Постанова

від 20.07.2015 по справі 917/151/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р. Справа № 917/151/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Лакіза В.В. , суддя Шевель О. В.,

при секретарі Литвиновій К.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

1-го відповідача - не з'явився,

2-го відповідача -не з'явився,

3-го відповідача - адвоката Вовченка В.А. на підставі свідоцтва №1685 від 11.03.2009р., ордеру Серія ХВ №228 від 07.07.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (вх.№2944П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2015р. у справі № 917/151/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробат", м. Полтава,

до 1.Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, м. Полтава,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-АГРО", м. Київ,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське", м. Бахмач, Чернігівська область,

про зняття арешту з причіпу RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО та визнання за ТОВ "Агробат" права власності на причіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.03.2015 р. у справі №917/151/15 (суддя Кльопов І.Г.) відносно Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції провадження у справі припинено. Відносно інших відповідачів позов задоволено повністю. Звільнено з-під арешту причіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, свідоцтво про реєстрацію САР 073927 від 13.06.2013 року, видане Полтавським ВРЕР, накладеного державним виконавцем Київського відділу ДВС Полтавського МУЮ в ході виконавчого провадження №43057762. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробат" право власності на причіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, свідоцтво про реєстрацію САР 073927 від 13.06.2013 року, видане Полтавським ВРЕР.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське", не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2015р. у частині ТОВ «АТП «Батуринське» та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "Агробат" про визнання права власності та звільнення майна з під арешту відносно ТОВ «АТП «Батуринське» - відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позивач не надав суду першої інстанції доказів вчинення ТОВ «АТП «Батуринське» дій щодо оспорювання або невизнання його права власності на майно. Також, вказує на те, що позивачем не проведено належним чином перереєстрацію транспортного засобу в ДАІ, що потягло за собою відповідні правові наслідки (затримання транспортного засобу, який належить боржнику за виконавчим провадженням ТОВ «КБО АГРО»). Апелянт вважає, що відсутність порушеного права позивача з боку відповідача - ТОВ «АТП Батуринське» є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015р. по справі №917/151/15 апеляційну скаргу прийнято до провадження, її розгляд призначено на 08.07.2015р. о 10:00 год. в складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Фоміна В.О.

Розпорядженням секретаря другої судової палати від 08.07.2015р. у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Лакіза В.В., суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. розгляд справи відкладено на 20.07.2015р. о 10:30 год.

13.07.2015р. апелянтом до суду надано: копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.07.2015р., копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.05.2014р. ВП 343057762; копію рішення господарського суду Полтавської області від 04.03.2014р. по справі №917/2595/13, які долучено до матеріалів справи.

17.07.2015р. від Київського ВДВС Полтавського МУЮ надійшли пояснення (вх.№10777) по справі, в яких зазначено, що на виконанні в Київському ВДВС Полтавського МУЮ перебуває виконавче провадження № 43057762 з примусового виконання наказу № 917/2595/13 від 24.03.2014р. господарського суду Полтавської області про стягнення з ТОВ «КБО-АГРО» на користь ТОВ «АТП «Батуринське» боргу в розмірі 431729,28 грн. 24.04.2014р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43057762. Постановою державного виконавця від 21.05.2014р. накладено арешт на все майно боржника, в т.ч. на автотранспорт. У зв'язку з відсутністю відомостей про місцезнаходження автотранспортних засобів боржника державним виконавцем 21.07.2014р. оголошено їх розшук. До Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції надійшло повідомлення ВДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 27.11.2014 №6985 щодо затримання на стаціонарному посту "Новомосковський" причіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ 2739ХО, який на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ САР 073927, виданого 13.06.2014 Полтавським ВРЕР, належить ТОВ "КБО-АГРО".16.12.2014р. державним виконавцем ВДВС Новомосковсьхого РУЮ проведено опис причіпа RYDWAN EURO та накладено арешт. Зазначене майно передано на зберігання представнику ТОВ «Агробат». З часу проведення опису майна у відділу ДВС відсутні відомості щодо звернення особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, до відповідного адміністративного суду про звільнення майна з - під арешту та виключення його з акту опису. Станом на 06.03.2015 рішення суду про стягнення з ТОВ «КБО-АГРО» на користь ТОВ «АТП «Батуринське» боргу в розмірі 431729,28 грн. не виконано.

Розпорядженням в.о.голови суду від 20.07.2015р. у зв`язку з відпусткою судді Фоміної В.О. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Лакіза В.В., суддя Шевель О.В.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2015р. в частині ТОВ «АТП «Батуринське» та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "Агробат" про визнання права власності та звільнення майна з під арешту відносно ТОВ «АТП «Батуринське» - відмовити.

У судове засідання представник позивача, першого та другого відповідачів не з'явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

27.03.2014 року між ТОВ "КБО-АГРО" (продавець) та ТОВ "АГРОБАТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, предметом якого був причіп одноосьовий RYDWAN EURO/A750/L1, вартість якого була визначена сторонами договору у розмірі 14400,00 грн. в т.ч. ПДВ 20%.

Пунктом 2.5. договору встановлено, що товар вважається переданим покупцю по кількості та якості після підписання відповідних накладних на товар.

Згідно з п. 2.9. договору покупець повинен здійснити розрахунок за поставлений товар до кінця календарного року з дня підписання супровідних документів на прийнятий товар.

На виконання умов договору, 31.03.2014 року ТОВ "КБО-АГРО" передало, а ТОВ "АГРОБАТ" прийняло причіп одноосьовий RYDWAN EURO/A750/L1, що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін видатковою накладною № РН-0000021 від 31.03.2014р. (а.с.15).

Виставлений ТОВ "КБО-АГРО" рахунок-фактуру № СФ-0000044 від 31.03.2014р. на суму 14400,00 грн., в т.ч. ПДВ на оплату поставленого товару ТОВ "АГРОБАТ", оплачено, що підтверджується платіжним дорученням № 54 від 11.04.2014 року та актом звіряння розрахунків між ТОВ "КБО-АГРО" та ТОВ "АГРОБАТ" (а.с.16-а.с.18).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "АГРОБАТ" отримало у власність причіп одноосьовий RYDWAN EURO/A750/L1, у відповідності до наказу № 2 від 31.03.2014 року він був оприбуткований по накладній та віднесений ТОВ "АГРОБАТ" до основних засобів і переданий в експлуатацію. При цьому ТОВ "АГРОБАТ" не вжито заходів щодо державної реєстрації придбаного причепу в органах Державтоінспекції МВС України.

З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2014 року на стаціонарному посту "Новомосковський" БДПС ДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області працівниками взводу з ОСП було затримано автопричіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, та поставлено питання щодо передачі вказаного транспортного засобу та свідоцтва про реєстрацію на нього до Київського відділу ДВС Полтавського МУЮ в найкоротший термін (а.с.20).

Предметом спору у справі є визнання права власності на майно - причіп та звільнення його з-під арешту у зв'язку із накладенням державною виконавчою службою арешту на майно, яке належить позивачу.

Частинами 1, 2 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржникові та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З матеріалів справи вбачається, що Київським відділом державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції у виконавчому провадженні №43057762 постановою від 21.05.2014р. накладено арешт на майно боржника та оголошено заборони на його відчуження.

Право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності суб'єктами господарювання, визначаються Господарським кодексом України та законом (ст.134 Господарського кодексу України - далі ГК України).

Статтею 133 ГК України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо) передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Згідно зі ст.144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання виникають, у тому числі, із угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.145 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у позивача право власності на майно виникло 31.03.2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що спірне рухоме майно є об'єктом права власності, набуте позивачем на підставі оплатного договору купівлі-продажу, який не суперечить закону, розрахунки за договором проведені повністю.

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем не проведена перереєстрація транспортного засобу в органах ДАІ, колегія суддів зазначає, що органи ДАІ не здійснюють реєстрацію права власності, а лише здійснюють облік транспортних засобів.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на масі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски підлягають державній реєстрації та обліку. Державну реєстрацію й облік здійснюють органи Державтоінспекції МВС України у порядку, визначеному Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою КМУ від 07.09.98р. №1388.

Проте, державна реєстрація транспортних засобів не є державною реєстрацією прав власності на транспортний засіб у законодавчому розумінні цього поняття і не впливає на момент переходу права власності на транспортний засіб з таких підстав.

Отже, чинне законодавство не містить вказівки на «реєстрацію прав власності на транспортні засоби», а лише говорить про державну реєстрацію самих транспортних засобів. Цивільний кодекс України передбачає реєстрацію прав лише на нерухоме майно і з цим фактом пов'язує перехід права власності на нього. Крім того, ані Закон України «Про дорожній рух», ані Правила не пов'язують правову природу реєстрації транспортних засобів з переходом права власності на них.

Колегія суддів зазначає, що перехід права власності на нерухоме майно, а саме: автопричіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, за договором купівлі-продажу відбувається у момент передачі автопричіпу, якщо сторонами договору не передбачено інший порядок переходу права власності. Отже, продавець втратив право власності на автопричіп з моменту, який зазначено в договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст.147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності на інші права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст.20 цього Кодексу.

Згідно зі ст.20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності прав, іншими способами, передбаченими законом.

В ході судового розгляду справи представник апелянта зазначив, що вважає недійсним договір купівлі - продажу від 27 березня 2014 року, укладений між ТОВ "КБО-АГРО" та ТОВ "АГРОБАТ", оскільки, на думку апелянта, майно божника було незаконно відчужено після прийняття рішення господарського суду Полтавської області від 04.03.2014р. про стягнення з ТОВ «КБО-АГРО» на користь ТОВ «АТП «Батуринське» боргу розмірі 431729,28 грн., яке не виконано.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, оскільки договір купівлі-продажу не визнаний недійсним в судовому порядку.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак, не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо зміни порядку та способу виконання рішення господарського суду Полтавської від 04.03.2014р. по справі №917/2595/13 про стягнення заборгованості в розмірі 431729,28 грн. в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Така правова позиція зазначена в п.7.1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення вимоги про зняття арешту з майна, оскільки дана вимога безпосередньо пов'язана зі спором про право власності на це майно, адже, позивач належними доказами довів, що державним виконавцем описано та арештовано майно, яке належить йому, а не боржникові, у виконавчому провадженні.

Оскільки спірне майно не перебуває у власності боржника, воно не може бути використано для задоволення вимог стягувачів у відповідному виконавчому провадженні, у зв'язку з чим місцевий господарський суд законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про зняття арешту з спірного майна, з метою захисту прав законного власника такого майна.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в рішенні місцевого господарського суду не зазначено, як вирішено спір щодо ТОВ «АТП «Батуринське», як того вимагають приписи статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія погоджується з такими доводами апелянта у зв'язку з тим, що матеріалами справи не підтверджується порушення ТОВ «АТП «Батуринське» прав позивача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України визначено форму та зміст позовної заяви та передбачено, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.21 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка має сумніви щодо належності майна позивачеві або визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Предметом доказування у даній справі є наявність у позивача права власності на спірне майно та порушення (невизнання) такого права відповідачем.

Як зазначає апелянт, ТОВ «Агробат» не надано до місцевого господарського суду достатніх доказів вчинення ТОВ «АТП «Батуринське» дій щодо оспорювання або невизнання його права власності на майно.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначеної норми потреба в захисті права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Як вбачається з матеріалів справи, мотивувальна частина оскаржуваного рішення свідчить про відсутність спору між ТОВ «Агробат» та ТОВ «АТП «Батуринське» з приводу права власності на спірне майно.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем - ТОВ «АТП «Батуринське» вчинені дії, що свідчили б про оспорювання чи невизнання ним права власності на спірний транспортний засіб, тоді як затримання причіпа одноосьового RYDWAN EURO/A750/L1 органами ДАІ було пов'язано з недотриманням позивачем встановленого порядку оформлення даного права.

За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем - ТОВ «АТП «Батуринське» права власності на спірне майно, відсутні й підстави для визнання права власності на це майно згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України, оскільки право позивача діями (бездіяльністю) ТОВ «АТП «Батуринське» не порушено.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також те, що, звертаючись до суду першої інстанції, позивачем не наведено, в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів саме ТОВ «АТП «Батуринське», та не доведено належними та допустимими доказами порушення (невизнання) права власності відповідачем ТОВ «АТП «Батуринське», колегія суддів дійшла висновку, що суд помилково задовольнив позовні вимоги відносно ТОВ «АТП «Батуринське», визнавши його відповідачем у справі, у зв'язку із зазначеним рішення в частині вимог до ТОВ «АТП «Батуринське» підлягає зміні.

Стосовно висновку господарського суду Полтавської області про припинення на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позов відносно Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, оскільки він не підлягає вирішенню в господарських судах України, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву подано, зокрема, до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, який є юридичною особою.

Законом України "Про виконавче провадження" визначені умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку та передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (частина 1 та пункт 5 частини 3 статті 11 Закону).

За приписами статей 7, 8 Закону учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Вказаною нормою передбачено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові, майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення такими особами, відповідно до правил підвідомчості, позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту, і в такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Тобто, відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Що ж позовних вимог про зняття арешту майна, які не пов'язані зі спором про право власності на це майно, а стосується виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 21 Господарського процесуального кодекс України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Колегія суддів зазначає, що Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції є юридичною особою, дії виконавчої служби безпосередньо пов'язані з вимогою позивача про знаття арешту, який було накладено саме виконавчою службою, а тому вважає, що першим відповідачем у даній справі вірно вказано Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ТОВ «АТП «Батуринське» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2015р. у справі № 917/151/15 - зміні з урахуванням зазначеного в мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2015р. у справі №917/151/15 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Звільнити з-під арешту причіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, свідоцтво про реєстрацію CAP 073927 від 13.06.2013 року, видане Полтавським ВРЕР, накладеного державним виконавцем Київського відділу ДВС Полтавського МУЮ в ході виконавчого провадження №43057762.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробат", вул.М.Бірюзова, 47Б, офіс 314, м.Полтава, 36000 ідентифікаційний код 37914811 - право власності на причіп RYDWAN EURO/A750/L1 д/н ВІ2739ХО, свідоцтво про реєстрацію CAP 073927 від 13.06.2013 року, видане Полтавським ВРЕР.

У задоволенні позовних вимог відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" - відмовити».

Повний текст постанови складено 22.07.2015 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя В.В.Лакіза

Суддя О.В.Шевель