Постанова

від 15.07.2015 по справі 922/2825/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа № 922/2825/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача- Макаренко О.М. за довіреністю б/н від 27.10.2014 р., яка була долучена до матеріалів справи.

відповідачів- Грищенко Л.А., дов. №2-69д від 25.12.2014 р., 2) Балабанов Г.Л., дов. б/н від 20.05.2015 р., 3) не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3623 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09.06.15 року у справі № 922/2825

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект", м. Дергачі Харківської області,

до 1) Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", м. Київ, 3) Дергачівської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області,

про зобов"язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до: 1) Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", 3) Дергачівської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, першого, другого та третього відповідачів про визнання недійсною додаткової угоди № 8 від 20.02.2014 року до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність за № 493 від 24.03.2004 року, підписаної між ТОВ НВФ "Техпроект", ПАТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Карпатигаз" , а також про зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік ТОВ НВФ "Техпроект" в якості управителя майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.06.15 року у справі № 922/2825/15 (суддя Прохоров С.А.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що основним напрямком діяльності позивача на день підписання додаткової угоди №8 було управління спільною діяльністю за договором № 493. Разом з цим, додаткова угода № 8 була підписана директором ТОВ НВФ "Техпроект" всупереч внутрішній волі підприємства позивача, що істотно зменшило вартість його активів та позбавила підприємство єдиного виконуваного ним напрямку господарської діяльності: управління спільною діяльністю.

При цьому, як зазначає заявник скарги, зміна напрямку діяльності, яка була здійснена директором ТОВ НВФ "Техпроект" при підписанні додаткової угоди №8, відноситься до виключної компетенції загальних зборів.

Також позивач зазначає про протиправність укладеної угоди.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року апеляційну скаргу пезивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 15.07.2015 року на 15:00 год.

Перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№10664 від 15.07.2015 року) та його представник у судовому засіданні 15.07.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що положення додаткової угоди № 8 жодним чином не впливають на зміну основних напрямів діяльності позивача, а тому її підписання не потребувало згоди загальних зборів товариства, а позивачем не зазначено конкретних норм Статуту товариства, які б свідчили про необхідність такої згоди загальних зборів товариства.

Другий відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу (вх.№10627 від 14.07.2015 року) та його представник у судовому засіданні 15.07.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що статутом ТОВ НВФ "Техпроект" визначені невиключні переліки видів діяльності товариства, а тому Управління спільною діяльністю та продаж природного газу не є основним напрямком діяльності ТОВ НВФ "Техпроект" і воно має змогу займатися будь-якою іншою діяльністю, яка передбачена статутом та не заборонена чинним законодавством України.

Представник третього відповідача в судове засідання 15.07.2015 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №61022 15461865 про вручення третьому відповідачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника третього відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог передбачених ст. 101 ГПК України, розглянувши справу, перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються апеляційна скарга позивача та пояснення відповідачів, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з п. 4.3. Договору № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004р., введення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює Сторона - 1 (далі також - Оператор). При цьому Оператор діє в межах, обумовлених даним Договором, Програмами спільної діяльності та рішенням Комітету управління. Оператор здійснює ведення спільних справ Учасників Договору на підставі довіреності, що видається Стороною - 2.

20.02.2014 року між ТОВ НВФ «Техпроект», ПАТ «Укргазвидобування» та ТОВ «Карпатигаз» було укладено додаткову угоду № 8 до договору за № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004 року.

Пунктом 7 зазначеної додаткової угоди було змінено п. 4.3. договору та викладено його в новій редакції. «Ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює Сторона - 3 (далі також - Оператор) відповідач - 2. При цьому Оператор діє в межах, обумовлених цим Договором, Програмами спільної діяльності та рішеннями Комітету управління. Цим Договором Сторона - 1 (позивач) та Сторона - 2 (відповідач - 1) надають Стороні - 3 (відповідач - 2) повноваження і права представляти інтереси спільної діяльності та вчиняти дії від імені спільної діяльності у взаємовідносинах з будь-якими державними органами і органами місцевого самоврядування, банками, нотаріальними конторами, органами, підприємствами, установами, організаціями в України і поза її межами незалежно від форми власності, фізичними особами, в тому числі (але не виключно) у податкових, правоохоронних і судових органах України і інших держав з питань, що стосуються спільної діяльності за цим Договором, діяти у зазначених взаємовідносинах виключно на підставі цього Договору без надання Стороною - 1 (позивач) та Стороною - 2 (відповідач - 1) відповідних окремих довіреностей згідно з ч. 2 ст. 1135 Цивільного кодексу України, в тому числі вчиняти дії передбачені пунктом 4.9.13 цього Договору».

Пунктом 21 оскаржуваної додаткової угоди було змінено п. 7.1. договору: «Внесок Сторін у спільну діяльність, а також створене та придбане в процесі спільної діяльності майно, є спільною частковою власністю Сторін з наступним визначенням часток: Сторона-1 (позивач) - 40%; Сторона-2 (відповідач - 1) - 50%; Сторона-3 (відповідач - 2) 10%».

Таким чином, колегією суддів встановлено, що підписанням 20.02.2014 року додаткової угоди № 8 до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність за № 493 від 24.03.2004 року, функції оператора було передано відповідачу - 2, разом з часткою в 10%, на яку зменшено частку позивача.

На думку позивача, додаткова угода № 8 від 20.02.2014 року підписана з боку останнього директором, який не мав достатніх повноважень на підписання зазначеної додаткової угоди, а підписавши її, реалізував виключну компетенцію загальних зборів учасників позивача, чим порушив чинне законодавство, а також корпоративні права учасників позивача на управління товариством, безоплатно позбавив товариство частки прибутку у розмірі 10%.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегією суддів досліджено статут позивача та встановлено, що згідно з п. 8.1. статуту, вищим органом управління товариства є загальні збори учасників. Компетенція загальних зборів учасників визначена п. 8.6., відповідно до якого визначення основних напрямків діяльності товариства є виключною компетенцією загальних зборів.

В матеріалах справи знаходяться фінансові звіти ТОВ «НВФ «Техпроект», за час виконання товариством функцій оператора спільної діяльності у 2012-2013 роках та відомості по рахунках. Дані документи свідчать про те, що доходом ТОВ «НВФ «Техпроект» в дані періоди були тільки кошти, отримані в якості розподілу прибутку від спільної діяльності.

Відповідно до п. 3.1. та п. 5.2.2. договору № 493, вкладом оператора (позивача) є інвестування у спільну діяльність коштів у відповідності з Програмами спільної діяльності в строки, необхідні для виконання програм.

Будь-яких документів, що свідчили б про невиконання позивачем власних зобов'язань з інвестування власної частки у спільну діяльність на протязі всього часу дії договору № 493 матеріали справи не містять. Судом встановлено, що в результаті зазначених інвестицій позивача в спільну діяльність, на протязі менш ніж два календарних роки, їх загальна сума склала 56 534 987,05 (п'ятдесят шість мільйонів п'ятсот тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 05 коп., що підтверджується карткою рахунку № 3772 за період 01.11.2011 - 30.09.2013р. та не заперечувалося відповідачами в судовому засіданні.

Приписами абз.6 п.3.3. Постанови Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що директор ТОВ «НФВ «Техпроект», згідно з преамбулою додаткової угоди № 8 діяв на підставі статуту, інші сторони цієї угоди були обізнані про зміст статуту позивача та розуміли, що основні напрямки діяльності підприємства позивача мають право визначати лише загальні збори його учасників.

Жодних даних щодо наступного погодження даної угоди з боку позивача матеріали справи не містять. В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що дії директора позивача, спрямовані на виконання угоди, укладеної останнім з перевищенням повноважень, не можуть бути кваліфіковані як погодження правочину з боку ТОВ "Науково-виробнича фірма "Техпроект".

На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку про наявність юридичних підстав до визнання спірного правочину недійсним.

