Постанова

від 05.03.2009 по справі 18-17-09-14/2827

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ

МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01033,

м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                      

тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С

Т А Н О В А

05.03.09 р.                                                                               

№ 18-17-09-14/2827         

Київський міжобласний апеляційний

господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:                    Яковлева М, Л,

(доповідач по справі),

суддів:

                                                  Ільєнок Т.В.

                                                  Мостової  Г. І.

при секретарі судового засідання

-Олійник О.Л.

за участю представників сторін

відповідно до протоколу судового засідання від 05.03.2009 року,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи

ОСОБА_1, смт. Єрки Катеринопільського району Черкаської області на рішення

господарського суду Черкаської області від 15.01.2009 року  (підписаного 20.01.2009 року)

по справі № 18-17-09-14/2827  (суддя Васянович А.В.)

за позовом        відкритого акціонерного товариства

«Ватутінський завод              

                          залізобетонних

виробів», м. Ватутіно, Черкаська область     

до                       суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, смт. Єрки,

Катеринопільський район,

                          Черкаська область

про                    стягнення

68 509,35 грн., -

В С Т А Н О В

И В:

У травні 2007 року до

господарського суду Черкаської області звернулось відкрите акціонерне

товариство «Ватутінський завод залізобетонних виробів»з позовом до суб'єкта підприємницької

діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 68509 грн.

35 коп.

Рішенням господарського суду

Черкаської області від 31.08.2007 року, яке залишено без змін постановою

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.11.2007 року, в

позові було відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського

суду України від 20.05.2008 року судові рішення господарського суду Черкаської

області та Київського міжобласного апеляційного господарського суду скасовані

повністю, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду

Черкаської області від 17.11.2008 року справу прийнято до свого провадження

суддею Васяновичем А.В., присвоєно новий № 18-17-09-14/2827 та призначено до

розгляду.

Позивач під час нового розгляду

справи змінив предмет позову, просив суд стягнути з відповідача безпідставно

набуті кошти в сумі 68 509 грн. 35 коп.

Рішенням місцевого господарського

суду від 15.01.2009 року у даній справі позов було задоволено повністю та

стягнуто з відповідача на користь позивача 68 509,35 грн. боргу, 685,09 грн.

витрат на сплату державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

Приймаючи дане рішення, суд першої

інстанції виходив з того, що відповідачем, при здійсненні повноважень

ліквідатора підприємства позивача, порушено порядок, встановлений Законом

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом», щодо відшкодування витрат та додаткової винагороди, а відтак суб'єкт

підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1. утримує спірні кошти

безпідставно, у зв'язку із чим вони підлягають поверненню позивачу.

Не погоджуючись із зазначеним

рішенням, відповідач  звернувся до

Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою,

в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові

відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що:

-          судове рішення в порушення вимог ст.

77 ГПК України прийнято за відсутності відповідача;

-          суд не взяв до уваги, що відповідач

має право на отримання винагороди та відшкодування витрат, на підставі  ч. 10 ст. 3-1 Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

-          вказані витрати документально

підтверджені, однак суд не дав належну оцінку наданим відповідачем первинним

бухгалтерським документам на підтвердження отримання коштів;

-          суд невірно оцінив наявність договору

на використання автомобіля, хоча він, на думку відповідача, укладений у

відповідності до ст. ст. 6, 627 ЦК України;

-          позивач ні в позовній заяві, ні

на  вимогу суду не зазначив правову

підставу стягнення з відповідача збитків, а посилається лише на приписи ст. ст.

1212, 1213 ЦК України, які передбачають право вимоги на повернення майна,

набутого без достатньої правової підстави.

          Ухвалою Київського міжобласного

апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року апеляційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 прийнято до провадження, а

справу призначено до розгляду на 05.03.2009 року о 09-00.

          У судовому засіданні, яке відбулось

05.03.2009 року, представник відповідача та відповідач підтримали доводи

апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення господарського суду

Черкаської області від 15.01.2009 року скасувати і постановити нове рішення,

яким в задоволенні позову відмовити повністю.

           Позивач проти доводів апеляційної

скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського

суду Черкаської області від 15.01.2009 року без змін.

          Так, у своєму відзиві на апеляційну

скаргу позивач вказує, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки:

-          про час і місце судового засідання

останній був належним чином повідомлений;

-          рішення суду першої інстанції йому

надсилалось у відповідності до                                                              

встановленого порядку, що підтверджується матеріалами справи;

-          будучи ліквідатором, він неналежно

виконував свої обов'язки та діяв не в інтересах кредиторів, що встановлено

ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.06.2006 року у справі

№14-08/5572;

          -            договори оренди власного

автомобіля, укладені відповідачем з комітетом            

                         кредиторів, є

нікчемними, так як останній не має необхідного обсягу

                        цивільної дієздатності

для вчинення даних правочинів;

          -            посилання відповідача на те, що

ухвала господарського суду Черкаської області від 06.06.2006 року у справі

№14-08/5572  не може мати преюдиціального

значення не відповідає дійсності, оскільки нею встановлено факт неналежного

виконання обов'язків відповідачем як ліквідатором у справі про банкрутство, а

тому відповідно за таких обставин судом не може бути затверджено додаткову

винагороду.

-          підставою позову є отримання

відповідачем грошових коштів без достатніх правових підстав. Таким чином,

посилання є повністю правомірним та обґрунтованим.

               Заслухавши доповідь судді

-доповідача, виступ представників сторін, обговоривши доводи апеляційної

скарги, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної

інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського міжобласного

апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського

суду Черкаської області від 15.01.2009 року у справі №18-17-09-14/2827 слід

залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

         Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України

у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і

додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

         Частиною 2 статті 101 ГПК України

передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної

скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого

господарського суду у повному обсязі.

          Згідно зі ст. 99 ГПК України, в

апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у

першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК

України.

В своїй апеляційній скарзі відповідач стверджує, що  судом першої інстанції порушені приписи ст.

77 ГПК України, оскільки справу було розглянуто по суті за відсутності

представника відповідача, не дивлячись на направлене клопотання про відкладення

її розгляду.

Колегією суддів апеляційного господарського суду дане твердження не приймається

до уваги, з огляду на таке.      

Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду

України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування

Господарського процесуального кодексу України»особи, які беруть участь у

справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу

про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у

позовній заяві.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох

сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка

таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу від 23.12.2008 року у даній

справі про призначення її до розгляду на 15.01.2009 року сторонам у справі було

надіслано вчасно, а саме, 25.12.2008 року, тобто порушень з боку місцевого

господарського суду щодо неналежного повідомлення про час та місце розгляду

справи не вбачається

          Статтею 77 ГПК України не передбачено

обов'язкове відкладення розгляду справи через нез'явлення в засіданні

представників сторін, інших учасників судового процесу, а лише у межах строків,

встановлених ст. 69 цього Кодексу, та якщо спір не може бути вирішено в даному

засіданні.

          Відповідачем, дійсно, направлено до

суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у вигляді

телеграми. Однак, дана телеграма отримана судом 15.01.2009 року о 11 год. 15

хв., про що на ній зроблена відповідна помітка працівниками канцелярії. В той

же час, судове засідання, що відбулось 15.01.2009 року, згідно протоколу

судового засідання розпочато о 10 год. 15 хв. та закінчено о 10 год. 45

хв. 

         Таким чином, місцевий господарський

суд, приймаючи рішення у даній справі за відсутності відповідача, не міг знати

про наявність клопотання щодо відкладення розгляду справи, а відтак, правомірно

розглянув справу в порядку ст. 75 ГПК України.

Щодо тверджень відповідача стосовно

його прав на отримання винагороди та відшкодування витрат на підставі ч. 10 ст.

3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом»колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,

06.12.2002 року господарським судом Черкаської області було порушено

провадження у справі № 08/5572 про визнання банкрутом відкритого акціонерного

товариства «Ватутінський завод залізобетонних виробів», м. Ватутіно

(підприємство позивача), введено процедуру розпорядження майном боржника та

призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ОСОБА_1.

Постановою господарського суду

Черкаської області від 03.06.2003 року у справі №08/5572 підприємство позивача

визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, а

ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1.

Місцевим господарським судом

встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.04.2003 року між

комітетом кредиторів відкритого акціонерного товариства «Ватутінський завод

залізобетонних виробів»(замовник) та арбітражним керуючим ОСОБА_1 (виконавець)

було укладено договір про надання послуг арбітражного керуючого, відповідно до

п. 2.1. якого, оплата послуг останнього встановлюється на підставі ст. 3 Закону

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом»і складається з щомісячної оплати у розмірі: 370 грн. без відповідних

нарахувань і додаткової винагороди у розмірі 10% від суми реалізованого майна

та відшкодування витрат на проведення ліквідаційної процедури.

Поряд із тим, 06.06.2003 року між

головою комітету кредиторів підприємства позивача та ліквідатором ОСОБА_1, як

працівником, було укладено договір про використання робітником власного

автотранспорту для виробничих (службових) потреб за № 06-06/03, згідно п. 1.1.

якого, працівник використовує для виробничих (службових) потреб арбітражного

керуючого (ліквідатора) автомобіль: марка Опель Омега, рік випуску -1993 (а.с.

138, т. 1).

