Ухвала

від 06.07.2015 по справі 818/8631/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/15909/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року

у справі № 818/8631/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі № 818/8631/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 15.08.2013 року № 0000412311.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» з питань достовірності визначення показників декларацій з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень, червень, серпень, жовтень 2012 року по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Промбудкабель», відповідачем складено акт від 29.07.2013 року № 1/22-01/30573983, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 13 597, 00 грн., чим завищено суму бюджетного відшкодування на 13 597, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2013 року № 0000412311, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 597, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 798, 50 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту по контрагенту ПП «Промбудкабель», у зв'язку із відсутністю реального здійснення господарської операції між позивачем та вказаним контрагентом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позивачем дотримано вимоги законодавства з реалізації права на податковий кредит та отримання суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 та п. 200.3 при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та Приватним підприємством «Промбудкабель»: договором, специфікаціями до договору, видатковими накладними, податковими накладними, прибутковими ордерами про оприбуткування товарів на підприємстві, платіжними дорученнями. Отримання товару підтверджується витягами із журналу реєстрації довіреностей. Рух зі складу у виробництво та використання закуплених товарів у виробництві підтверджується вимогами на внутрішнє переміщення, звітами витрат на ремонт, актом на списання матеріалів, актами витрат матеріалів, оборотно-сальдовими відомостями.

Тому вірним є висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірного формування позивачем податкового кредиту по вказаному контрагенту.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах перевірок та звірок контрагентів по ланцюгу постачання, як на підставу визнання правочину недійсним, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року у справі № 818/8631/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук