Ухвала

від 06.07.2015 по справі 2а-2228/12/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2015 р. м. Київ К/800/4807/14

К/800/52700/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі та Товариства з обмеженою відповідальністю «Цар хліб»

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 2а-2228/12/2770

за позовом Публічного акціонерного товариства «Цар хліб»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Цар хліб» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.10.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2012 року № 0000720221 Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.10.2012 року скасовано. Прийнято нову постанову. Позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя від 18.09.2012 року № 0000720221 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 498 050, 00 грн. за основним платежем. В іншій частині у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач та позивач звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять рішення суду апеляційної інстанції скасувати. При цьому відповідач просить у задоволені позову відмовити, а позивач - залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Щедрий пан» за період діяльності з 01.02.2011 року по 30.04.2011 року відповідачем складено акт від 18.09.2012 року № 85/22-1/32496670/7118/10, яким встановлено порушення п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011 року в сумі 198 375, 00 грн., за березень 2011 року в сумі 299 675, 00 грн. та квітень 2011 року в сумі 239 740, 00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет, за лютий 2011 року в сумі 198 375, 00 грн., за березень 2011 року в сумі 299 675, 00 грн. та за квітень 2011 року в сумі 239 740, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2012 року № 0000720221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 737 790, 01 грн., в т. ч. за штрафними (фінансовими) санкціями - 1, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем виконано всі необхідні умови, передбачені законодавством, що надають йому право на формування податкового кредиту. Однак у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено з підстав відсутності у позивача податкової накладної.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абзац 2 п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України).

В силу п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Аналіз наведених положень податкового законодавства свідчить про те, що відмова платника надати податковому органу під час проведення перевірки документи, необхідні для підтвердження задекларованих ним показників податкової звітності, є підставою для визнання таких показників непідтвердженими та прийняття у зв'язку з цим податкового повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стало те, що під час здійснення перевірки позивачем не надано податковій інспекції відповідні податкові накладні постачальника - ТОВ «Щедрий Пан» за період лютий-квітень 2011 року у підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) ПДВ у загальному розмірі 737 790, 00 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися із висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки обставин подання позивачем під час проведення перевірки відповідних податкових накладних не встановлено.

Судом апеляційної інстанції, який задовольнив позов частково, вірно враховано відповідну обставину, однак висновок про задоволення позову в частині донарахованого зобов'язання з податку на додану вартість за період, який вже перевірявся раніше, в результаті чого складено акт від 01.09.2011 року № 99/23-4/32496670/10/7019, яким порушень у відповідному періоді не встановлено, колегія суддів вважає помилковим, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення прийнято не на підставі відповідного акта перевірки.

З огляду на викладене, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити та встановити фактичні обставини щодо дотримання позивачем порядку дій, передбачених п.п. 44.6, 44.7 ст.44 Податкового кодексу України, які платник податку має право здійснити після проведення перевірки для підтвердження правомірності віднесення, зокрема, сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням її на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі та Товариства з обмеженою відповідальністю «Цар хліб» задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.10.2012 року у справі № 2а-2228/12/2770 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук