Постанова

від 15.07.2015 по справі 917/761/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа № 917/761/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Семенко Л.П., за довіреністю №02/02-17/2/1282 від 21 червня 2013 року;

відповідача - Христофорова Ю.В., за довіреністю від 02 липня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3476 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.15 у справі № 917/761/15

за позовом Виконавчого комітету Полтавської міської ради,

до ТОВ науково-виробничий технічний автоцентр "ДТА - Сервіс" ,

про стягнення 73 800,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Кльопов І.Г.) від 04 червня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та поцесуального права, просить його скасувати, та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судове засідання, яке відбулось 15 липня 2015 року з'явились належні представники сторін, які підтримали свої правові вимоги по справі.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим технічним автоцентром "ДТА-Сервіс" було здійснено реконструкцію виробничої бази по вул.Серьогіна та введено вказаний об'єкт в експлуатацію згідно декларації ПТ 14311043690 від 19.09.2011 року.

14 лютого 2014 року головним державним фінансовим інспектором відділу Держфініспекції в Полтавській області складено довідку про перевірку діяльності Полтавської міської ради та її виконавчого комітету, управління економічних питань та Управління з питань містобудування та архітектури з питань залучення коштів фізичних осіб та юридичних осіб на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної структури м. Полтави та їх подальше цільове використання за період з 2011-2013 роки.

Як стверджує позивач, виконавчому комітету Полтавської міської ради із зазначеної довідки Держфініспекції стало відомо про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим технічним автоцентром "ДТА-Сервіс" здійснено реконструкцію виробничої бази по ву.Серьогіна та введено вказаний об'єкт в експлуатацію згідно декларації ПТ 14311043690 від 19.09.2011 року, кошторисна вартість будівництва при цьому склала 1230,0 тис.грн.

Як вбачається наданих доказів, позивач 07 серпня 2014 року листом за № 04.2-76/2/1646 звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Полтава № 37 від 07.08.2014 р. Проте, як зазначає позивач, відповідач вказаний лист залишив без відповіді.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач стверджує, що пайовий внесок, який не перераховано до місцевого бюджету міста Полтави внаслідок бездіяльності відповідача, яка полягає в неукладенні договору пайової участі, в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України є збитками, які мають відшкодовуватись Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим технічним автоцентром "ДТА-Сервіс". На підставі чого просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 73800,00грн.

Суд першої інстанції з огляду на той факт, що матеріали справи не містять належних доказів вжиття позивачем заходів одержання доходів у вигляді розміру пайової участі, а також відсутність складу правопорушення було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним висновком суду першої позивач в обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, в якості підстави задоволення позовних вимог, на:

1)протиправній поведінці відповідача, яка полягає у не зверненні до позивача та не укладенні з останнім договору про пайову участь до введення об'єкта будівництва до експлуатації;

2)наявності збитків у вигляді неотримання місцевим бюджетом коштів у розмірі 73800,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Відповідно до частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно із частиною 5 статті 40 цього Закону, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Частиною 9 статті 40 цього Закону визначено строки, упродовж яких мають укладатися договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту - не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

За приписами частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Рішенням Полтавської міської ради від 18 травня 2012 року затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Полтава.

У абз. 3 розділу 4, цього Порядку, встановлено, що договір про пайову участь укладається виконавчим комітетом Полтавської міської ради та підписується особою уповноваженою, на представництво у правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями, господарськими товариствами, суб'єктами підприємницької діяльності та вчинення правочинів від імені виконавчого комітету Полтавської міської ради - першим заступником міського правління.

Враховуючи положення чинного законодавства України Порядку, колегія суддів приходить до висновку, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись замовником будівництва з органом місцевого самоврядування до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Договір є підставою для сплати замовником будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Полтава.

Факт прийняття об'єкта будівництва відповідача в експлуатацію підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації ПТ 14311043690 від 19.09.2011 року.

Зазначена дата, в силу приписів пункту 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011р. № 461, є датою прийняття об'єкта в експлуатацію.

Проте, до вищевказаної дати договір пайової участі відповідачем як замовником будівництва з органом місцевого самоврядування укладено не було.

Судова колегія також зазначає, що статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Натомість, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", на відміну від Порядку, імперативно закріплено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись замовником будівництва з органом місцевого самоврядування лише до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, на даний час діючим законодавством чітко встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому лише договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури на території м.Полтава.

Разом з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне також зазначити наступне.

Нормами статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, у разі порушення ним господарського зобов'язання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина 4 статті 623 Цивільного кодексу України).

Так, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 22.01.2013р. у справі №3-72гс12).

Із матеріалів справи вбачається, що договір пайової участі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію між сторонами не укладався, на даний час такий договір також не укладено, отже, у встановленому законом порядку не встановлені розмір та строк сплати пайової участі. Тобто зобов'язання не виникло, що свідчить про відсутність факту порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати 73800,00 грн.

За таких обставин, посилання позивача в обгрунтуванні апеляційної скарги на протиправну поведінку відповідача, яка полягає у незверненні до позивача та не укладенні з останнім договору про пайову участь до введення об'єкта будівництва до експлуатації, як підставу задоволення позовних вимог, є неправомірним.

Судова колегія також зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №3-64гс11.

Однією зі складових місцевого бюджету є бюджет розвитку, надходження якого, згідно з пунктом 4-1 частини 1 статті 71 Бюджетного кодексу України, включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В той же час, відповідно до частини 2 статті 76 Бюджетного кодексу України, рішенням про місцевий бюджет визначаються, зокрема:

-загальна сума доходів видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди);

-доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення).

Таким чином, вихідним при визначенні неодержаного доходу (втраченої вигоди) міського бюджету міста Полтава є планування таких доходів і відповідне їх відображення в рішеннях про місцевий бюджет.

У той же час, позивач не надав належного розрахунку, яким планувалось отримання Виконавчим комітетом Полтавської міською радою таких надходжень, у тому числі від відповідача грошових коштів, у розмірі 73800,00 грн. для створення і розвитку інфраструктури міста.

Відтак, всупереч доводам апеляційної скарги позивача, останнім не надано та не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів того, що одержання доходів безпосередньо від ТОВ науково-виробничий технічний автоцентр "ДТА - Сервіс" та у визначеному позивачем розмірі було заплановане в бюджеті міста Полтава на відповідний рік; що він міг і повинен був отримати визначені доходи від відповідача в розмірі 73800,00 грн, і тільки дії (бездіяльність) відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.15 у справі № 917/761/15 без змін.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.15 у справі № 917/761/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17.07.15

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.