Постанова

від 01.04.2009 по справі 21/436

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД      

01025, м.Київ, пров.

Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

 01.04.2009                                                                                          

№ 21/436

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Лосєва  А.М.

 при секретарі:           Царенко А.М.

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_3 - директор;

                              Валіахметов Р.Б.

- дов. №60від 30.03.2009р.;

 від відповідача -Горійнштейн Л.О. - дов.

№1/17-1 від 15.03.2009р.;

від

третьої особи:          не з'явились;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний

університет розвитку людини "Україна"

 на рішення Господарського суду м.Києва від

16.01.2009

 у справі № 21/436 (суддя Демченко Т.С.)

 за позовом                               Український

науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства

 до                                                   Вищий

навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини

"Україна"

 третя особа відповідача           ОСОБА_1

 про                                                   припинення

порушення авторського права та стягнення 35000,00 грн. компенсації

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про:

вилучення з продажу твору «Архівознавство: навч. посіб. для дистанційного

навчання / За наук. ред. С.Д. Безклубенко. - К.: Університет «Україна», 2005. -

362 с.», як такого, що виданий з порушенням авторських прав позивача, стягнення

з відповідача компенсації за порушення авторського права у сумі 35 000,00 грн.,

а також зобов'язання відповідача опублікувати в засобах масової інформації -

журналі «Книжкова палата України», газетах «Урядовий кур'єр», «Освіта України»

відомостей про порушення останнім авторського права позивача та зміст судового

рішення щодо цього порушення.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що відповідачем без дозволу позивача, якому належать

майнові авторські права на видання «Архівознавство: Підручник для студентів

іст. факультетів вищ. навч. закладів України/за заг. ред. Я.С.Калакури та

І.Б.Матяш. - К.: Видавн.дім «КМ Академія», 2002. - 356 с.» та «Архівістика:

Термінологічний словник/Авт.-упорядн.: К.Є.Новохатський, К.Т.Селіверстова та

ін., 1998. - 106 с.», було видано навчальний посібник «Архівознавство: навч.

посіб. для дистанційного навчання/За наук, ред. С.Д.Безклубенко. - К.:

Університет «Україна», 2005. - 362 а». Дане порушення, на думку позивача,

зокрема, підтверджується висновком Науково-дослідного центру судової експертизи

з питань інтелектуальної власності №19 від 10.03.2006р.

Відповідач

заперечував проти позову, посилаючись на його необґрунтованість та

безпідставність, оскільки посібник «Архівознавство: навч. посіб. для

дистанційного навчання / За наук. ред. С.Д. Безклубенко. - К.: Університет

«Україна», 2005» є навчальним виданням для дистанційної освіти і його основним

завданням є допомога студентам дистанційної форми навчання у самостійному

освоєнні навчальної програми «Архівознавство». Зважаючи на те, що відповідач є

неприбутковою організацією, а всі примірники посібника передані до його

територіальних підрозділів, видання цього посібника не мало на меті отримання

прибутку, а було зумовлено лише навчальною метою. При цьому, відповідач

посилається на ст. 10 Бернської конвенції «Про охорону літературних і художніх

творів» від 09.09.1886р. та ст. 21 Закону України «Про авторське право і

суміжні права», якими передбачено можливість використання твору без згоди

автора в обсязі, виправданому поставленою метою. Такою метою, на думку

відповідача, є розширення доступу до освіти малозахищених верств населення та

громадян з особливими потребами, зокрема інвалідів. У посібнику зазначено, що

він підготовлений на основі підручника за загальною редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

що відповідає вимогам ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні

права» про обов'язковість зазначення імені автора і джерела запозичення при

використанні твору без згоди автора.

Третя

особа у судовому розгляді справи в суді першої інстанції участі не приймала,

відзиву на позов не надала та не надіслала, у зв'язку з чим справа розглядалась

на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в

ній матеріалами.

Рішенням

Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №21/436 позов було

задоволено повністю, а саме вирішено вилучити з продажу твір «Архівознавство:

навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. С.Д. Безклубенко. - К.:

Університет «Україна», 2005. - 362 с», присуджено до стягнення з відповідача на

користь позивача 35 000,00 грн. компенсації за порушення авторського права, а

також зобов'язано відповідача опублікувати в засобах масової інформації -

журналі «Книжкова палата України», газетах «Урядовий кур'єр», «Освіта України»

відомості про порушення Вищим навчальним закладом «Відкритий міжнародний

університет розвитку людини «Україна» авторського права Українського

науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства та зміст

судового рішення №21/436 від 16.01.2009р. щодо цього порушення.

Не

погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського

апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення

Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №21/436 скасувати,

прийнявши нове, яким в позові відмовити.

Вимоги

та доводи апеляційної скарги мотивована тим, що судом першої інстанції було

неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно

застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до

неправильного вирішення справи.

Ухвалою

Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2009р. апеляційна скарга

відповідача була прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому

засіданні на 01.04.2009р.

В

судовому засіданні 01.04.2009р. представник відповідача підтримав доводи,

викладені в апеляційній скарзі, просив суд задовольнити скаргу та скасувати

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №21/436,

прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю.

Представники

позивача в судовому засіданні 01.04.2009р. заперечували проти апеляційної

скарги відповідача, просили суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін

оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним

і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з

дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник

третьої особи в судове засідання 01.04.2009р. не з'явився, будь-яких заяв або

клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки

явка сторін та третіх осіб у судове засідання не була визнана судом

обов'язковою, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні належні

докази повідомлення третьої особи про місце, дату та час судового засідання,

апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника

третьої особи за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст. 75

Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши

доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення

представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі

встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої

інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

В

1998 році позивачем було випущено видання «Архівістика: Термінологічний словник

/ Авт.-упорядн.: К.Є. Новохатський, К.Т. Селіверстоватаін., 1998. - 106 с.»

(далі за текстом - Словник), підготовка якого здійснювалась у відповідності до

планів науково-дослідної та науково-методичної роботи позивача на 1996-1998р.

та рекомендовано до друку згідно з протоколом засідання Вченої ради

Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та

документознавства №2 від 09.07.1998р. 

під назвою «Архівістика: термінологічний словник». Окрім того, в 1998р.

та в 2002р. позивач підготував та випустив видання «Архівознавство: Підручник

для студентів іст. факультетів вищ. навч. закладів України / за заг. ред. Я.С.

Калакури та І.Б. Матяш. - К.: Видавн. дім «КМ Академія», 2002 - 356 с.» (далі

за текстом - Підручник).

Як

було встановлено судом, вищевказані твори були створені співробітниками

Українського науково-дослідного інституту архівної справи та

документознавства              (ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12, ОСОБА_13), а також співробітниками інших закладів згідно з укладеними

угодами про співпрацю з підприємством позивача (ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,

ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21) в рамках виконання

відповідних планів науково-дослідних та науково-методичних робіт позивача.

20

серпня 2002 року між позивачем та Видавничим домом «КМ Академія» було укладено

договір №20/08-02 (далі за текстом - Договір). У відповідності до умов

Договору  сторони домовилися про спільне

видання підручника «Архівознавство» накладом 400 примірників.

15

серпня 2002 року між сторонами за Договором було укладено Додаткову угоду до

нього №15/08-02, згідно з якою позивач передав Видавничому дому «КМ Академія»

виключне, без територіальних обмежень, право розмноження і розповсюдження

Підручника протягом чотирьох років.

В ч.3

ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що

особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на

законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для

сповіщення про свої права може 

використовувати знак охорони авторського права.

Виходячи

з положень вищенаведеної норми, позивач розмістив на примірниках Словника і

Підручника знак охорони авторського права із зазначенням імені особи, яка має

авторське право, та року першої публікації твору. При цьому, авторське право на

Словник належить виключно позивачу, а на Підручник 2002 року видання - спільно

підприємству позивача, колективу авторів, ОСОБА_22 (відносно обкладинки) та Видавничому

дому «КМ Академія».

В

2005 році видавництвом Відкритого міжнародного університету розвитку людини

«Україна» було видано посібник «Архівознавство: навч. посіб. для дистанційного

навчання / За наук. ред. С.Д. Безклубенко. -К.: Університет «Україна», 2005.

-362 с.» (далі за текстом - Посібник), автором якого є ОСОБА_1, зарахована на

посаду доцента кафедри документознавства та інформаційної діяльності Вищого

навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини

«Україна» з 01.09.2004 р. за сумісництвом на умовах укладеного з нею контракту

згідно з наказом №209-К від 31.08.2004р.

Даний

Посібник був створений ОСОБА_1 (далі за текстом - Третя особа) на підставі

трудової угоди №129-д від 10.01.2005р., укладеної між нею та відповідачем (далі

за текстом - Трудова угода). Згідно з умовами Трудової угоди (п.1.1) відповідач

доручив, а третя особа зобов'язалася розробити навчальну програму, розробити і

підготувати до видання службовий твір - навчально-методичний посібник для

дистанційної форми навчання обсягом до 14 авторських аркушів та розробити

тестові завдання з дисципліни «Архівознавство».

В

пп.3.2.1, пп.3.2.2 п.3.2 Трудової угоди визначено, що авторське особисте

немайнове право на службовий твір належить його автору, тоді як виключне

майнове право належить роботодавцю, т.б. відповідачу.

Обґрунтовуючи

свої вимоги, позивач посилався на те, що відповідач, будучи власником виключних

майнових прав на Посібник, порушив виключні майнові права позивача на Підручник

та Словник, використавши частини зазначених творів для створення Посібника, у

зв'язку з чим позивач, зокрема, просив стягнути з відповідача компенсацію за

порушення своїх авторських прав.

Як

вбачається з матеріалів справи, з метою з'ясування чи мало місце використання

третьою особою при створенні Посібника матеріалів (текстів та/або їх

фрагментів) з Підручника та Словника, судом першої інстанції було призначено у

справі судову експертизу об'єктів права інтелектуальної власності. 

За

результатами проведеного експертного дослідження суду було надано експертний

висновок, згідно з яким при створенні ОСОБА_1 Посібника мало місце використання

фрагментів текстів з Підручника та Словника як основи та першоджерела, а творча

праця ОСОБА_1 полягає у доопрацюванні фрагментів тексту (розділів) з Підручника

«Архівознавство» шляхом їх доповнення переліком питань, які висвітлюються у

відповідній темі, фрагментами «Запитання для самоперевірки», «Завдання для

самостійної роботи», «Теми для контрольних робіт», «Опитування», «Колоквіум»;

підборі та розташуванні фрагментів текстів (частин) з Підручника

«Архівознавство» та Словника «Архівістика»; створенні фрагментів Посібника

«Архівознавство»: Зміст; Як користуватись навчальним посібником, Вступ, Тести,

Контрольні питання, Методичні рекомендації до написання контрольної роботи;

підборі та розташуванні нормативно-правових актів у розділі Посібника

«Архівознавство» «Додатки». При цьому, експертом також встановлено, що при

створенні Посібника використано наступні фрагменти текстів з Підручника: Розділ

2 (§ 2-9); Розділ 3 (§1, 2); Розділ 4 (§ 2, 3); Розділ 5 (§ 1-3); Розділ 6 (§

1-3); Розділ 9 (§ 1); Розділ 10 (§1, 2); Розділ 11 (§1, 2); Розділ 12 (§ 1-3);

Розділ 13 (§ 1, 3); Розділ 14 (§ 1-3); Розділ 15 (§ 1-4). Загальний обсяг (за

кількістю сторінок) використання фрагментів текстів з Підручника та Словника

становить близько 80% від загальної кількості сторінок Посібника. Частини

Посібника, створені ОСОБА_1, складають близько 20% від обсягу всього посібника

(71 стор. із 361), при цьому 37 стор., а саме розділ «Додатки», містять

нормативно-правові акти, які створені не автором. Загалом, використання

фрагментів текстів з Підручника здійснювалося ОСОБА_1 із незначними змінами

використаних фрагментів, які полягають у редагуванні, заміні певних слів їх

синонімами, перестановкою певних частин (абзаців) Підручника місцями.

В ст.

435 Цивільного кодексу України визначено, що первинним суб'єктом авторського

права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається

фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або

примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також

інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору

або закону.

Згідно

зі ст. 437 Цивільного кодексу України, авторське право виникає з моменту

створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права

може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

В ст.

440 Цивільного кодексу України зазначено, що майновими правами інтелектуальної

власності на твір є:

1)           право на використання твору;

2)           виключне право дозволяти

використання твору;

3)           право перешкоджати неправомірному

використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4)          інші майнові права інтелектуальної

власності, встановлені законом.

Згідно

з преамбулою Закону України «Про авторське право і суміжні права», цей Закон

охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та  їх правонаступників, пов'язані із створенням

та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і

права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення -

суміжні права.

В ст.

15 вищевказаного Закону визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи,

яка має авторське право) належать:

а)

виключне право на використання твору;

б)

виключне право на дозвіл або заборону 

використання  твору іншими

особами.

Майнові

права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути

передані  (відчужені) іншій особі згідно

з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом

авторського права.

Виключне

право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське  право) дозволяє йому використовувати твір у

будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне

право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону

використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1)          відтворення творів;

2)          публічне виконання і публічне

сповіщення творів;

3)          публічну демонстрацію і публічний

показ;

4)          будь-яке повторне оприлюднення

творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше

оприлюднення;

5)          переклади творів;

6)          переробки, адаптації, аранжування та

інші подібні зміни творів;

7)          включення творів як складових частин

до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8)          розповсюдження творів шляхом

першого  продажу,  відчуження іншим  способом або шляхом здавання в майновий найм

чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9)          подання своїх творів до загального

відома публіки таким чином, що її 

представники  можуть  здійснити доступ до творів з будь-якого місця

і у будь-який час за їх власним вибором;

10)           здавання в майновий найм і (або)

комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу

або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних,

музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи

відеограмі або  у  формі, 

яку  зчитує комп'ютер;

11)           імпорт примірників творів. Цей

перелік не є вичерпним.

У

відповідності до ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права»,

без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим

зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

1)

використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі,  виправданому поставленою метою,  в тому числі цитування статей з газет і журналів

у формі  оглядів преси, якщо воно

зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору,

до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків

з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2)

використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому   поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях,

передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3)

відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо

опублікованих у газетах або журналах 

статей з  поточних економічних,

політичних,  релігійних та соціальних

питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру  у випадках, коли право на таке відтворення,

публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено

автором;

4)

відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або  кінематографії, публічне сповіщення або інше

публічне повідомлення творів, побачених або 

почутих  під  час перебігу таких подій, в обсязі,

виправданому інформаційною метою;

5)  відтворення у каталогах творів, виставлених

на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для

висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у

комерційних  цілях;

6)

видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7)

відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі,

виправданому цією метою;

8)

публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а

також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9)

відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях,

передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов,

звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою

метою;

10)

відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону.

               Цей перелік вільного

використання творів є вичерпним.

Згідно

з п.«а» частини 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для

судового захисту, є зокрема вчинення будь-якою особою дій, які порушують

особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав,

визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені

статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 -

25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Відповідач

у відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначає про те, що при створенні

Посібника його автором були використані фрагменти Підручника та Словника,

авторське право на які належить позивачу, в обсязі, виправданому поставленою

метою, для створення навчального видання для дистанційної освіти.

На

думку відповідача, використання фрагментів Підручника та Словника при створенні

Посібника «Архівознавство» є допустимим вільним використанням твору,

передбаченим статтею 10 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх

творів та статтею 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Окрім того, на другому аркуші Посібника міститься застереження про те, що

Посібник підготовлено на основі підручника з архівознавства за загальною

редакцією ОСОБА_21 та ОСОБА_3(К., 2002 р.), отже, автором Посібника повністю

дотримано вимогу вищезазначених статей щодо обов'язкового зазначення імені

автора та джерела запозичення.

Проте,

суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. У відповідності до ст. 1

Закону України «Про авторське право і суміжні права», цитата - порівняно

короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого

твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і

джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими

свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному

формулюванні.

Як

було встановлено під час проведення судової експертизи, третя особа при

створенні Посібника здійснювала використання фрагментів текстів з Підручника та

Словника із незначними змінами використаних фрагментів, які полягають у

редагуванні, заміні певних слів їх синонімами, перестановкою певних частин

(абзаців) Підручника місцями. Тобто, беручи до уваги обсяг використання

фрагментів Підручника та Словника при створенні Посібника, посилання

відповідача на можливість вільного використання третьою особою фрагментів

Підручника і Словника, як цитат, згідно з положеннями ст. 10 Бернської

Конвенції та ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» є

необґрунтованим та безпідставним і в даному конкретному випадку має місце

порушення відповідачем виключних майнових прав позивача на Підручник та

Словник, яке полягає у  використанні

фрагментів творів Підручника та Словника при створенні Посібника без дозволу

особи, якій належить авторське право на Підручник та Словник.

Захист

авторського права і суміжних прав врегульований Розділом 5 Закону України «Про

авторське право і суміжні права». Зокрема, згідно зі ст. 52 вказаного Закону,

при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав,

передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права і (або)

суміжних прав мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом про поновлення

порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або)

суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови про

відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або

стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського

права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; вимагати, в тому числі у

судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені

порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих

порушень.

Суд

має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що

визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат,

замість відшкодування збитків або стягнення доходу; заборону опублікування

творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх

сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних

примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і

матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі

інформації про допущене порушення тощо (ч.2 ст. 52 Закону України «Про

авторське право і суміжні права»).

Відносно

визначення розміру компенсації за порушення авторського права позивача, судом

було враховано відомості, вказані в залученій до матеріалів справи копії

накладної №8 від 01.03.2006р., згідно з якими Фірмовим магазином «Академкнига

НАН України» від СПД ОСОБА_22 одержано посібник «Архівознавство», автором якого

є ОСОБА_1, кількість сторінок - 362, за ціною 25,00 грн. за один примірник (із

знижкою 5% - 23, 75 грн.). При цьому, даний Посібник було видано загальним

накладом у 1300 примірників, потенційно можливий прибуток від його реалізації

відповідачем може складати 32 500,00 грн. До того ж, згідно з кошторисною

вартістю науково-дослідних та методичних робіт, що виконуються за рахунок

державного бюджету України, вартість робіт з підготовки одного лише Підручника,

не враховуючи Словника, становить 27 700,00 грн. за таких обставин, розмір

компенсації, заявленої позивачем до стягнення, у розмірі 35 000,00 грн. є

обґрунтованим.

Відповідно

до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень.

Перевіривши

матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та, дослідивши

докази, наявні у справі, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги

не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З

огляду на вищевикладені обставини в їх сукупності, а також виходячи з системного

аналізу норм законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те,

що Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у справі №21/436

прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для

справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у

зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У

зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49

Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного

мита за її подання і розгляд не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Керуючись

ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального

кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Вищого навчального

закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» залишити

без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. у

справі №21/436 - без змін.

2.

Матеріали справи №21/436 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути

оскаржена  до касаційного суду у

встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                            

         Мартюк А.І.

 Судді                                                                                         

Зубець Л.П.

Лосєв  А.М.

 06.04.09 (відправлено)