Ухвала

від 06.07.2015 по справі 815/3741/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/11776/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Техно-сервіс-контроль»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року

у справі № 815/3741/13-а

за позовом Приватного підприємства «Техно-сервіс-контроль»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Техно-сервіс-контроль» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 815/3741/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Техно-сервіс-контроль» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платниками податків ПП «Юніком Плюс», ТОВ «Агроресурс-Південь», ТОВ «Юкмас», ТОВ «Олдеко», ТОВ «Тала Групп» за весь період взаємовідносин, відповідачем складено акт від 02.07.2012 року № 173/22-3/214/36154822/1244, яким встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 671 346, 10 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013 року № 25826552207, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 103 125, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських операцій з придбання позивачем робіт/послуг від контрагентів - ПП «Юніком Плюс», ТОВ «Агроресурс-Південь», ТОВ «Юкмас», ТОВ «Олдеко», ТОВ «Тала Групп».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини ПП «Юніком Плюс», ТОВ «Агроресурс-Південь», ТОВ «Юкмас», ТОВ «Олдеко», ТОВ «Тала Групп» згідно договорів з поставки товарів та виконання монтажних робіт.

На підтвердження виконання господарських операцій позивачем надано податкові накладні, товарні накладні, рахунки, акти здачі-приймання виконаних робіт, платіжні доручення.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що у товарних накладних, не зазначено прізвищ та посад осіб, які відвантажували зазначений у цих накладних товар від контрагентів, а також будь-яких відомостей щодо місця їх проведення, пунктів навантаження та розвантаження товару, у деяких товарних накладних відсутні підписи осіб, які відпускали товар. Позивачем не надано довіреностей уповноважених осіб на отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальників, реквізити яких зазначені у товарних накладних. Акти здачі-приймання виконаних робіт не містять вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій - конкретних видів монтажних робіт, внаслідок чого неможливо достовірно визначити перелік виконаних робіт, їх об'єм, вартість та зв'язок з господарською діяльністю підприємства, не вказано посади осіб, відповідальних за здійснення кожного виду робіт і правильності її оформлення, відсутні особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які безпосередньо брали участь у здійсненні господарських операцій. Також позивачем не надано доказів щодо транспортування товарів.

Крім того, судами встановлено відсутність безпосередньо у контрагентів позивача необхідних фактичних умов для реального здійснення поставки товарів та підрядних робіт, а саме: відсутність виробничих потужностей, основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів.

Отже, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань з ПП «Юніком Плюс», ТОВ «Агроресурс-Південь», ТОВ «Юкмас», ТОВ «Олдеко», ТОВ «Тала Групп», колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку по вказаному контрагенту.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Техно-сервіс-контроль» відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року у справі № 815/3741/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук