Ухвала

від 06.07.2015 по справі 815/7121/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/17423/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року

у справі № 815/7121/13-а

за позовом Компанії «Нортроп» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Компанія «Нортроп» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі № 815/7121/13-а позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 03.10.2013 року № 0000262210.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року постанову суду першої інстанції змінено, шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків суду про товарність господарських операцій Компанії «Нортроп» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з контрагентами-постачальниками, а також висновків про порушення строків проведення камеральної перевірки.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Компанії «Нортроп» у формі товариства з обмеженою відповідальністю за січень 2012 року, відповідачем складено акт від 05.09.2013 року № 1374/15-53-22-1/25415647, яким встановлено порушення пп. 14.1.36, пп. 14.1.178, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2012 року на суму 86 946, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2013 року № 0000262210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 130 419, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо формування позивачем показників податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «ВКФ «Мілана» на підставі даних, непідтверджених документами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо недоведеності відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана»: договором, актами приймання-здачі робіт, рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визнання правочину недійсним є посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах перевірок та звірок контрагентів по ланцюгу постачання. Проте вказана обставина не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Тому вірним є висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірного формування позивачем даних податкового обліку по взаємовідносинам з ТОВ «ВКФ «Мілана»

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року у справі № 815/7121/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук