Постанова

від 24.03.2009 по справі 22/168-08-4213

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" березня 2009 р.

Справа № 22/168-08-4213

Колегія суддів Одеського апеляційного

господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:  Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

при секретарі   -  

Волощук О.О.,

за участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Від скаржника: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в м. Одесі 

апеляційну скаргу Татарбунарської

районної ради

на ухвалу господарського суду Одеської

області  від 28.11.2008р.

у справі № 22/168-08-4213

за позовом Фермерського господарства

„ОСОБА_1”

до

Татарбунарського міжгосподарського дитячого оздоровчого закладу „Зорька”

про визнання дійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

           У жовтні 2008 року Фермерське

господарство „ОСОБА_1” (далі - Господарство) звернулося до господарського суду

Одеської області з позовом до Татарбунарського міжгосподарського дитячого

оздоровчого закладу „Зорька” (далі -МДОЗ „Зорька”) про визнання дійсним

договору № 16-7 від 19.02.2008 року, укладеного між сторонами.

          Позовні вимоги обґрунтовувалися тим,

що 25.09.2008 року між Господарством та МДОЗ „Зорька” в особі ліквідатора

Тропанця Ю.М. було укладено договір № 16-8 купівлі -продажу двоповерхової

будівлі спального корпусу № 2, загальною площею 502,2 кв. м., розташованої в

Татарбунарському районі с. Приморське, с. Расейка, вул. Радісна, 57.

Господарство виконало всі умови договору № 16-8 від 19.02.2008р., прийняло

майно згідно з актом приймання -передачі та здійснило передоплату в розмірі 98

000 грн. Однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення даного

договору, чим порушує норми ст. 657 ЦК України. А тому на підставі ч. 2 ст. 220

ЦК України позивач просив про задоволення позову.

          Заявою від 17.10.2008 року

Господарство уточнило свої позовні вимоги і на тих же підставах просило

господарський суд визнати договір № 16-7 від 19.02.2008 року, укладений між

сторонами, дійсним та визнати за Господарством право власності на двоповерхову

будівлю корпусу № 2, загальною площею 502,2 кв. м., розташовану за вищевказаною

адресою.

          В процесі розгляду даної справи

Татарбунарська районна рада Одеської області звернулася до господарського суду

з клопотанням про залучення її до участі у справі як зацікавленої особи

посилаючись при цьому на те, що спірне майно МДОЗ „Зорька” знаходиться у

спільній власності територіальних громад сіл і міста Татарбунарського району,

управління яким здійснює районна рада, що підтверджується документами доданими

до клопотання. Окрім того, заявник вказував те, що ухвалою апеляційного суду

Одеської області від 24.09.2008 року задоволено апеляційну скаргу

Татарбунарської районної ради та скасовано ухвалу Татарбунарського районного

суду від 29.05.2008 року про затвердження мирової угоди укладеної між МДОЗ

„Зорька” в особі арбітражного керуючого Тропанця Ю.М. та ОСОБА_1., за якою

перший передав останньому у власність спірне нерухоме майно - двоповерхову

будівлю спального корпусу № 2, та припинення провадження у цивільній справі за

позовом Вєлєва П.А до МДОЗ „Зорька” про визнання договору № 16-7 від 19.02.2008

року купівлі -продажу зазначеного майна дійсним та визнання права власності, а

справу направлено на новий розгляд до того ж суду.

          28.11.2008 року ліквідатор МДОЗ

„Зорька” Тропанець Ю.М. та Господарство подало до господарського суду спільну

заяву про затвердження мирової угоди, укладеної між ними 01.11.2008 року, що

долучена до цієї заяви та міститься в матеріалах справи. Відповідно до цієї

мирової угоди ліквідатор МДОЗ „Зорька” Тропанець Ю.М. діючий на підставі

постанови господарського суду Одеської області по справі № 2/257-07-8645, ст.

26 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом” передає, а Господарство приймає у власність окрему двоповерхову

будівлю спального корпусу № 2, яке складається з літ. „А”, загальною площею

502,2 кв. м., яке розташовано по вул. Радісній, 57, курорт „Расейка”, с.

Приморське, Татарбунарського району Одеської області; МДОЗ „Зорька”

зобов'язується за власні кошти провести реєстрацію об'єкта нерухомості в

Татарбунарському БТІ та РОН; Господарство зобов'язується провести оплату за

будівлю протягом двох банківських днів з моменту реєстрації об'єкта нерухомості

в розмірі 98 000 грн. відповідно до звіту по незалежній оцінці від

07.04.2008р., Господарство може здійснити оплату за згодою сторін достроково; у

разі порушення умов даної мирової угоди, всі спори вирішуються у встановленому

законом порядку; МДОЗ „Зорька” зобов'язується передати всю технічну

документацію протягом десяти робочих днів після укладення даної мирової угоди;

МДОЗ „Зорька” зобов'язується передати Господарству земельну ділянку, на якій

розташований об'єкт нерухомості.

          Ухвалою господарського суду Одеської

області від 28.11.2008 року (суддя Торчинська Л.О.) затверджено мирову угоду,

укладену між Господарством та МДОЗ „Зорька” на викладених у ній умовах та

припинено провадження у справі № 22/168-08-4213.

          До Одеського апеляційного

господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Татарбунарська районна

рада, у якій посилаючись на те, що судом 

порушені норми матеріального та процесуального права, просить зазначену

ухвалу скасувати та направити справу на новий розгляд із залученням  Татарбунарської районної ради. При цьому

скаржник зазначає, що МДОЗ „Зорька” ніколи не був і не є власником спірного

нерухомого майна, оскільки зазначене майно передано у спільну власність

територіальних громад сіл і міста Татарбунарського району, управління яким

здійснює Татарбунарська районна рада. Однак, остання не була залучена судом до

участі у справі, як зацікавлена сторона, чим порушено її права.

          Про день, час і місце розгляду

апеляційної скарги сторони і скаржник були повідомлені належним чином, проте не

скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні

суду.         

          При цьому колегія суддів вважає за

необхідне зазначити слідуюче. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 54 ГПК України

позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних

осіб).

          Згідно із ст. 93 ЦК України

місцезнаходженням юридичної особи є адреса 

органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної

особи чи закону виступають від її імені.

          У наявній у справі позовній заяві

вказано місцезнаходження МДОЗ „Зорька” -Одеська область, Татарбунарський район,

с. Приморське, с. Расейка, вул. Радісна, 57. Така ж сама адреса зазначена у

договорі купівлі - продажу, укладеному сторонами, та в адресованих відповідачем

суду заявах.

          А тому, саме за цією адресою

відповідачеві судом апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 98 ГПК

України надсилалася ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження, в

котрій повідомлялося про день, час і місце її розгляду. Але вказаний

процесуальний документ підприємством поштового зв'язку повернутий був до

апеляційного суду назад з позначкою „відмова від отримання. МДОЗ „Зорька” не

існує. Існує КП „Зорька”.

          Разом з тим, до повноважень

господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження

юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу

на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні

документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами

учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. У разі коли фактичне

місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин

не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа

своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників

процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю

юридичну особу. А тому, примірник повідомлення про вручення рекомендованої

кореспонденції, повернутий підприємством поштового зв'язку з вищевказаною

позначкою, з урахуванням конкретних 

обставин даної справи слід вважати належним доказом виконання

господарським судом апеляційної інстанції обов'язку щодо повідомлення учасників

судового процесу про день, час і місце розгляду апеляційної скарги.

          Обговоривши доводи апеляційної

скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування

судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної

ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з

наступних підстав.

          Статтею 129 Конституції України до

основних засад судочинства віднесено законність та забезпечення, зокрема,

апеляційного оскарження рішення 

суду,  крім  випадків, 

встановлених  законом. З

урахуванням наведеного, ухвалення господарськими судами рішення про права і

обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, є підставою для

прийняття до розгляду апеляційної скарги такої особи на відповідне рішення.

          Згідно з приписами ст. 78 ГПК

України, до прийняття відмови позивача від позову або до  затвердження мирової угоди сторін

господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій,

перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова

угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про

прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін

господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у

справі.

          В підпункті 3.9.6 пункті 3

роз'яснення президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання

практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від

18.09.1997р. № 02-5/289 зазначено, що ухвала господарського суду про

затвердження мирової угоди у разі її відповідності вимогам статті 19 Закону

України "Про виконавче провадження" набуває статусу виконавчого

документа. Отже, в ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній

частині, зокрема, докладно і чітко викладаються її умови.

          Оскаржувана ухвала вказаним вимога не

відповідає.

          Затверджуючи мирову угоду від

01.11.2008 року, підписану сторонами у справі, місцевий господарський суд

послався на те, що умови цієї угоди відповідають чинному законодавству і

стосуються лише прав і обов'язків сторін щодо предмета спору у справі.

          Між тим, наведене твердження суду

суперечить закону та наявним у справі матеріалам.

          Як вбачається з матеріалів справи, за

умовами мирової угоди ліквідатор МДОЗ „Зорька” Тропанець Ю.М. передає, а

Господарство приймає у власність двоповерхову будівлю спального корпусу № 2, загальною

площею 502,2 кв. м.,  яка розташована на

вул. Радісній, 57, курорт „Расейка”, с. Приморське, Татарбунарського району

Одеської області; Господарство зобов'язується здійснити оплату за цю будівлю

протягом двох банківських днів з моменту реєстрації об'єкта нерухомості в

розмірі 98 000 грн.; МДОЗ „Зорька” зобов'язується передати Господарству

земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт нерухомості.

          За вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК

України лише власник володіє, 

користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має

право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

          Всупереч вимогам статті 78 ГПК

України, суд не перевірив належність майна, що передається за умовами мирової

угоди, відповідачу - МДОЗ „Зорька”, а відтак не з'ясував питання, чи

порушуються права та охоронювані законом інтереси інших осіб у зв'язку з

укладенням даної мирової угоди та передачею вказаного в угоді майна на користь

позивача.

          Без належної уваги та правової оцінки

з боку суду залишилися такі обставини, як відсутність в матеріалах справи

правовстановлювальних документів на спірний об'єкт нерухомості та земельну

ділянку, на якій він знаходиться, а також, що постановою господарського суду

Одеської області від 27.11.2007 року у справі № 2/257-07-8645 про визнання

банкрутом МДОЗ „Зорька” і призначення ліквідатором банкрута арбітражного

керуючого Тропанця Ю.М. встановлено факт відсутності у боржника будь - якого

майна взагалі.

          При вирішенні питання щодо затвердження

мирової угоди сторін місцевий господарський суд залишив поза увагою та фактично

ухилився від оцінки наявних у справі рішень Татарбунарської районної ради за

2004-2005 роки щодо передачі майна дитячого оздоровчого закладу „Зорька” у

спільну власність територіальних громад сіл і міста Татарбунарського району та

не залучив до участі у справі Татарбунарську районну раду у певному

процесуальному статусі, права та обов'язки якої зачіпаються викладеними в

оскаржуваній ухвалі висновками.

          Окрім того, місцевий господарський

суд не з'ясував та не встановив, дійсність якого саме договору купівлі -продажу

була предметом спору у справі, оскільки ні договору від 19.02.2008р., ані

договору від 25.09.2008р., укладеного між сторонами, у справі не міститься. А

також суд не з'ясував результат розгляду Татарбунарським районним судом

цивільної справи за позовом Вєлєва П.А. до МДОЗ „Зорька” в особі арбітражного

керуючого Тропанця Ю.М. про визнання договору купівлі -продажу дійсним та

визнання права власності.

      Відповідно до ч. 1 ст. 47

ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх

обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів

суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду

справи.

          Оскільки місцевий господарський суд

не звернув уваги на вищевказані обставини, які мають істотне значення для

справи, і затвердив мирову угоду, якою передбачено перехід права власності на

нерухоме майно від відповідача позивачу, не з'ясувавши при цьому належність

майна на праві власності саме відповідачу, винесена ним ухвала не може

вважатись такою, що відповідає вимогам діючого законодавства.

          З урахуванням наведеного колегія

суддів вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд

неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та грубо порушив норми

матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим зазначена ухвала підлягає

скасуванню, а справа передачі до місцевого господарського суду на розгляд.

Керуючись  ст.ст. 78, 99, 101-106  ГПК 

України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1.          Апеляційну

скаргу Татарбунарської районної ради задовольнити.

2.          Ухвалу

господарського суду Одеської області від 28.11.2008 року у справі    № 22/168-08-4213 скасувати.

3.          Справу

передати до господарського суду Одеської області на розгляд.

          Постанова набирає законної сили з дня

її прийняття і може бути оскаржена  у

касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                   

Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                          

Мирошниченко М.А.

                                      Шевченко

В.В.