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вінницятрансприлад» про стягнення заробітної плати при звільненні працівника та поновлення на роботі -

В С Т А Н О В И В:

25.05.2015 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом до ДП «Вінницятрансприлад» (надалі відповідач) про стягнення заробітної плати при звільненні працівника, який мотивовано тим, що позивач з 22.09.2014 року працював у відповідача на підставі строкового трудового договору № 18 від 19.09.2014 року (наказ про прийняття на роботу № 668 - К від 19.09.2014 року) на посаді слюсаря з механоскладальних робіт, зі строком дії трудового договору до 21.10.2014 року. 21.10.2014 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до строкового договору від 19.09.2014 року № 18, згідно п. 1 якої внесено зміни до п. 7.1. Договору, та викладено його в наступній редакції: термін дії строкового трудового договору встановлюється з 22.09.2014 року по 19.12.2014 року. На виконання вказаної додаткової угоди від 21.10.2014 року № 1 ДП «Вінницятрансприлад» видано наказ від 21.10.2014 року № 728 - К згідно якого позивачу продовжено строк дії трудового договору з 22.10.2014 року по 19.12.2014 року. Наказом № 892 - К від 19.12.2014 року позивача звільнено у зв'язку з закінченням терміну дії строкового трудового договору. При звільненні позивачу не було виплачено оплату лікарняних з 12.12.2014 року по 19.12.2014 року в сумі 3891, 66 грн., причиною невиплати яких стало те, що у банку, в якому був відкритий розрахунковий рахунок ДП «Вінницятрансприлад» введена тимчасова адміністрація. Позивач вказує на те, що його було звільнено під час перебування на лікарняному, а отже звільнення є незаконним. Вказує також на те, що підставою для звільнення було закінчення 19.12.2014 року строку трудового договору, разом з тим позивач, посилаючись на ст. 39 - 1 КЗпП України, вказує, що враховуючи те, трудовий договір один раз було переукладено, він вважається таким, що укладений на невизначений строк, а як наслідок трудовий договір, що укладено на невизначений строк не міг бути розірваний з ініціативи роботодавця по завершенні строку його дії та під час перебування працівника на лікарняному.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з вимогами до відповідача, згідно яких позивач просить стягнути з відповідача невиплачену суму заборгованості по непогашених лікарняних листах у розмірі 3891,66 грн., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та поновити його на роботі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали частково, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості по лікарняних листах в сумі 3891, 66 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних по день постановлення рішення суду. В частині позовних вимог про поновлення його на роботі позов просили залишити без розгляду, оскільки позивач на даний час не бажає працювати на вказаній роботі, оскільки така робота для нього є фізично важкою. Позивач вказав на те, що власне заборгованості по заробітній платі, компенсації відпускних у підприємства перед ним немає. Оскільки день звільнення його з підприємства припадав на день, коли він перебував на лікарняному, то він 26.12.2014 року з'явився на підприємство з метою вирішення питань проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, та домовився з бухгалтером, що з'явиться за розрахунком 29.12.2014 року, що ним і було зроблено, та 29.12.2014 року з ним проведено остаточний розрахунок по сумам які належали йому саме від підприємства. Також 26.12.2014 року він представив для оплати ще два лікарняних листи АГІ № 626872 від 12.12.2014 року та АВЯ № 052098 від 13.12.2014 року, погашення яких мало відбуватись за рахунок ФСС з ТВП, які йому не виплачено до сьогодні.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказавши на те, що у відповідача боргу по платежам, які належали позивачу при звільненні від роботодавця немає, абсолютно всі суми йому підприємством виплачено, при зверненні позивача до підприємства 29.12.2014 року в сумі 1518 грн., 66 коп. В день звільнення вказана сума не була йому виплачена по тій причині, що він 19 грудня 2014 року не працював, а звернувся до підприємства з вимогою про виплату саме 29.12.2014 року, що відповідає змісту ст. 116 КЗпП України. В суму 1518, 66 грн. увійшли платежі по компенсації невикористаної щорічної відпустки, та перший лікарняний за період 5 днів, які підприємством оплачено. Кошти ж по двом наступним лікарняним листам невиплачено позивачу не з вини відповідача, оскільки після їх пред'явлення, відповідачем одразу спрямовано заяву - розрахунок до ФСС з ТВП, які 22.01.2015 року перерахували кошти на спецрахунок підприємства, відкритий в ПАТ «Енергобанк», однак у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації у вказаному банку, кошти зняти не представилось можливим, тому вказані кошти перебувають на рахунку вказаного підприємства, коли розпочнеться виплата коштів, вони одразу ж будуть перераховані позивачу. На даний час відповідач по справі звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з заявою про включення відповідача до реєстру кредиторів для можливості отримання вказаних коштів.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона працює бухгалтером в ДП «Вінницятрансприлад», та саме вона здійснювала всі нарахування та розрахунки з позивачем по справі. В грудні 2014 року позивач спочатку пред'явив один лікарняний лист для оплати з періодом непрацездатності 5 днів, який йому підприємством при звільненні оплачено, а 26.12.2014 року пред'явив ще два лікарняних листи, які мали бути оплачені за рахунок ФСС з ТВП. Кошти по цим двом лікарняним листам невиплачено позивачу не з вини відповідача, оскільки після їх пред'явлення позивачем відповідачу, відповідачем одразу спрямовано заяву - розрахунок до ФСС з ТВП, який 22.01.2015 року перерахував кошти на спецрахунок підприємства, відкритий в ПАТ «Енергобанк», однак у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації у вказаному банку, кошти зняти не представилось можливим. Кошти будуть виплачені одразу коли відповідач зможе ними розпорядитись. Просила суд звернути увагу на те, що відповідач не міг виплатити вказані кошти позивачу з інших джерел по тій причині, що «Вінницятрансприлад» є державним підприємством, та перерахування коштів не за цільовим призначенням є злочином, також вказала на те, що кошти по погашенню лікарняних виплачуються не підприємством, а фінансуються за рахунок ФСС з ТВП, шляхом перерахування їх на спеціальний рахунок підприємства, яке виступає податковим агентом позивача, та після відрахування податків виплачує позивачу відповідну суму «на руки». Просила звернути увагу суду на те, що довідка про заробітну плату, яка міститься в матеріалах справи готувала вона, та інформація в графі «нарахована заробітна плата за грудень 2014 року в розмірі 3891,66 грн.» вказана без врахування відповідних податкових зобов'язань позивача по справі і проведених виплат, та складається з наступного: 860, 46 грн. - компенсація за невикористані щорічні відпустки, яку позивачем отримано 29.12.2014 року, 45, 47 грн. - військовий збір, 60,62 - єдиний соціальний внесок, 445, 59 грн. - податок з доходів фізичних осіб. Таким чином належними до виплати коштами від ФСС з ТВП «на руки» позивачу належить сума в розмірі 2479, 52 грн. (3891, 66 - 860,46 - 45,47 - 60,62 - 445,59 = 2479,52 грн.). Тобто станом на даний час залишаються неоплаченими два лікарняні листи на суму 2479, 52 грн.

Ухвалою суду від 10 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог до ДП «Вінницятрансприлад» про поновлення його на посаді слюсаря з механоскладальних робіт в ДП «Вінницятрансприлад», за його заявою, та на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України залишено без розгляду.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно строкового трудового договору № 18 від 19.09.2014 року укладеного між ДП «Вінницятрансприлад», в особі в.о. директора ОСОБА_5 з однієї сторони і ОСОБА_1, з другої, сторони домовились прийняти позивача на роботу «працівника» з 22.09.2014 року по 21.10.2014 року, на умовах строкового договору, без випробування, строком на 1 місяць, на роботу слюсаря з механоскладальних робіт 2 розряду з відрядно - преміювальною системою оплати праці. Згідно п. 2.1. вказаного договору працівник зобов'язується виконувати щомісяця наступну роботу: виконання підсобно - допоміжних робіт при виготовленні ЗПП. Згідно п. 6.3. вказаного Договору після закінчення терміну дії договору він може бути продовжений або укладений на новий термін за згодою сторін (а.с. 4).

Згідно наказу № 668 - К від 19.09.2014 року «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу слюсаря з механоскладальних робіт відділення № 2 ДП «Вінницятрансприлад» з 22.09.2014 року до 21.10.2014 року (а.с. 5).

П. 1 Додаткової угоди № 1 від 21.10.2014 року до строкового трудового договору від 19.09.2014 року № 18, внесено зміни до п. 7.1. Договору, та викладено його в наступній редакції: «термін дії строкового трудового договору встановлюється з 22.09.2014 року по 19.12.2014 року» (а.с. 6).

Згідно наказу № 728 - К від 21.10.2014 року продовжено ОСОБА_1, слюсарю з механоскладальних робіт трудовий договір з 22.10.2014 року по 19.12.2014 року, на умовах, викладених в додатковій угоді від 21.10.2014 року № 1 (а.с. 7).

Як вбачається з лікарняних листів серії АГІ № 626872 від 12.12.2014 року та АВЯ № 052098 від 13.12.2014 року позивач перебував на лікарняному в період з 29.11.2014 року по 19.12.2014 року (20.12.2014 року стати до роботи). (а.с. 18 - 19).

З листа ДП «Вінницятрансприлад» № Бух - 96/1932 від 10.03.2015 року вбачається, що за період роботи ОСОБА_1 на вказаному підприємстві (з 22.09.2014 року по 19.12.2014 року), позивач перебував на лікарняному з 24.11.2014 року по 19.12.2014 року та ним надано для оплати три лікарняних листи. Лікарняний лист АГІ № 783653 від 22.11.2014 року був оплачений за рахунок коштів підприємства. Для оплати лікарняних листів АГІ № 626872 від 12.12.2014 року та АВЯ № 052098 від 13.12.2014 року в міське відділення фонду соціального страхування від тимчасової непрацездатності подана відповідна заява - розрахунок. 22.01.2015 року на спец рахунок відкритий в ПАТ «Енергобанк» надійшли кошти для фінансування матеріального забезпечення застрахованим особам за грудень 2014 року від дирекції ФССз ТВП. Для отримання коштів та подальшої виплати працівникам 26.01.2015 року в банк були надані належним чином оформлені чек та платіжні доручення, які не були проведені банком у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації. Після 13.03.2015 року повинна початись виплата коштів. (а.с. 10).

Як вбачається з наказу № 892 - К від 18.12.2014 року «Про припинення трудового договору», ОСОБА_1 звільнено з роботи слюсаря з механоскладальних робіт цеху № 1, дільниці № 1, відділення № 2 у зв'язку з закінченням терміну трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, з 19.12.2014 року. (а.с. 8).

Сторонами по справі не заперечується факт того, що позивач по справі звернувся до відповідача з вимогою про остаточний розрахунок, по коштам, що належали йому при звільненні 29.12.2014 року, оскільки станом на 19.12.2014 року позивач перебував на лікарняному та цього ж дня він отримав всі належні йому від підприємства кошти, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Сторонами також визнається та обставина, що після проведення з позивачем 29.12.2014 року остаточного розрахунку в сумі 1518,66 грн., йому при звільненні також належали лише кошти на погашення лікарняних листів АГІ № 626872 від 12.12.2014 року та АВЯ № 052098 від 13.12.2014 року - які відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», діючої станом на час виникнення спірних правовідносин (на даний час втратив чинність), мали бути оплачені за рахунок ФСС з ТВП, та які надійшли на спецрахунок роботодавця лише 22.01.2015 року від ФСС з ТВП, будь - якої іншої заборгованості перед позивачем немає, а тому вказані обставини також не підлягають доказуванню.

Ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України в день звільнення працівнику мають бути виплачені всі належні йому суми. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У цьому зв'язку суд приймає до уваги те, що вимога про остаточний розрахунок при звільненні, в розумінні КЗпП України, пред'явлена позивачем відповідачу 29.12.2014 року та в цей же день він отримав всі належні йому від підприємства суми, виплата належних працівнику при звільненні сум не проведена 19.12.2014 року (в день звільнення), оскільки цього дня позивач перебував на лікарняному (а.с. 19), що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства , установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини .

Згідно правової позиції Верховного Суду України наведеної у Постанові від 29 січня 2014 року у справі № 6 - 144ц13, суд, проаналізувавши норми ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З наведеної правової позиції вбачається, що роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) за весь період невиплати, виключно у випадку існування перед працівником заборгованості по платежам, які належали йому при звільненні від роботодавця.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь - яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю , яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпПУ і ч. 1 ст. 1 Закону «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу . (Рішення Конституційного Суду України № 8 - рп/2013 у справі 1 - 13/2013).

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

У цьому зв'язку суд зважає на те, що обов'язок з погашення лікарняних листів лежить не на роботодавцеві, а на ФСС з ТВП, за рахунок якого відповідно здійснюється фінансування оплати лікарняних листів, починаючи з 6 - го дня непрацездатності (що відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи), а на роботодавцеві, який згідно закону в даних відносинах виступає в якості податкового агента, лежить лише обов'язок з перерахування виплачених Фондом коштів на користь застрахованої особи, після здійснення відповідних відрахувань по податкових зобов'язаннях позивача.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що кошти на погашення лікарняних листів АГІ № 626872 від 12.12.2014 року та АВЯ № 052098 від 13.12.2014 року належать позивачу не від підприємства (відповідача по справі), та невиплачені йому в день фактичного розрахунку 29.12.2014 року не з вини роботодавця, оскільки нараховані вони ФСС з ТВП лише 22.01.2015 року. Роботодавець не зміг до цього часу виконати свого обов'язку з перерахування на користь позивача вказаних сум, з непереборних для нього причин та обставин, а саме у зв'язку з віднесенням ПАТ «Енергобанк», згідно Постанови НБУ від 12.02.2015 року № 96 до категорії неплатоспроможних, та з 13.02.2015 року у вказаному банку введено тимчасову адміністрацію.

Вказані обставини не могли бути усунені роботодавцем при всій своїй завбачливості.

З наведеного слідує, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку немає, оскільки вказані суми на погашення лікарняних належать позивачу не від підприємства, та не виплачено вказані кошти не з вини роботодавця, як наслідок в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Разом з тим, представником відповідача не заперечувалась та обставина, що на рахунку відповідача в ПАТ «Енергобанк» наявні кошти, належні позивачу від ФСС з ТВП нараховані йому 22.01.2015 року по лікарняним листам АГІ № 626872 від 12.12.2014 року та АВЯ № 052098 від 13.12.2014 року, якими відповідач у зв'язку з введеною тимчасовою адміністрацією у вказаному банку розпорядитись не може та у цьому зв'язку приймає як доказ покази свідка ОСОБА_4, яка готувала вказану довідку (а.с.11) з приводу того, що в довідці про заробітну плату, яка міститься в матеріалах справи інформація в графі «нарахована заробітна плата за грудень 2014 року в розмірі 3891,66 грн.» вказана без врахування відповідних податкових зобов'язань позивача по справі і з урахуванням проведених виплат, та складається з наступного: 860, 46 грн. - компенсація за невикористані щорічні відпустки, яку позивачем отримано 29.12.2014 року, 45, 47 грн. - військовий збір, 60,62 - єдиний соціальний внесок, 445, 59 грн. - податок з доходів фізичних осіб.

У цьому зв'язку суд приходить до висновку, що належною до виплати від ФСС з ТВП позивачу є сума в розмірі 2479, 52 грн. (3891, 66 - 860,46 - 45,47 - 60,62 - 445,59 = 2479,52 грн.), оскільки відповідач по справі, як колишній роботодавець згідно Закону має виконати свій обов'язок податкового агента по справлянню податкових зобов'язань позивача по справі. Вказані відрахування мають бути здійснені та виконання вимог Закону та в інтересах позивача, оскільки в подальшому вони будуть враховані при призначенні відповідних пенсійних виплат.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в цій частині позов підлягає до часткового задоволення, та з відповідача на користь позивача слід стягнути кошти в розмірі 2479, 52 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10 , 57-61 , 212-215 , ЦПК України , ст.ст. 47 , 116 , 117 , 232 , 233 КЗпП України , п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" , суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вінницятрансприлад», що розташоване за адресою м. Вінниця, вул. Героїв Сталінграду 1, код ЄДРПОУ 01057491, на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 грошові кошти в розмірі 2479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев'ять) гривень, 52 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Вінницький міський суд Вінницької області.

Суддя: