Ухвала

від 14.07.2015 по справі 804/16112/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2015 року м. Київ К/800/43486/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - ДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року у справі № 804/16112/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000292500, № 0000302500 від 29.05.2013 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

18 грудня 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000292500, № 0000302500 від 29.05.2013 року визнані протиправними та скасовані.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що акт перевірки не містить об'єктивного викладення обставин, які є підставою для нарахування грошових зобов'язань, позбавлення права на податковий кредит або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягають скасуванню.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 9.04.2013 року до 14.05.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства за господарськими операціями з ТОВ «Астра Рекордс» за період з 1.01.2011 року до 31.03.2011 року, за наслідками якої 20.05.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, з урахуванням п. 1.32 ст. 1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижений податок на прибуток, у розмірі 240 591,00 грн., а також у порушення п. 198.6 ст. 198, п.,п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 87 487,00 грн.

29 травня 2013 року ДПІІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000292500 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 87 488,00 грн., № 0000302500 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 240 592,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між Товариством та ТОВ «Астра Рекордс» був укладений договір поставки № 27413 від 4.01.2011 року, на підтвердження виконання якого Товариство надало податкові і видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення.

Відповідно до ст.,ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Податковий орган при складані акту перевірки Товариства не зазначив обставин, які б спростовували підтвердження первинними документами відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися. З'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків проведено поверхнево без посилання на достовірні факти та первинні документи.

При складанні зазначеного акту податковий орган керувався виключно висновками акту зустрічної перевірки контрагента Товариства порушення, допущені одним платником податків і відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, здійснення платником податків господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується рухом активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Виконання Товариством договорів з контрагентом спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, що є визначальною ознакою господарської операції, та свідчить про правомірність дій підприємства щодо формування податкового кредиту за даним договором.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.