Рішення

від 26.04.2012 по справі 2-1727/12

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження2/2603/3569/12

Справа №2-1727/12

РІШЕННЯ

іменем України

26 квітня 2012 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково - практичний центр нейрореабілітації „НОДУСВ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за трудовим договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про стягнення заборгованості за трудовим договором, мотивуючи тим, що між сторонами укладено трудовий договір, згідно з умовами якого відповідач була прийнята на роботу на посаду керівника адміністративного відділу у відповідності до наказу № 13-к від 17 жовтня 2011 року, при цьому 26 жовтня було укладено угоду про внесення змін до трудового договору, згідно з якою сторони погодилися доповнити договір п. 6.3, згідно з яким у випадку дострокового розірвання договору працівник зобов'язується компенсувати роботодавцю вартість матеріальних цінностей, придбаних (виготовлених) для працівника за індивідуальним замовленням та які було передано працівнику за відповідним актом приймання - передачі. Відповідно до акту приймання - передачі від 26 жовтня 2011 року, підписаного сторонами, позивач передав, а відповідач прийняла матеріальні цінності придбані (виготовлені) за індивідуальним замовленням на загальну суму 3 134,36 грн. Отже, відповідач взяла на себе зобов'язання компенсувати позивачу вартість матеріальних цінностей в разі дострокового розірвання трудового договору, який відбувся 03 січня 2012 року відповідача звільненням за власним бажанням.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач позов не визнала, посилаючись на те, що була впевнена в тому, що витрати за індивідуальне замовлення має нести роботодавець.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 17 жовтня 2001 року між сторонами укладено трудовий договір (контракт), згідно з умовами якого відповідач була прийнята на роботу на посаду керівника адміністративного відділу у відповідності до наказу № 13-к від 17 жовтня 2011 року. (а.с.5-7)

26 жовтня 2011 року було укладено угоду про внесення змін до трудового договору, згідно з якою сторони погодилися доповнити розділ 6 трудового договору п. 6.3 наступного змісту:

„У випадку дострокового розірвання договору з ініціативи працівника або за угодою сторін, працівник зобов'язується компенсувати роботодавцю вартість матеріальних цінностей, придбаних (виготовлених) для працівника за індивідуальним замовленням та які було передано працівнику за відповідним актом приймання - передачіВ» . (а.с.8)

Відповідно до акту приймання - передачі матеріальних цінностей від 26 жовтня 2011 року, підписаного сторонами, позивач передав, а відповідач прийняла матеріальні цінності придбані (виготовлені) для відповідача за індивідуальним замовленням на загальну суму 3 134,36 грн. (а.с.9)

Отже, відповідач взяла на себе зобов'язання компенсувати позивачу вартість матеріальних цінностей, придбаних (виготовлених) для працівника за індивідуальним замовленням у випадку дострокового розірвання трудового договору з ініціативи відповідача.

03 січня 2012 року відповідач подала заяву про звільнення за власним бажанням.

Цього ж дня, наказом за № 22-к відповідача було звільнено за власним бажанням.

Тобто, між сторонами укладено трудовий договір 17 жовтня 2011 року, додаткову угоду від 26 жовтня 2011 року, з умовами яких відповідач погодилася, що не заперечувалося в судовому засіданні.

Строк укладеного трудового договору з 17 жовтня 2011 по 17 жовтня 2012 року.

03 січня 2012 року відповідач звільнилася, тобто через два місяця після прийому на роботу.

Відповідач не заперечувала в судовому засіданні щодо її вільного волевиявлення щодо укладення трудового договору, так і доповнень до нього, усвідомлювала виставлену ціну одягу, виготовленого за індивідуальним замовленням, однак зазначала, що витрати має нести роботодавець.

Умови трудового договору та угода про внесення змін не є дискримінаційними, не погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю.

Посилання відповідача на ст. 163 КЗпП щодо обов'язку роботодавця у безоплатній видачі спеціального одягу, не є обгрунтованими, оскільки робота відповідача не була пов'язана із шкідливими і небезпечними умовами праці та із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах.

У січні 2012 року позивач повинен був виплатити відповідачу заробітну плату, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку в сумі 810,01 грн., однак позивач зарахував належні виплати в якості часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем за матеріальні цінності, придбані (виготовлені) за індивідуальним замовленням і заборгованість була зменшена на день подання позову до 2 324,35 грн.

При цьому, судом не вирішувалося питання щодо правомірності чи неправомірності зарахування належних до виплати відповідачу при звільненні заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 810 грн., а вирішувався спір у відповідності до ст. 11 ЦПК в межах заявлених вимог.

Зокрема, 17 лютого 2012 року Деснянським районним судом м. Києва відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ „Науково - практичний центр нейрореабілітації „НОДУСВ» про стягнення не виплаченої заробітної плати при звільненні.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 324,35 грн.

Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати, понесені при зверненні до суду по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 60, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 525-526,530 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково - практичний центр нейрореабілітації „НОДУСВ» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково - практичний центр нейрореабілітації „НОДУСВ» заборгованість за трудовим договором у розмірі 2 324,35 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 214,60 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1