Рішення

від 06.07.2015 по справі 911/1982/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"06" липня 2015 р. Справа № 911/1982/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київський текстильний комбінат», м. Київ

до відповідача військової частини 1471, с. Савинці Рокитнянського району

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Міністерства оборони України, м. Київ;

2) Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ

за участю Військової прокуратури Центрального регіону України

про повернення майна

Суддя О.В. Конюх

представники сторін:

від позивача: Гайдар С.А., уповноважений, довіреність від 23.03.2015р. б/н;

Нільга К.Г., уповноважений, довіреність від 23.06.2015р. б/н;

від відповідача: Пигиця С.Г., уповноважений, довіреність від 21.04.2015р. № 14/759;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: Васильєв О.С., довіреність від 27.11.2014р. № 41/32;

від прокуратури: Король І.В., довіреність від 09.06.2015р. № 05/3-171 вих-15

СУТЬ СПОРУ :

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Київський текстильний комбінат», м. Київ, звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 29.04.2015р. до відповідача - військової частини 1471 Державної прикордонної служби України, с. Савинці Рокитнянського району, в якому просив суд зобов'язати відповідача повернути позивачу 4100 спальних мішків загальною вартістю 2665000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання (за Актами приймання матеріалів від 28.03.2014р., від 31.03.2014р., від 02.04.2014р., від 04.04.2014р.) 4100 спальних мішків загальною вартістю 2665000,00 грн. Позивач вимагає зобов'язати відповідача повернути речі, передані на зберігання, посилаючись на ст. 949 ЦК України, 953 ЦК України, які передбачають, що зберігач зобов'язаний передати поклажодавцеві річ, передану на зберігання, на першу вимогу, навіть якщо строк зберігання не закінчився.

Ухвалою від 06.05.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 911/1982/15 та призначено справу до розгляду на 26.05.2014р. цією ж ухвалою суд зобов'язав позивача додатково уточнити та обґрунтувати позовні вимоги.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов від 22.05.2015р. № 14/902, в якому відповідач проти позову заперечує. Заперечення мотивовані тим, що між сторонами договір схову не укладався. Відповідач твердить, що позивач в позадоговірному порядку передав відповідачу означені спальні мішки як благодійну допомогу для забезпечення підрозділів охорони кордону, терміново передислокованих із західного кордону на схід, без дотримання процедури держаних закупівель, без встановлення зобов'язань щодо їх оплати, строків повернення чи умов подальшого використання. Зазначене майно було прийняте на склад військової частини за Актами приймання матеріалів у відповідності до Положення про центральну базу зберігання та постачання Державної прикордонної служби України. В подальшому позивач звертався до відповідача з вимогами здійснити розрахунки за отриману продукцію в сумі 2661720,00 грн. (лист № 20/2-6/14), а в наступному - з вимогами повернути спальні мішки (листи №27/1-1/15 та № 19/1-2/15) для подальшої їх безоплатної передачі підрозділам МО України, задіяним в АТО, з посиланням на те, що відповідачем вони так і не були передані в підрозділи з охорони кордону.

Відповідач також зазначає, що військовою прокуратурою Центрального регіону здійснюється досудове розслідування № 4201411034000002 за підозрою колишніх працівників ДПС України у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України. Постановою слідчого про визнання речовими доказами та передачу речових доказів на відповідальне зберігання від 16.06.2014р. спільні мішки, поставлені ТОВ «Київський текстильний комбінат» в кількості 1392 шт. були визнані речовими доказами. Інші поставлені спальні мішки (всього 2708 шт.) були відповідачем передані за належністю у прикордонні загони.

Ухвалою від 26.05.2015р. розгляд справи відкладено, зобов'язано позивача визначитися з підставами поданого позову та подати докази існування між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин схову, в тому числі позивача було зобов'язано подати суду письмові пояснення головного бухгалтера, про те, яким чином спірні поставки спальних мішків відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності ТОВ "Київський текстильний комбінат" (як поставка, передача на зберігання, безоплатна передача у власність як благодійна допомога тощо), та якими доказами це підтверджується.

Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України та залучив до участі у справі Військову прокуратуру Центрального регіону. З метою з'ясування дійсних намірів сторін та дійсної природи відносин позивача та відповідача щодо передачі спірних спальних мішків суд витребував у ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС в м. Києві письмову інформацію, підтверджену документально, про включення товариством з обмеженою відповідальністю "Київський текстильний комбінат" накладних з поставки до військової частини 1471 спальних мішків до реєстру податкових накладних та до зобов'язань з ПДВ, а також письмову інформацію, підтверджено документально, про те, яким чином зазначені операції відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності ТОВ "Київський текстильний комбінат" (як поставка, передача на зберігання, безоплатна передача у власність як благодійна допомога тощо).

Згідно інформації, яка надійшла від ДФС України (лист від 26.06.2015р. № 961/9/26-53-10-02-15) позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Київський текстильний комбінат» знаходиться на спрощеній системі оподаткування, у звязку з чим інформація щодо звірки по податковим накладним з поставки до військової частини 1471 відсутня.

