Ухвала

від 14.07.2015 по справі 814/744/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2015 року м. Київ К/800/62977/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Філевський Р.М.

відповідача : Масюк А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції

касаційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року

у справі № 814/744/14

за позовомПриватного підприємства «Євродор» доПервомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Євродор» (далі по тексту - позивач, ПП «Євродор») звернулось з позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «Євродор» з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року та дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій за грудень 2011 року з підприємствами: ТОВ «Родеф», ТОВ «Дельта - Принт», ТОВ «Стандарт Ойл», МПП «ЛАРС», за результатами якої складено акт від 17.09.2013 року №61-2201/35685424.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 185.1 . ст. 185 п. 198.3 . ст. 198 , п. 200.1 . ст. 200 , п. 200.3 . ст. 200 Податкового кодексу України , а саме: занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету на 1 032 348,29 грн. за травень 2013 року.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.10.2013 року №0000972201, яким ПП «Євродор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 548 522, 00 грн. (1 032 348 грн. - основний платіж, 516 174 грн. - штрафні санкції).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу , ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України, постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог п. 200.3 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про донарахування позивачу суми податку на додану вартість став висновок ОДПІ, щодо безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Родеф», ПП «Стандарт Ойл», ТОВ «Дельта-Принт», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Євродор» та ТОВ «Родеф», ПП «Стандарт Ойл», ТОВ «Дельта-Принт» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів та послуг за договорами від 01.11.2011 року №01/11, від 01.12.2011 року №102010.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання (надання послуг), платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Родеф», ПП «Стандарт Ойл», ТОВ «Дельта-Принт» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун