Постанова

від 10.06.2015 по справі 808/10159/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" червня 2015 р. справа № 808/10159/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ВИРА ХХІ"

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2014 р. у справі №808/10159/13-а

за позовом Приватного підприємства "ВИРА ХХІ"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 p.:

- №0000152201, яким нараховане позивачу податкове зобов'язання за податком на прибуток у сумі 344662,00 грн. та штрафні санкції у сумі 55276,50 грн.;

- №0000162201, яким нараховане позивачу податкове зобов'язання за податком на додану вартість у сумі 356125,00 грн. та штрафні санкції у сумі 88584,75 грн..

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2014 р. в задоволені позову відмовлено повністю.

Постанова мотивована тим, що відповідачем доведено правомірність дій, вчинених при проведенні перевірки, та прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.

Зокрема, позивач зазначив, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях. ДПІ не має права вимагати надання копій всіх первинних документів. Пункт 20.1.2 ст. 20 ПК України та п. 85.4 ст. 85 ПК України надають право ДПІ вимагати лише копії документів, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства. Позивачем на підтвердження права на формування податкового кредиту та права на формування валових витрат було надано суду копії необхідних документів. Єдиним належним законним доказом

того, що позивачем було відмовлено у наданні інспектору до перевірки всі документи, які підтверджують його валові витрати та податковий кредит з ПДВ, є Акт про відмову надання документів, складений згідно п. 85.6 ПК України, яка передбачає чіткий порядок оформлення факту ненадання документів при проведенні перевірки. Будь - яких актів про відмову платника податків від надання первинних документів, ані під час позапланової документальної виїзної перевірки, ані після закінчення строків проведення перевірки, перевіряючим складено не було. Перевіряючому в офісі позивача були надані у повному обсязі всі документи в оригіналах, що належать або пов'язані з предметом перевірки 31.05.2014 р. В матеріалах справи наявні документи, які свідчать про те, що позивач відмовився пускати інспектора в свій офіс лише 03.06.2013 р., а в наступному - відмовився надати копії первинних документів на запит ДПІ.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 31 травня 2013 року по 05 червня 2013 року, на підставі наказу від 31 травня 2013 року № 830, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "ВИРА ХХІ" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість під час взаємовідносин з ПП "ІНФОРМЗВ'ЯЗОК" (код ЄДРПОУ 31087521), ТОВ "КЕМІМПЕКС" (код ЄДРПОУ 35632973), ПП "РЕАЛТЕХ-СК" (код ЄДРПОУ 35258215), ТОВ "ІМПЕКС-2009" (код ЄДРПОУ 36163564), ТОВ "ПРОМ-СНАБ" (код ЄДРПОУ 36727350), ТОВ "СОНЦЕГРАД" (код ЄДРПОУ 37087726), ТОВ "ТД "САНСЕТ" (код ЄДРПОУ 35987480), ТОВ "АБСОЛЮТ-БЕСТ" (код ЄДРПОУ 38000288), ТОВ "ПРОМІНВЕСТ-2012" (код ЄДРПОУ 38278365), ТОВ "ДЕКОРУМ" (код ЄДРПОУ 23878343) за період з 01 січня 2011 року по 30 квітня 2013 року.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями); вимог п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями) внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 334 662 грн. в тому числі по періодам: 1 квартал 2011 року в сумі 615 грн.; 2 квартал 2011 року в сумі 1 493 грн.; 2-3 квартали 2011 року в сумі 21 204 грн.; 2-4 квартали 2011 року в сумі 122 946 грн.; 1 квартал 2012 року в сумі 53 470 грн.; півріччя 2012 року в сумі 94 600 грн.; 3 квартали 2012 року в сумі 113 939 грн.; 2012 рік в сумі 221 101 грн.;

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями); Наказу ДПА України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" № 969 від 21 грудня 2010 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 1401/18696 від 29 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями), втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" № 1379 від 01 листопада 2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1333/20071 від 22 листопада 2011 року, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі ПДВ 356 126 грн., в тому числі по періодам: квітень 2011 року у розмірі 492 грн.; червень 2011 року у розмірі 1 298 грн.; липень 2011 року у розмірі 4 047 грн.; серпень 2011 року у розмірі 9 855 грн.; вересень 2011 року у розмірі 3 238 грн.; жовтень 2011 року у розмірі 4 871 грн.; листопад 2011 року у розмірі 40 886 грн.; грудень 2011 року у розмірі 42 714 грн.; січень 2012 року у розмірі 106 грн.; лютий 2012 року у розмірі 5801 грн.; березень 2012 року у розмірі 45 017 грн.; квітень 2012 року у розмірі 3 582 грн.; травень 2012 року у розмірі 8 157 грн.; червень 2012 року у розмірі 27 432 грн.; липень 2012 року у розмірі 12 548 грн.; серпень 2012 року у розмірі 5 722 грн.; вересень 2012 року у розмірі 149 грн.; жовтень 2012 року у розмірі 36 887 грн.; листопад 2012 року у розмірі 29 636 грн.; грудень 2012 року у розмірі 35 536 грн.; січень 2013 року у розмірі 7 440 грн.; лютий 2013 року у розмірі 16 961 грн.; березень 2013 року у розмірі 13 629 грн.; квітень 2013 року у розмірі 121 грн.

За результатами перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області складено акт № 7/22-10/34748493 від 12 червня 2013 року.

02 липня 2013 року, на підставі акту перевірки № 7/22-10/34748493 від 12 червня 2013 року, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0000152201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 399 938,25 грн., у тому числі за основним платежем 344 662 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 55 276,25 грн.;

- №0000162201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 444 709,75 грн., у тому числі за основним платежем 356125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 88 584,75 грн.

На думку суду першої інстанції, оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем правомірно, оскільки позивачем під час проведення позапланової виїзної перевірки було відмовлено службовим особам відповідача в наданні первинних документів по фінансово-господарських взаємовідносинах з контрагентами, що підтверджується запитами, наявними в матеріалах справи. Тому, відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у позивача були відсутні документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, а саме податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати по взаємовідносинах позивача з ПП "ІНФОРМЗВ'ЯЗОК", ТОВ "КЕМІМПЕКС", ПП "РЕАЛТЕХ-СК", ТОВ "ІМПЕКС-2009", ТОВ "ПРОМ-СНАБ", ТОВ "СОНЦЕГРАД", ТОВ "ТД "САНСЕТ", ТОВ "АБСОЛЮТ-БЕСТ", ТОВ "ПРОМІНВЕСТ-2012", ТОВ "ДЕКОРУМ" за період з 01 січня 2011 року по 30 квітня 2013 року. Окрім того, відсутні інші докази, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій позивача з контрагентами.

Проте, колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки № 7/22-10/34748493 від 12 червня 2013 року, до висновку про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 334 662 грн. та заниження податку на додану вартість у сумі ПДВ 356 126 грн. по взаємовідносинах позивача з ПП "ІНФОРМЗВ'ЯЗОК", ТОВ "КЕМІМПЕКС", ПП "РЕАЛТЕХ-СК", ТОВ "ІМПЕКС-2009", ТОВ "ПРОМ-СНАБ", ТОВ "СОНЦЕГРАД", ТОВ "ТД "САНСЕТ", ТОВ "АБСОЛЮТ-БЕСТ", ТОВ "ПРОМІНВЕСТ-2012", ТОВ "ДЕКОРУМ" відповідач дійшов на підставі наступного.

В акті зазначено, що відповідно до п.п.20.1.2, 20.1.7 п.20.1 п.85.4. 85.8 ст.85 Податкового кодексу України в ході проведення перевірки, уповноваженому представнику підприємства за довіреністю від 14.02.2013 року ОСОБА_1 03.06.2013 року було вручено лист від 31.05.2013р. №13096/10/22-10 про надання пояснень та документального підтвердження щодо здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами.

На день закінчення перевірки підприємством не надано документів, необхідних для проведення перевірки.

Згідно п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Тому, при перевірці відповідач використовував лише дані АІС "Податковий блок" підсистеми "Аналітична система", АІС "Бест-Звіт", АІС "Аудит", АІС "Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", податкової звітності.

Також на підставі актів: № 2876/2202/31087521 від 02 серпня 2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ІНФОРМЗВ'ЯЗОК" (код ЄДРПОУ 31087521) щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2012 року"; № 4760/22-9/35632973 від 12 листопада 2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "КЕМІМПЕКС" (код ЄДРПОУ 35692973) щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за липень-серпень 2012 року"; № 27/22/36163564 від 12 червня 2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки" ТОВ "ІМПЕКС-2009"; № 13/22.3/37087726 від 27 червня 2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Сонцеград" (код ЄДРПОУ 37087726) щодо проведення господарських відносин із платником податків ПП "ВИРА ХХІ" (код ЄДРПОУ 34748493) за травень 2012 року", відповідач дійшов до висновку, що у контрагентів позивача відсутні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, активи, тому прибуткові накладні на товар, виконаних робіт не є підтверджуючими документами. В ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) на адресу ПП "ОСОБА_1 XXI" у зв'язку відсутністю підтверджуючих первинних документів.

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що операції з пролажу та купівлі товарів (робіт, послуг) ПП "ОСОБА_1 XXI" з контрагентами вчинені з порушенням ч.ч. 1,5 ст.203, чч.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, суперечать моральним засадам суспільства.

Проте, вказані висновки податкового органі не відповідають нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до п.20.1. ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право:

- під час проведення перевірок вимагати виготовлення платником податків (уповноваженим представником платника податків) і безоплатно отримувати від них засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за її наявності) копії документів, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п.п.20.1.2. п.20.1. ст.20 ПК України);

- у випадках виявлення порушення вимог податкового та іншого законодавства України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (п.п.20.1.23. п.20.1. ст.20 ПК України).

Відповідно до п.85.4. ст.85 ПК України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п.85.8. ст.85 ПК України).

Відповідно до п.85.1. та п.85.5. ст.85 ПК України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби у випадках, не передбачених цим Кодексом. Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

З наведених положень ПК України вбачається, що відповідач мав право витребувати лише копії тих документів, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, а не усіх документів, що підтверджують господарські відносини позивача з контрагентами.

Крім того відповідно до п.85.6 ст.85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отже, єдиним належним доказом того, що платник податків відмовився надати копії витребуваних документів відповідно до норм ПК України є лише акт.

Відповідачем у ході перевірки зазначений акт складено не було, тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем було безпідставно застосовано положення п.44.6 ст.44 ПК України при визначенні позивачу податкових зобов'язань.

Відповідно до п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з 31.05.2013 року по 05.06.2013 року.

На спростування доводів позивача, що відповідачу у період з 31.05.2013 року по 05.06.2013 року, крім 03.06.2013 року, надавались для огляду первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами відповідач будь-яких доказів не надав.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності формування валових витрат та нарахування податкового кредиту, в тому числі по господарським операціям з ПП "ІНФОРМЗВ'ЯЗОК", ТОВ "КЕМІМПЕКС", ПП "РЕАЛТЕХ-СК", ТОВ "ІМПЕКС-2009", ТОВ "ПРОМ-СНАБ", ТОВ "СОНЦЕГРАД", ТОВ "ТД "САНСЕТ", ТОВ "АБСОЛЮТ-БЕСТ", ТОВ "ПРОМІНВЕСТ-2012", ТОВ "ДЕКОРУМ", позивач надав суду копії дефектних відомостей, актів умисного псування ліфтової установки, актів перевірки причини виходу із ладу, договорів суборенди, актів приймання-передачі робіт (надання послуг), договорів поставки, виконання ремонтних робіт та послуг, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату, рахунків-фактури, платіжних доручень, банківських виписок, актів списання товарів, дозволу на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки (а.с.43-251 т.1, 105-154 т.2).

Судом першої інстанції вказані документи не прийняті до уваги, як такі, що підтверджують реальний характер господарських операцій позивача, оскільки позивачем було відмовлено у наданні первинних документів по фінансово-господарських взаємовідносинах з вказаними вище контрагентами та при наявні факти, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг, оскільки на час проведення перевірки первинні документи рахуються відсутніми.

Проте, із зазначеного вище вбачається, що позивачем правомірно не було копії документів по господарським операціям позивача, доказів, що свідчать про відмову позивача у наданні первинних документів підчас здійснення перевірки відповідачем не надано.

Крім того, з огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, в даному випадку відповідач повинен був довести, що на час здійснення господарських операцій позивач або його контрагенти об'єктивно не могли виконати покладені на них зобов'язання безпосередньо або через посередників. Акти про неможливість проведення зустрічної звірки, на які посилається позивач, не свідчать про вказані обставини.

В даному випадку проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність господарських операцій документально підтверджено. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України.

Таким чином, визнання правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем не доведено суду та в матеріалах справи відсутні відомості стосовно того, що господарські операції позивача не підтверджуються належним чином оформленими первинним документами, а контрагенти позивача на час здійснення господарський операцій не мала необхідних ресурсів для виконання покладених на них зобов'язань з 01 січня 2011 року по 30 квітня 2013 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 p. №0000152201 та №0000162201 прийняті відповідачем з порушенням встановленого ПК України порядку, що є підставою для їх скасування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВИРА ХХІ" задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2014 р. у справі №808/10159/13-а скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №0000152201 від 02.07.2013 p., яким Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області нараховане податкове зобов'язання за податком на прибуток у сумі 344 662 грн. та штрафні санкції у сумі 55 276 грн. 50 коп.

Визнати протиправним і скасувати у повному обсязі винесене Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області щодо Приватного підприємства "ВИРА XXI" податкове повідомлення-рішення №0000162201 від 02.07.2013 p., яким контролюючим органом нараховане податкове зобов'язання за податком на додану вартість у сумі 356 125 грн. та штрафні санкції у сумі 88 584 грн. 75 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун