Ухвала

від 10.11.2015 по справі 808/10159/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/29791/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року

у справі № 808/10159/13-а

за позовом Приватного підприємства «Вира-ХХI»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

ПП «Вира-ХХI» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2013 pоку:

- №0000152201, яким нараховане позивачу податкове зобов'язання за податком на прибуток у сумі 344 662, 00грн. та штрафні санкції у сумі 55 276,50 грн.;

- №0000162201, яким нараховане позивачу податкове зобов'язання за податком на додану вартість у сумі 356 125, 00грн. та штрафні санкції у сумі 88 584,75 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПП «Вира-ХХI» відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2013 року №0000152201, №0000162201.

У касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 12 червня 2013 року № 7/22-10/34748493, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області винесено податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2013 року:

- №0000152201, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 399 938,25 грн., у тому числі за основним платежем 344 662 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 55 276,25 грн.;

- №0000162201, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 444 709,75 грн., у тому числі за основним платежем 356 125 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 88 584,75 грн.

Вказаним актом встановлено порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; вимог пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України; наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 01 листопада 2011 року № 1379.

Також, в ході проведення перевірки, уповноваженому представнику підприємства запропоновано надати пояснення та документальне підтвердження щодо здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами. Однак, на день закінчення перевірки, документів, необхідних для проведення перевірки, позивачем надано не було.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

У зв'язку з чим, при перевірці відповідач використовував лише дані АІС «Податковий блок» підсистеми «Аналітична система», АІС «Бест-Звіт», АІС «Аудит», АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», податкової звітності.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що відповідно до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Таким чином, єдиним належним доказом того, що платник податків відмовився надати копії витребуваних документів відповідно до норм Податкового кодексу України є лише акт.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що відповідачем у ході перевірки зазначений акт складено не було, тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області було безпідставно застосовано положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України при визначенні позивачу податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з 31 травня 2013 року по 05 червня 2013 року.

На спростування доводів ПП «Вира-ХХI», що відповідачу у період з 31 травня 2013 року по 05 червня 2013 року, крім 03 червня 2013 року, надавались для огляду первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами відповідачем будь-яких доказів надано не було.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 статті 138 цього Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Вимогами пункту 198.3 статті 198 вищевказаного Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що на підтвердження правомірності формування валових витрат та нарахування податкового кредиту, в тому числі по господарським операціям з ПП «ІНФОРМЗВ'ЯЗОК», ТОВ «КЕМІМПЕКС», ПП «РЕАЛТЕХ-СК», ТОВ «ІМПЕКС-2009», ТОВ «ПРОМ-СНАБ», ТОВ «СОНЦЕГРАД», ТОВ «ТД "САНСЕТ», ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ», ТОВ «ПРОМІНВЕСТ-2012», ТОВ «ДЕКОРУМ», позивач надав суду копії дефектних відомостей, актів умисного псування ліфтової установки, актів перевірки причини виходу із ладу, договорів суборенди, актів приймання-передачі робіт (надання послуг), договорів поставки, виконання ремонтних робіт та послуг, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату, рахунків-фактури, платіжних доручень, банківських виписок, актів списання товарів, дозволу на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки.

В даному випадку, проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність господарських операцій документально підтверджено. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Таким чином, в даному випадку ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області повинна була довести, що на час здійснення господарських операцій позивач або його контрагенти об'єктивно не могли виконати покладені на них зобов'язання безпосередньо або через посередників. Акти про неможливість проведення зустрічної звірки, на які посилається позивач, не свідчать про вказані обставини.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність дій ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області щодо прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень від 08 травня 2014 року №0000152201 та №0000162201.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

С.С. Пасічник