Постанова

від 14.07.2015 по справі 813/1332/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2015 року м. Львів № 813/1332/15

19 год. 10 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Рехліцької Ю.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники ОСОБА_1, ОСОБА_2;

відповідача 1: представник ОСОБА_3;

відповідача 2: представник ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Громадянина-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області та Львівського міського управління юстиції у Львівській області в особі Реєстраційної служби про встановлення відсутності повноважень та визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

Громадянин - підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5І.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яку відповідно до ст. 55 КАС України замінено правонаступником - Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ у Франківському районі) та Львівського міського управління юстиції у Львівській області в особі Реєстраційної служби (далі - РС ЛМУЮ у Львівській області), в якому, із урахуванням заяви про зменшення та уточнення позовних вимог від 30.06.2015 р. (вх. №21138), просить суд:

1) на підставі ст. 124 Конституції України визнати таким, що не відповідає ч. 4 ст. 41, ст. 57, ч. 3 ст. 117 Конституції України пункт 6 Положення про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, затверджене наказом Міндоходів № 55 від 17 квітня 2013 року;

2) встановити відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, контролюючого органу (органу доходів і зборів) у юридичної особи з найменуванням «Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області» для нарахування податкового боргу та надсилання за ним ОСОБА_5 податкової вимоги від 21.11.2014 №4018-25 майнового характеру;

3) визнати протиправними дії юридичної особи з найменуванням «Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області» щодо складання відносно ОСОБА_5 податкової вимоги від 21.11.2014 № 4018-25 у зв'язку з її невідповідністю актам законодавства та невідповідністю пункту 6 Положення про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, затвердженого наказом Міндоходів № 55 від 17.04.2013 р., який не відповідає ч. 4 ст. 41, ст. 57, ч.3 ст. 117 Конституції України;

4) визнати незаконними дії державного реєстратора Виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_6, які виразилися у прийнятті ним 05.06.2013 року від ОСОБА_7 документів для проведення державної реєстрації юридичної особи «Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області», який немає на це повноважень, що є порушенням ч.11 ст. 24 Закону України № 755-15.

В обґрунтування позовних вимог представники позивача зазначили, що 01.12.2014 року листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №7900041355910 позивачем отримано від юридичної особи за найменуванням «ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного Управління Міндоходів у Львівській області» податкову вимогу від 21.11.2014 року №4018-25, яку складено громадянкою України ОСОБА_8 Відповідно до цієї вимоги остання вимагає від громадянина України - підприємця ОСОБА_5 терміново сплатити, як суму податкового боргу платника податків за нібито узгодженими зобов'язаннями, грошові кошти у розмірі 1431,48 грн., які є приватною власністю позивача. Представники позивача вказують на те, що з цією юридичною особою позивач не має будь - яких правовідносин та ніяких зобов'язань, що виникають відповідно до законодавства України.

Підставами обґрунтованості позовних вимог, на думку позивача, є те, що в процесі адміністративного оскарження вимоги від 21.11.2014 року №4018-25, Головним управлінням ДФС у Львівській області та ДФС України допущено порушення вимог чинного законодавства під час розгляду скарг позивача.

Крім цього, представники позивача зазначили, що пункт 6 Положення про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, затвердженого наказом Міндоходів № 55 від 17 квітня 2013 року не відповідає ч. 4 ст. 41, ст. 57, ч. 3 ст. 117 Конституції України, а тому особа з назвою «ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області» не має компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - органу доходів і зборів (контролюючого органу) і не наділена повноваженнями на видання податкових вимог.

Також, зазначають, що державна реєстрація особи з найменуванням «ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області» проведена з порушенням вимог ч. 11 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», що є підставою для визнання незаконними дій державного реєстратора Виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_6.

Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити.

Відповідач 1 - ДПІ у Франківському районі подано до суду заперечення на позовну заяву, які обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 набув статусу фізичної особи - підприємця 26.01.2009 року. Відповідно до свідоцтва про перехід на спрощену систему оподаткування виданого 15.03.2012 року на підставі заяви позивача, зареєстрованої в ДПІ у Франківському районі 06.03.2012 року позивач був платником єдиного податку 2 групи. Заборгованість з єдиного податку з фізичних осіб виникла в результаті несплати авансових внесків в терміни, встановлені ст. 295 Податкового кодексу України. Згідно з даними облікової системи ДПІ сума податкового боргу станом на 20.11.2014 року обліковується в сумі 1431,48 грн., що зазначено в податковій вимозі від 21.11.2014 року № 4018-25, і не спростовується позивачем.

Вказує, що відповідно до норм Податкового кодексу України, зокрема ст. 41, передбачено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, його територіальні органи, повноваження і функції яких визначаються Податковим кодексом України, Митним кодексом України та законами України. Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень. Відтак, відповідач 1 діяв у виключній відповідності до вимог ст. 59 ПК України при прийнятті податкової вимоги від 21.11.2014 року № 4018-25, а не пункту 6 Положення про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Доводи щодо порушення вимог ч. 11 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», представник відповідача 1 вважає безпідставними, оскільки повноваження ОСОБА_7 підтверджені наказом Міністерства доходів і зборів України №590-О від 24 травня 2013 року.

З огляду на наведене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, тому просить відмовити у їх задоволенні.

Відповідач 2 - Реєстраційна служба ЛМУЮ подано до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що всі необхідні документи, передбачені ч. 11 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» подані у встановленому порядку, тому підстав для визнання незаконними дій державного реєстратора Виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_6 немає.

Заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Оцінюючи доводи позивача про невідповідність ч. 4 ст. 41, ст. 57, ч. 3 ст. 117 Конституції України пункту 6 Положення про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, затверджене наказом Міндоходів № 55 від 17 квітня 2013 року, суд зазначає.

Так, державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення здійснюється на підставі Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731.

Згідно з п.п. 2, 4 вказаного Положення державній реєстрації підлягають нормативно правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Водночас, пунктом 5 вказаного Положення передбачено, що на державну реєстрацію не подаються акти: а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми; в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення); г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів; д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм; е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Відповідно до п.9 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 р. №141/2013 Міндоходів України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Накази Міндоходів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Накази Міндоходів України нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Як слідує зі змісту відповіді Міністерства юстиції України від 04.11.2014 р. за результатами проведених відповідно до Порядку проведення органами юстиції перевірок стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2012 р. №93/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2012 р. за №67/20380, щомісячної безвиїзної та щомісячної виїзної перевірок стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерством доходів і зборів України за квітень 2013 року, встановлено, що наказ Міністерством доходів і зборів України від 17.04.2013 р. №55 «Про затвердження положень про територіальні органи Міндоходів у Львівській області» є актом ненормативного характеру, тобто актом оперативно-розпорядчого характеру, спрямованим на організацію виконання Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постанов Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. №563 «Про затвердження Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади» та від 20.03.2013 р. №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів України», що не має нових правових норм, який відповідно до підпунктів «в», «д» пункту 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731, не підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Доводи позивача щодо незгоди із висновками, викладеними Міністерством юстиції України у вищевказаному листі, суд не приймає до уваги, оскільки такі відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 11 КАС України не входять у межі предмету спору у даній справі.

З огляду на наведене, наказ Міністерства доходів і зборів України від 17.04.2013 р. №55, яким затверджено Положення про ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, відноситься до категорії актів ненормативного характеру, які, у свою чергу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації та внесенню Міністерством юстиції України до Єдиного реєстру нормативно-правових актів, а підстави для визнання пункту 6 Положення про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, затверджене наказом Міндоходів № 55 від 17 квітня 2013 року таким, що не відповідають ч. 4 ст. 41, ст. 57, ч. 3 ст. 117 Конституції України, у суду відсутні.

З приводу відсутності компетенції (повноважень) ДПІ у Франківському районі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 41.1 ст.41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Згідно з п.п. 14.1.153. ст.14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Як слідує із матеріалів справи, 06.03.2012 року ОСОБА_5 подав до ДПІ у Франківському районі заяву № 3889 про застосування спрощеної системи оподаткування з 01 квітня 2012 року (Т.1, а.с.77).

Згідно розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування від 06.03.2012 року загальна сума отриманих доходів ОСОБА_5, становить 100390 тис. грн. (Т.1, а.с. 79).

15.12.2014 року ОСОБА_5 подав до ДПІ у Франківському районі заяву про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування. (Т.1, а.с. 80-81).

Згідно облікової картки платника податку по єдиному податку за період 2014 - 2015 років, сума податкового боргу станом на 20.11.2014 року становить 1431, 48 грн. (Т.1, а.с. 82-89).

Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищенаведені положення та те, що, у позивача обліковується заборгованість з єдиного податку з фізичних осіб, яка виникла в результаті несплати авансових внесків в терміни, встановлені ст. 295 ПК України і не спростовувалась позивачем, суд вважає, що відповідачем 1 в межах своєї компетенції було надіслано податкову вимогу від 21.11.2014 року № 4018-24.

Оцінюючи доводи позивача щодо протиправних дій ДПІ у Франківському районі, суд враховує наступні норми податкового законодавства.

Пунктом 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Статтею 5 ПК України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справлення податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Аналіз наведених норм вказує, що підстави для надіслання (вручення) податкових вимог врегульовані Податковим кодексом України, а не Положенням про Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, затвердженого наказом Міндоходів № 55 від 17.04.2013 р.

При цьому, суд не здійснює правову оцінку доводам позивача щодо порушення порядку розгляду його скарг в порядку адміністративного оскарження, оскільки такі рішення та дії Головного управління ДФС у Львівській області та ДФС України не є предметом оскарження у даній справі.

Відтак, у задоволенні позовних вимог у цій частині необхідно відмовити, оскільки дії суб'єкта владних повноважень щодо складання відносно ОСОБА_5 податкової вимоги від 21.11.2014 №4018-25, вчинені з використанням наданих повноважень та з метою, з якою ці повноваження надано.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій державного реєстратора Виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_6, які виразилися у прийнятті ним 05.06.2013 року від ОСОБА_7 документів для проведення державної реєстрації юридичної особи «Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області», який немає на це повноважень, що є порушенням ч.11 ст. 24 Закону України № 755-15, суд зазначає наступне.

Як передбачено ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

В даному випадку позивач оспорює дії відповідача, які стосуються реєстрації територіального органу державної влади. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваними діями відповідача не породжує для останнього і права на захист.

Висновок щодо застосування зазначених норм у такий спосіб, викладено у постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 року за №21-34а15, а тому враховується судом при вирішенні даного спору, у відповідності до абзацу другого ч.1 ст.244-2 КАС України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача 2 під час здійснення державної реєстрації контролюючого органу жодним чином не впливає на права, свободи та інтереси позивача як платника податків, а тому підстави для дослідження правомірності таких дій за відсутності порушеного права останнього внаслідок здійснення даної реєстрації у суду відсутні.

Щодо прийняття окремої ухвали стосовно Головного управління ДФС у Львівській області з підстав нескріплення печаткою відповіді від 29.12.2014 року, суд враховує ст. 166 КАС України, якою передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Отже, виходячи з змісту вказаної статті, постановлення окремої ухвали - є правом суду, а не його обов'язком.

Суд враховує також, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1. ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав належних та допустимих доказів протиправності дій відповідачів при зверненні до суду за захистом своїх прав, а відтак не довів обґрунтованість та законність підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові, не передбачено.

Керуючись ст. ст. 7-14, 71, 86, 94 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2015 року.

Суддя Клименко О.М.