Відповідно до умов даного договору

при використанні автомобіля  

підприємство за власний рахунок забезпечує закупівлю паливно - мастильних

матеріалів, заправку автомобіля та його поточний ремонт (п. 2.З.); проводить на

користь працівника компенсаційні виплати за використання автомобіля для

виробничих потреб підприємства (п. 2.4.).

Протоколом №3 зборів комітету

кредиторів відкритого акціонерного товариства «Ватутінський завод

залізобетонних виробів»від 19.06.2003 року затверджено укладення договору

оренди автомобіля. (т. 1 а.с. 142-144), а протоколом №21 зборів комітету

кредиторів відкритого акціонерного товариства «Ватутінський завод залізобетонних

виробів»від 24.04.2006 року затверджено звіт про оплату послуг та відшкодування

витрат арбітражного керуючого та звіт про проведення ліквідаційної процедури

(а.с. 145, т.1).

Як вбачається із видаткових касових

ордерів, копії яких знаходяться в матеріалах справи та які досліджено колегією

суддів апеляційного господарського суду, -під час виконання функцій ліквідатора

банкрута (позивача) ОСОБА_1. виплатив собі за оренду та використання власного

автомобіля кошти в сумі 12182, 14 грн.(а.с. 95-120, т.1).

         Поряд з цим, як встановлено місцевим

господарським судом та не викликає заперечень у апеляційного суду, відповідно

до видаткових касових ордерів відповідач виплатив собі додаткову винагороду від

реалізації майна в сумі 46103, 77 грн. 

та відшкодував витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на

суму 10 223,44 грн.

Перерахування вищевказаних коштів

відповідачу також підтверджується звітом про проведення ліквідаційної процедури

банкрута (а.с. 14, т. 1).

Ухвалою господарського суду Черкаської

області від 06.06.2006 у справі № 14-08/5572 року було усунено від виконання

обов'язків ліквідатора -арбітражного керуючого ОСОБА_1. банкрута у зв'язку з їх

неналежним виконанням, а поданий звіт не затверджено затвердженню з причин

допущення ним при проведенні ліквідаційної процедури порушення закону (а.с. 10,

т.1), яку відповідачем у встановленому законом порядку оскаржено не було.

Ухвалою господарського суду

Черкаської області від 05.04.2007 року ліквідатором банкрута призначено

арбітражного керуючого Білика О.А.

У зв'язку з тим, що арбітражним

керуючим ОСОБА_1 безпідставно отримано вказані кошти, позивачем 18.04.2007 року

на адресу відповідача було направлено вимогу про їх повернення, яка отримана

останнім згідно поштового повідомлення про вручення 20.04.2007 року  і не заперечується відповідачем під час

даного судового розгляду.

        Відповідно до положень ч.ч. 10-14 ст.

3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом»оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого

(розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням

ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, за

рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів

чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Оплата послуг арбітражного

керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за період від

дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про

банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому

встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного

керуючого, здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено

справу, у максимальному розмірі, визначеному цією статтею.

Кредитори можуть створювати фонд

для оплати послуг, відшкодування витрат та виплати додаткової винагороди

арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору),

формування якого та порядок використання його коштів визначаються рішенням

комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.

Оплата послуг арбітражного

керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць

здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі,

встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо

інше не встановлено Законом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та

не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять

місяці його роботи перед порушенням справи про банкрутство.

Кредитори мають право встановлювати

і виплачувати арбітражному керуючому за результатами його діяльності додаткову

винагороду, розмір якої затверджується господарським судом.

Звіт про оплату послуг,

відшкодування витрат арбітражного керуючого затверджується рішенням комітету

кредиторів та ухвалою господарського суду.

Таким чином, виходячи з приписів

чинного законодавства арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий

санацією, ліквідатор) дійсно має право на оплату своїх послуг, на відшкодування

понесених ним витрат, а також на отримання додаткової винагороди в порядку,

встановленому Законом.

Отже, як вірно зазначає в

оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, відповідно до порядку, встановленого

спеціальним Законом,  розмір оплати

послуг, понесених арбітражним керуючим витрат та розмір додаткової винагороди обов'язково

затверджуються ухвалою суду, яку може бути оскаржено.

Таким чином, колегія суддів

апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного

висновку, -лише волевиявлення комітету кредиторів та боржника (в окремих

випадках) недостатньо для виплати та отримання коштів.

Судом першої інстанції вірно

встановлено, що у справі про банкрутство судом не було затверджено витрати

арбітражного керуючого на використання власного автомобіля в сумі 12182,14

грн., витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів в сумі 10 223,44 грн.

, а також не було затверджено розмір додаткової винагороди в сумі 46103,77

грн., а відтак арбітражний керуючий (відповідач) відшкодував собі дані витрати

та винагороду безпідставно.

           З огляду на наведене, слід

зазначити, що відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або

зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої

правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути

потерпілому це майно.

Положення цієї статті

застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна

було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком

події.

Термін "майно" в

контексті ч.1 ст. 1212 ЦК України включає в себе не лише поняття майна в

розумінні ст.190 ЦК України, а й поняття усіх матеріальних благ, що захищаються

правом.

Відповідно до ст.33 ГПК України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень, однак відповідач під час розгляду даного

спору не спростував належними доказами доводів позивача.

Поряд з тим, доводи,  викладені в апеляційній скарзі, щодо

ненадання судом першої інстанції належної оцінки документам на підтвердження

понесених відповідачем витрат не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду

на зазначене вище.

Крім того, посилання відповідача на

договір про використання робітником власного автотранспорту для виробничих

(службових) потреб від 06.06.2003 року № 06-06/03, укладеного між ним та

головою комітету кредиторів, як на підставу правомірності отримання ним спірних

коштів, також не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Ч. 6 ст. 16 Закону України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено,

що на час дії процедур банкрутства збори кредиторів  обирають комітет кредиторів у складі не

більше семи осіб.

           До 

компетенції  комітету  кредиторів 

належить  прийняття рішення про:

вибори голови комітету; скликання зборів кредиторів; підготовку та укладення

мирової угоди; внесення  пропозицій

господарському суду щодо продовження або скорочення  строку 

процедур  розпорядження  майном 

боржника   чи санації боржника;

звернення  до господарського суду з

клопотанням про відкриття процедури 

санації,  визнання  боржника 

банкрутом   і   відкриття ліквідаційної   процедури,  

припинення  повноважень  арбітражного керуючого (розпорядника майна,

керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного

керуючого (розпорядника майна, керуючого 

санацією,  ліквідатора),  надання 

згоди  на  укладення арбітражним керуючим значних угод

боржника чи угод боржника,  щодо яких є

заінтересованість;   інші питання,

передбачені цим Законом.

          Однак, чинним законодавством ні

комітетові кредиторів, ні його голові не надано повноважень укладати договори

на зразок вищезазначеного.

          Поряд з тим, колегія суддів вважає,

що будь-яке рішення комітету кредиторів (в даному випадку рішення його голови

щодо розпоряджання коштами підприємства, виражене у формі укладання договору) є

лише формою волевиявлення та за своєю правовою природою не є актом юридичної

особи, державного чи іншого органу.

          Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України особа,

яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, суд першої інстанції дав

вірну оцінку даному договору, зазначивши, що ним передбачалося лише погодження

голови комітету кредиторів, яке в подальшому було схвалено комітетом

кредиторів, на те, що ліквідатор буде використовувати власний транспорт з

правом відшкодування понесених витрат.

Проте, як вже було зазначено вище,

дані витрати повинні затверджуватись судом відповідною ухвалою, чого зроблено

не було.

             Також посилання відповідача на те,

що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо стягнення збитків ст. ст. 1212,

1213 ЦК України, які передбачають право вимоги на повернення майна, набутого

без достатньої правової підстави, - не відповідає матеріалам справи, оскільки

під час нового розгляду справи позивач змінив предмет позову та, посилаючись на

приписи згаданих вище норм, просив суд стягнути з відповідача безпідставно

набуті кошти в сумі 68 509 грн. 35 коп. (а.с. 55-57 т.2).

Відповідно до ст.22 ГПК України

позивач має право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет

позову. Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до

позивача.

            Так, відповідно до п. 3.7 Роз'яснення

президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі

питання практики застосування Господарського процесуального кодексу

України»передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача змінити

підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог,

відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом

першої інстанції. Зазначені права можуть бути використані позивачем також під

час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і

передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не

приймаються до розгляду з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 29.12.1976 року

«Про судове рішення»законним є рішення лише тоді, коли суд, виконавши всі

вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив

справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню

до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює

подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства

України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини,

які мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини

і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються

достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів

Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що

рішення господарського суду Черкаської області від 15.01.2009 року у справі №

18-17-09-14/2827 є законним та обґрунтованим.

 З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст.

99, 101-103, 105 ГПК України, Законом України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський міжобласний

апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, смт. Єрки Катеринопільського

району Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від

15.01.2009 року у справі № 18-17-09-14/2827 - залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду

Черкаської області від 15.01.2009 року у справі № 18-17-09-14/2827 - залишити

без змін.

3.          Матеріали справи № 18-17-09-14/2827

повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з

моменту її прийняття.

Головуючий суддя:                                                                     

Яковлєв М. Л.

Судді:

Ільєнок Т.В.

                                                 Мостова  Г. І.

Дата

відправки  12.03.09