Від позивача надійшли заяви від 25.05.2015р. та від 10.06.2015р. про уточнення підстав позову, в яких позивач наполягає на виникненні між позивачем та відповідачем в порядку ст. 509 ЦК України зобов'язальних відносин схову та відповідно на існуванні у відповідача передбаченого договором схову обов'язку повернути майно, передане на зберігання, за першою вимогою поклажодавця.

Ухвалою від 12.06.2015р. розгляд справи повторно відкладено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Від Адміністрації Державної прикордонної служби України 06.07.2015р. надійшли письмові пояснення, в яких третя особа 2 вважає позов безпідставним. Так, третя особа 2 твердить, що 2708 шт. з поставлених спільних мішків були передані до органів охорони державного кордону, решта 1392 шт. відповідно до постанови слідчого прокуратури Центрального регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері були визнані речовими доказами по матеріалам досудового розслідування за № 42014110340000025. Враховуючи викладене в позовній заяві про повернення спальних мішків позивачу для подальшої їх безоплатної передачі підрозділам охорони кордону в зоні АТО, третя особа вважає, що спільні мішки були використані за призначенням та правові підстави для повернення їх позивачу відсутні.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «Київський текстильний комбінат», м. Київ (далі по тексту - ТОВ «Київський текстильний комбінат») до відповідача - військової частини 1471, с. Савинці Рокитнянського району Київської області (далі по тексту - ВЧ 1471), за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України, м. Київ (далі по тексту - МОУ), за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ (далі по тексту - Адміністрація Держприкордонслужби), за участю Військової прокуратури Центрального регіону України (далі по тексту - прокуратура), всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «Київський текстильний комбінат» твердить, що передав відповідачу 4100 шт. спільних мішків за видатковими накладними:

від 28.03.2014р. №1 (800 шт. на суму 520000,00 грн.);

від 31.03.2014р. №2 (1500 шт. на суму 975000,00 грн.);

від 02.04.2014р. № 3 (1268 шт. на суму 824200,00 грн.);

від 04.04.2014р. №4 (532 шт. на суму 345800,00 грн.).

Суд звертає увагу на те, що зазначені накладні з боку відповідача ВЧ 1471 не підписані та печаткою не скріплені, довіреності на отримання матеріальних цінностей відсутні, а відтак зазначені документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, які відповідають вимогам вказаного закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, не фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та не є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (постанова ВГСУ від 28.02.2012р. у справі № 5002-8/481-2001 та пункт 1 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Як вбачається з поданих суду Актів про приймання матеріалів від 28.03.2014р., від 31.03.2014р., від 02.04.2014р. від 04.04.2014р. комісією з відповідальних осіб відповідача прийнято рішення про прийняття матеріальних цінностей від ТОВ «Київський текстильний комбінат»; відповідно спірні спальні мішки були прийняті матеріально відповідальною особою ВЧ 1471 (завідувачем сховищем) на зберігання на склад. Суд звертає увагу на те, що зазначені Акти фактично складені відповідачем в односторонньому порядку, оскільки у складі комісії відповідальні представники позивача участі не брали.

Як вбачається із залучених до матеріалів справи копій Актів, відповідач частину отриманих спальних мішків (всього 2708 шт.) невідкладно передав до підрозділів охорони кордону в зоні АТО (Акт №1 від 28.03.2014р. - 200 шт., Акт №2 від 28.03.2014р. - 400 шт., Акт №3 від 28.03.2014р. - 200 шт., Акт №4 від 31.03.2014р. - 278 шт., Акт №5 від 31.03.2014р. - 398 шт., Акт №6 від 31.03.2014р. - 390 шт., Акт №7 від 31.03.2014р. - 396 шт., Акт №8 від 01.04.2014р. - 38 шт., Акт №9 від 10.04.2014р. - 200 шт., Акт №10 від 09.04.2014р. - 120 шт., Акт №11 від 18.04.2014р. - 88 шт.).

Постановою слідчого про визнання речовими доказами та передачу речових доказів на відповідальне зберігання від 16.06.2014р. спальні мішки, отримані відповідачем від ТОВ «Київський текстильний комбінат», в кількості 1392 шт. були визнані речовими доказами та передані на відповідальне зберігання командиру військової частини 1471.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави на момент виникнення спірних відносин регулювалися Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010р. (з 10.04.2014р. закон прийнято в новій редакції).

Судом встановлено, що військовою частиною 1471 у травні 2014р. планувалося проведення процедури закупівлі (відкритих торгів) виробів текстильних готових (подушок ватяних, мішків спальних, наметів). Як вбачається з копій протоколу розкриття пропозицій конкурсних торгів від 29.05.2014р. та протоколу засідання комітету з конкурсних торгів від 11.06.2014р., позивач брав участь у вказаних відкритих торгах, однак торги конкурсною комісією були визнані такими, що не відбулися.

