Рішення

від 09.09.2014 по справі 922/2092/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р.Справа № 922/2092/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Бринцев О.В.

судді: Макаренко О.В. , Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з додатковою відповідальністю "ТоМа", м. Харків про внесення змін до договору оренди землі за участю представників:

позивача: Настусенко Д.Д., довіреність №08-11/5964/2-13 від 30.12.2013р.;

відповідача - Буглова О.В., довіреність від 08.09.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з додатковою відповідальністю "ТоМа" про внесення змін до договору оренди землі від 04.09.2006р., зареєстрованого у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 1406671000215, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору оренди землі у редакції, викладеній у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог посилається на 13, 144 Конституції України, ст.ст. 12, 93, 125, 126, 189 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 5, 13, 15, 21 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 629, 649, 651, 653, 654, 792 ЦК України, ст.ст. 179, 188, 193 ГК України.

Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2014р. позов підтримав повністю та наполягає на його задоволенні, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.09.2014р. проти позову заперечував та просив суд відмовити в позові, з підстав вказаних у відзиві №14/07 від 14.07.2014р. (вх.№24257 від 15.07.2014р., а.с 76-81), у тому числі в зв"язку з невідповідністю позовних вимог принципам закріпленим у ЦК України та нормам ст. 627, ч. 2 ст. 632, ч. 1 ст.651 ЦК України, та у зв"язку з відсутністю у позовній заяві правових підстав для внесення змін до договору оренди землі на підставі затвердження нової нормативно-грошової оцінки землі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд установив наступне.

На підставі рішення ХL сесії Харківської міської ради ІV скликання від 28.09.2005 р. №180/05 "Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" (а.с.21-24) між Харківською міською радою (орендодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "ТОМА" (орендар) укладено договір оренди землі від 04.09.2006 року (а.с. 15-17). Цей договір зареєстровано в Державному реєстрі земель 04.09.2008 року за № 140667100215 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Згідно умов договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться у м. Харків, вул. Іванівська, 1 (п.1 договору).

Факт передачі земельної ділянки за цим договором підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 04.09.2006 року (а.с. 20).

В пункті 8 договору сторони у тому числі погодили, що його укладено строком: до 01.07.2055 року.

Відповідно до пункту 5 вказаного Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 984.517,00грн.

Згідно з пунктом 13 договору оренди землі розмір орендної плати переглядається у разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; в) внаслідок інфляції щорічно; г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; д) в інших випадках передбачених законом.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. №1209/13 (а.с.47) затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р.

Згідно п. 1.1. вказаного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р. застосовується з 01 січня 2014 року.

Як слідує з позовної заяви, попередня вартість 1 кв. м землі у місті Харкові була визначена станом на 01.01.2007 р. на підставі рішення Харківської міської ради від 25.12.2007 р. № 335/07 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007 року", рішень Харківської міської ради від 27.02.2008 року № 42/08 "Про затвердження "Положення про впровадження нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007 року" та була введена в дію з 01.03.2008р.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013" (а.с.43-44, Порядок, а.с. 44-46) встановлено (п. 2, п. 3), що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові.

Пунктом 5 зазначеного рішення Департамент земельних відносин Харківської міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Харківської міської ради від 29.12.2012р. № 960/12 затверджено Порядок оформлення договорів оренди землі у місті Харкові.

Відповідно до пункту 16.4 вказаного Порядку зміни до договору оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформляються додатковою угодою до договору оренди землі. Розмір орендної плати, передбачений договором оренди землі, підлягає перегляду у випадку, також зміни нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №814 від 30.10.2013 року (а.с.31) нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 1.809.977,00 гривень.

Позивач зазначає, що Департаментом земельних відносин Харківської міської ради рекомендованим поштовим відправленням направлено на адресу відповідача за листом-пропозицією від 04.12.2013р. №3925/0/225-13 проект додаткової угоди до договору оренди землі № 140667100215 від 04.09.2006р. (32), але відповідач додаткову угоду не підписав.

Відповідно до пункту 36 Договору оренди землі, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

З урахуванням наведених обставин позивач, посилаючись на норми на 13, 144 Конституції України, ст.ст. 12, 93, 125, 126, 189 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 5, 13, 15, 21 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 629, 649, 651, 653, 654, 792 ЦК України, ст.ст. 179, 188, 193 ГК України, звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд прийняти рішення, яким внести зміни до договору оренди землі від 04.09.2006р. № 1406671000215, шляхом визнання договору про зміну до вказаного договору оренди землі укладеним у редакції, викладеній у позовній заяві.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Конституція України (ст.19) встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

До загальних принципів господарювання відноситься заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 ГК України).

Згідно п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 627 ЦК України (свобода договору) встановлено наступне. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма ч.1. ст.188 ГК України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Норма ст.30 Закону України "Про оренду землі" так само передбачає, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Порядок зміни та розірвання договору визначено частинами 2-5 названої ст.188 ГК України. В підсумку цитовані норми права встановлюють правило згідно якого зміна договору можлива лише у двох випадках: або добровільно за згодою сторін, або примусово у разі, якщо обов'язок внести зміни прямо передбачений законом або договором.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд зазначає, що обов'язок по доведенню існування в законі чи договорі обов'язку відповідача внести зміни у спірний договорі оренди земельної ділянки покладений на позивача.

Проте, в даному випадку цей тягар доказування позивачем не витриманий. Доказів існування обов'язку відповідача укласти спірну додаткову угоду до відповідного договору оренди землі не надано.

Норми права, на які посилається позивач у позові (ст.ст.11, 626, 651, 653, 654 ЦК України, ст.ст. 15, 179, 188 ГК України, ст.ст. 2, 13, 15, 18 Закону України "Про оцінку земель", ст. 30 Закону України "Про оренду землі" та інші) містять правила, котрі регулюють загальні засади зміни та розірвання договорів, загальні засади відносин пов'язаних із платою за землю. Жодна з норм, вказаних позивачем, не містить прямого припису про обов'язковість зміни умов договору оренди землі в частині розміру орендної плати в разі прийняття орендодавцем рішення про затвердження нової нормативної грошової оцінки переданих в оренду земель.

Так само немає таких приписів про обов'язкову зміну розміру орендної плати і в нормах Податкового кодексу України, на які також посилається позивач. Так, дійсно статтями 288, 289 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди з урахуванням нормативної грошової оцінки (річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки). Проте, наведене правило стосується саме встановлення розміру орендної плати, а не її зміни, тобто ці норми застосовуються під час укладання договору, а не протягом його виконання.

Стаття 289 ПК України, яка передбачає індексацію нормативної грошової оцінки земель також не містить жодного припису, який би давав підстави для висновку про те, що індексація нормативної грошової оцінки автоматично означає необхідність збільшення розміру орендної плати пропорційно збільшенню розміру нормативної оцінки землі. Взагалі, жодною з норм Податкового кодексу не передбачено обов'язку вносити зміни в договір у разі, якщо після його укладення змінився розмір нормативної грошової оцінки.

Такі обставини, з урахуванням конституційних гарантій прав і свобод (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України), унеможливлюють примушення відповідача до укладення додаткової угоди, з умовами якої він не згоден та обов'язковість укладення якої законодавством не передбачена.

При цьому суд зауважує, що раніше, в первісній редакції Закону України "Про оренду землі" в ньому містилося правило згідно якого у разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку орендодавець мав право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди (ч.3 ст.21). Проте, Законом України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV це правило було скасоване.

Зараз же навпаки, положеннями ч.1 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що, орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Згідно ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

В пункті п.2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6 роз"яснено, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Таким чином, сторони в договорі підставою зміни орендної плати визначили зміну розміру земельного податку згідно зі змінами у діючому законодавстві, тобто коли визначена у договорі орендна плата є нижчою за встановлений законом її граничний розмір.

Але, зміна органом місцевого самоврядування нормативної грошової оцінки землі не є законодавчою зміною граничного розміру орендної плати.

Спірним договором також не передбачено, що договір оренди землі може бути змінений без згоди сторін у разі збільшення нормативної грошової оцінки землі.

Так, пунктом 13 договору оренди сторони обумовили перелік випадків за настання яких переглядається розмір орендної плати. Це а) зміна умов господарювання, передбачених договором; б) зміна розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; в) внаслідок інфляції - щорічно; г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; д) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік випадків носить вичерпний характер. Такої підстави, як зміна нормативної грошової оцінки землі в ньому не передбачено. До "іншого випадку, передбаченого законом" це також не відноситься, оскільки, як зазначалось вище, Законом також не передбачено зміну нормативної грошової оцінки землі в якості обов'язкової підстави для зміни розміру орендної плати за землю.

До речі, суд зауважує, що Верховний Суд України постановою від 20.08.2013р. визнав обґрунтованими вимоги позивача про збільшення орендної плати у зв'язку зі збільшенням нормативної грошової оцінки землі. Верховний Суд України прийшов до такого висновку на підставі пункту 3.4. договору оренди земельної ділянки від 29.05.2003р., укладеного між Запорізькою міською радою та ПАТ "Запорізький абразивний комбінат", яким було визначено, що "орендна плата підлягає індексації відповідно до індексації грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством". Тобто, в наведеному прикладі збільшення нормативної грошової оцінки землі було дійсно передбачено відповідним договором в якості підстави для збільшення розміру орендної плати. Отже, вказаною постановою Верховний Суд України підтвердив, що дійсно, як це прямо передбачено нормами ч.1 ст.651 ЦК України та ч.1. ст.188 ГК України, зміна умов договору без згоди сторін допускається, але лише у двох випадках - коли це прямо встановлено Законом, або договором. Наразі ж, на відміну від наведеного прецеденту, такі підстави відсутні.

Таким чином, всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України позивач не надав доказів на підтвердження наявності підстав зміни розміру орендної плати з числа тих, що названі у пункті 13 спірного договору.

Позивачем також не доведено, що в даному разі мають місце або зміна умов господарювання, або зміна розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів тощо.

Посилання позивача на те, що нормативна грошова оцінка є підставою для розрахунку земельного податку і таким чином, хоча б опосередковано, - підставою для зміни орендної плати, суд не може прийняти до уваги, оскільки позивач не надав доказів збільшення розміру земельного податку.

Ухвалу суду про порушення провадження у справі від 30.05.2014р., котрою суд зобов"язував позивача надати необхідні документи в обгрунтування позовних вимог, в т.ч. розрахунок суми орендної плати (земельного податку), який був підставою для визначення первісної орендної плати під час укладення договору, позивач залишив без виконання, - відповідних доказів не надав.

Водночас, суд зазначає, що згідно п.5. договору оренди землі, нормативна грошова оцінка землі визначена у розмірі 984.517,00грн. без посилання на будь-які довідки. Документів, на підставі яких визначена така оцінка позивач не надав, доказів на підтвердження того, що оцінка встановлена у договорі згідно саме наданих позивачем довідок до суду позивачем також не надано та не міститься у матеріалах справи.

Такі обставини, а саме відсутність документально підтверджених даних про розмір земельного податку, котрий існував на час укладення договору, роблять неможливим порівняння первісного і сучасного розмірів земельного податку, та, в підсумку, унеможливлюють висновок про його, податку, зростання. За таких обставин підстави для застосування п.13 договору і для висновку про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати, наразі відсутні.

Приходячи до висновку про невідповідність спірної додаткової угоди вимогам Закону суд враховує також те, що умови, які позивач просить суд змінити, відносяться не тільки до тих, зміна яких допускається пунктом 13 відповідного договору оренди землі, а саме пункт 9 "розмір орендної плати", а й до інших пунктів, зміна яких ні пунктом 13, ні іншими пунктами договору або Закону не передбачена.

Так Позивач просить суд змінити пункт 2 договору, додавши кадастровий номер земельної ділянки, хоча довідки з земельного кадастру, яка б підтверджувала присвоєння саме цій земельній ділянці саме цього номеру позивач не надав.

Позивач просить суд змінити пункт 9 договору збільшивши ставку орендної плати з 2,5% від нормативної оцінки землі до 4,8%. При цьому жодних нормативно обґрунтованих пояснень та доказів з яких причин відповідач зобов'язаний погодитись із новою збільшеною більш ніж у два рази ставкою орендної плати, або з яких причин (на підставі яких саме правових норм) суд може зобов'язати відповідача сплачувати орендну плату за новою ставкою (4,8% замість 2,5%) позивач не наводить.

Таке збільшення ставки орендної плати з 2,5% до 4,8% від нормативної грошової оцінки землі є істотною зміною умов договору. Разом з тим, підставами для такої зміни позивач вказує не істотну зміну об'єктивних обставин, котрі не залежать від волі сторін договору (що було б допустимо в разі зміни умов договору в порядку ст.652 ЦК України), а рішення однієї зі сторін договору - позивача Харківської міської ради, котра в односторонньому порядку затвердила нові ставки орендної плати у місті Харкові, вже після укладення спірного договору оренди землі.

Разом з тим позивач доказів того, що відповідач під час укладення договору був згоден на ставку 4,8%, яка є більшою ніж обумовлена у самому тексті договору (2,5%), не надав. Доказів згоди позивача на укладення договору оренди даної земельної ділянки за ставкою 4,8% (або іншою) немає. Немає також доказав того, що ця ставка орендної плати не є фіксованою і відповідач погодився з можливістю її зміни позивачем в односторонньому порядку. З урахуванням цього, а також з урахуванням пояснень представника відповідача, суд приходить до висновку про те, що обумовлена договором ставка орендної плати була прийнята в договорі, як гранично прийнятна для відповідача. Підстав вважати, що відповідачем були заздалегідь погоджені будь-які зміни умов договору в гіршу для нього сторону, немає.

Такі обставини, з урахуванням законодавчої заборони на односторонню зміну умов договору (ч.1 ст.651 ЦК України) також свідчать про неспроможність вимог позивача у даній справі.

Посилання позивача на те, що орендна плата за землю державної та комунальної власності є регульованою ціною не спростовують наведеного висновку, адже державне регулювання розміру орендної плати, як зазначалось вище, здійснюється на стадії укладання договору, а не на стадії його виконання. Ні Закон України "Про ціни та ціноутворення", ні Господарський кодекс України (ст.191, зокрема) не передбачають можливості зміни в односторонньому порядку цін у вже укладених договорах в обхід загального порядку змін умов договору, встановленого ч.1 ст.651 ЦК України, ст. 188 ГК України.

На неможливість органів місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, вносити в односторонньому порядку до них, які погіршують становище інших учасників відносин, вказує Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009р. №7рп/2009, де зокрема зазначається, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відсутні в позовній заяві також обґрунтування позовних вимог щодо зміни п.13 договору якими позивач просить доповнити перелік підстав для зміни орендної плати такою підставою як, "зміна нормативної грошової оцінки".

Про незаконність цих вимог позивача свідчить те, що в даному разі позивач просить суд врегулювати в договорі відносини, які вже врегульовані нормативними актами, при чому просить зробити це у інший спосіб, ніж це передбачено цими актами. Але це неприпустимо, адже згідно ч.2 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

У відповідності до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в т.ч. типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Конкретизувати умови означає визначити ті умови договору, які мають змінюваний характер в залежності від конкретних умов відповідних правовідносин (стосовно договору оренди земельної ділянки, наприклад, це місцезнаходження, цільове призначення, площа та якісні характеристики земель, перелік, характеристика і стан лінійних споруд, інших об'єктів інфраструктури, у тому числі доріг, наявність обмежень, ставка та розмір орендної плати, строк дії договору тощо).

В даному ж випадку позивач, пропонуючи умови договору, котрих немає у типовому договорі оренди землі, який затверджений Постановою КМУ від 30.03.2004р. N220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", насправді просить не конкретизувати, а змінити і доповнити умови типового договору, що прямо суперечить забороні на відступ від умов типового договору, встановленій ч.2 ст. ЦК України та ч.4 ст.179 ГК України.

Так, зокрема, в Типовому договорі оренди землі, затв. ПКМУ від 30.03.2004р. N220, а саме в вичерпному переліку підстав для перегляду розміру орендної плати відсутні пропоновані позивачем у спірній додатковій угоді умови щодо зміни розміру орендної плати у разі "зміни нормативної грошової оцінки землі" (див. п. 13).

Відповідність таких пропонованих позивачем умов договору типовому договору оренди землі, затвердженому самим позивачем, Харківською міською радою, не може бути прийняте до уваги, оскільки рішення органів місцевого самоврядування не можуть суперечити нормативним актам центральних органів державної влади.

Відсутність "зміни нормативної грошової оцінки землі" в переліку підстав перегляду розміру орендної плати визначеному в п.13 чинної редакції договору, до речі, є додатковим доказом того, що наразі, на момент звернення позивача із позовом, зміна нормативної грошової оцінки землі не є підставою для зміни розміру орендної плати. В противному разі, потреби б в доповненні відповідного переліку цією додатковою підставою у позивача не виникало б.

Аналогічно намагання позивача доповнити умови договору пунктом 28, який передбачає спосіб захисту права тотожній тому, з яким позивач вже (за відсутності таких змін) звернувся з позовом до суду свідчить про юридичну неспроможність заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог (існування обов'язку відповідача щодо укладення спірної додаткової угоди про зміну розміру орендної плати за договором оренди землі) та не доведено відповідність пропонованої додаткової угоди вимогам Закону, а відтак позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже не підлягають задоволенню.

Суд зауважує, що висловлений вище висновок суду про неможливість односторонньої зміни умов договору внаслідок зміни нормативної оцінки землі відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, принципам свободи договору (ст. 3 ЦК України), принципам свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом; заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 ГК України). Суд зауважує, що позивач під час укладення спірного договору оренди землі будучи вільним у обранні його умов самостійно погодив і розмір орендної плати у договорі і строк дії договору. Тому у позивача відсутні підстави перекладати власні ризики, пов'язані із інфляційними процесами та/або іншими несприятливими явищами на відповідача, шляхом одностороннього коригування умов договору на свою користь.

Судові витрати у даній справі, які складаються з 1.218,00грн. судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 3, 6, 16, 525, 526, 627, 629, 640, 651, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 188, 284 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.09.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя О.В. Бринцев О.В. Макаренко Т.А. Лавренюк

/Справа №922/2092/14/