Сторонами не заперечується, що договір купівлі-продажу спальних мішків за результатами проведення даних конкурсних торгів ані з позивачем, ані з іншим постачальником укладено не було, переходу права власності на зазначене майно від позивача до відповідача не відбулося.

В подальшому позивач звертався до відповідача з вимогою від 20.06.2014р. № 20/2-6/14, в якій вимагав в строк до 27.06.2014р. розрахуватися за отриману продукцію в сумі 2661720,00 грн. У відповіді на претензійну вимогу від 21.07.2014р. №1933 відповідач повідомив позивача про відсутність бюджетних зобовязань перед ТОВ "Київський текстильний комбінат", а відтак про відсутність правових підстав для здійснення розрахунку.

В наступному позивач звертався до відповідача з листами від 27.01.2015р. № 27/1-1/15 та від 19.02.2015р. № 19/1-2/15, в яких вимагав повернути 4100 спальних мішка, що взяті в борг на матеріальне зберігання, для їх подальшої безоплатної передачі підрозділам МО України, задіяним в АТО. У відповіді від 02.03.2015р. № 14/390 відповідач зазначив про неможливість повернення спальних мішків, які визнані речовими доказами по кримінальній справі.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України визначає перелік умов та вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до частин 3, 5 зазначеної статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 ст. 936, ст. 937 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

За таких обставин предметом та метою договору зберігання є дії зберігача по утриманню, зберіганню речі та поверненню її у схоронності власнику - поклажодавцю, а корисний результат зазначеного договору для зберігача полягає не у набутті у власність або користування означеної речі, а отримання плати за послуги зберігання від поклажодавця.

Судом встановлено, що дійсними намірами сторін у спірних відносинах є було саме набуття відповідачем спірних спальних мішків у власність з метою подальшого забезпечення ними підрозділів охорони кордону, що суперечить правовому змісту договірних зобов'язальних відносин зберігання, на яких наполягає позивач.

Частиною 1 статті 937 ЦК України дійсно передбачено, що за відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання.

Однак, посилання позивача на те, що такими документами в даному випадку є складені комісією з відповідальних осіб відповідача Акти про приймання матеріалів на склад, є хибним.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відтак, додержання вимоги щодо форми договору не свідчить одночасно про досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, тобто про укладення договору.

До істотних умов будь-якого цивільно-правового договору ЦК України відносить умову про предмет договору та решту умов, що визначені істотними законом, сторонами, або є істотними внаслідок необхідності для договорів відповідного виду.

Більшість відносин зберігання, в яких зберігачем є професійний зберігач, належать до господарсько-правових, у зв'язку з чим учасники цих відносин зобов'язані додержуватись вимог, в тому числі, Господарського кодексу України. Частиною 3 ст. 180 ГК України істотними умовами будь-якого господарського договору встановлено умови про предмет, ціну та строк дії договору, які у поданих Актах про приймання матеріалів від 28.03.2014р., від 31.03.2014р., від 02.04.2015р. та від 04.04.2014р. відсутні.

Відсутність у підписаному зберігачем документі положень щодо предмета, ціни або строку дії договору зберігання свідчить про недосягнення сторонами договору згоди щодо його істотних умов, тобто про неукладеність договору зберігання з усіма відповідними правовими наслідками.

За таких обставин суд робить висновок про те, що твердження позивача про укладення між позивачем та відповідачем договору зберігання, який є джерелом зобов'язальних відносин сторін, не відповідає дійсним намірам сторін, матеріалами справи спростовується та є хибним.

Відповідно до пункту 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд, приймаючи рішення, розглядає спір у справі в межах предмету позову на підставах, які визначає позивач на власний розсуд згідно частини 1 ст. 12, ст. 20 ЦК України.

Позивачем у даній справі предметом позову визначено витребування у відповідача 4100 спальних мішків вартістю 2665000,00 грн. Підставою позову визначено наявність між сторонами зобов'язальних відносин (ст. 509 ЦК України), заснованих на письмовому договорі зберігання, який породжує для відповідача обов'язок повернути річ поклажодавцю на його першу вимогу (ст. 953 ЦК України). Способом захисту права позивачем обрано в порядку пункту 5 частини 2 ст. 16 ЦК України примусове виконання обов'язку в натурі.

Враховуючи встановлення судом факту відсутності між сторонами зобов'язальних відносин зберігання, позов із заявлених підстав задоволенню не підлягає.

Разом із тим, суд звертає увагу сторін на те, що оскільки договір купівлі-продажу спірних спальних мішків також укладено не було, переходу права власності на зазначене майно від позивача до відповідача не відбулося, а відтак - відповідач отримав спірне майно без належних правових підстав, що може бути підставою для вимоги повернути майно в порядку ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуте. Разом із тим, суд не вправі виходити за межі позовних вимог та на власний розсуд змінювати підстави поданого позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 1, 22, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові товариству з обмеженою відповідальністю «Київський текстильний комбінат» відмовити повністю .

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 21.07.2015р.

Суддя О.В. Конюх