Окрім того, вимога про визнання правочину недійсним підлягає задоволенню і в силу невідповідності оскарженого правочину вимогам закону.

Оцінюючи оскаржений правочин, колегія суддів доходить до висновку про його нікчемність, та, відповідно, необхідність визнання його недійсним.

Так, матеріали справи свідчать про те, що позивач відмовився на користь відповідача - 2 від свого права на 10% прибутку від Спільної діяльності. Сторони під час судового засідання в суді апеляційної інстанції у власних поясненнях не заперечували та підтвердили той факт, що прибуток від Спільної діяльності було перерозподілено на користь ТОВ «Карпатигаз» за рахунок зменшення частки у спільній діяльності ТОВ НВФ «Техпроект» та за рахунок його відмови від власної частини прибутку в розмірі 10%, без будь-якої компенсації.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно зі ст. 1132 ЦК України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Статтею 1133 ЦК України встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

З аналізу договору № 493 слідує, що даний договір є договором простого товариства на основі об'єднання вкладів учасників. Вклади учасників до моменту підписання спірної додаткової угоди були рівними і становили 50% для кожного з учасників. З матеріалів справи, а саме - з тексту спірної додаткової угоди № 8 до договору № 493 слідує, що її укладенням було перерозподілено частки учасників за рахунок частки позивача, а саме - безвідплатно передано частину частки позивача в розмірі 10% на користь відповідача - 2 зі зменшенням частки позивача до 40%. За таких обставин, підписавши спірну додаткову угоду № 8 позивач безвідплатно відмовився від частини свого вкладу і від права на частину прибутку у розмірі 10%на користь відповідача - 2.

Відповідно до ст. 1139 ЦК України, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно визнання недійсною спірної додаткової угоди № 8, оскільки нею передбачено відмову позивача як учасника договору про спільну діяльність від свого права на частину прибутку.

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.5.2. Постанови Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визнання нікчемного правочину недісним є належним способом поновлення порушених прав суб'єкта господарських відносин: «За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову».

Судовою колегією встановлено, що спірна додаткова угода № 8 передбачає безоплатний перехід майнових прав від позивача до відповідача - 2 у вигляді 10% частки у спільній діяльності, в яку раніше позивачем було інвестовано грошову суму в розмірі 56 534987,05 (п'ятдесят шість мільйонів п'ятсот тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 05 коп., без будь-яких компенсацій з боку відповідача - 2.

За таких обставин, з аналізу спірної додаткової угоди № 8 та правовідносин сторін, що виникли на її підставі, судова колегія вбачає, що дана додаткова угода за своєю правовою природою є договором дарування.

Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Ст. 718 ЦК України встановлює, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно з ч. 3 ст. 720 ЦК України, підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.

Ретельно вивчивши статут позивача колегія судів прийшла до висновку, що установчий документ позивача не містить право здійснювати дарування. При цьому, статут позивача містить положення п. 4.1., згідно з яким основною метою діяльності товариства є отримання прибутку на вкладений капітал з метою задоволення потреб учасників. П. 3.4. статуту встановлює, що товариство є власником майна, що йому належить. Товариство здійснює відповідно до чинного законодавства володіння, користування і розпорядження майном, що є в його власності згідно з метою своєї статутної діяльності та призначенням майна.

Сторонами в судовому засіданні визнано ту обставину, що додаткова угода № 8 передбачала безоплатне передання частки в спільній діяльності та частини прибутку в розмірі 10% від позивача на користь відповідача - 2.

В матеріалах справи міститься лист учасників товариства позивача на адресу виконавчого органу - директора з вимогою розірвати додаткову угоду № 8 як таку, що суперечить правам та інтересам учасників. Підставою розірвання додаткової угоди на думку учасників є те, що директор товариства прийняв рішення про її підписання самостійно, без згоди його учасників.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що укладення спірної додаткової угоди № 8 здійснено всупереч меті діяльності товариства, не відповідає його внутрішній волі, суперечить чинному законодавству, а саме - ст.ст. 720, 1139 ЦК України, не відповідає п. 4.1. статуту ТОВ «НВФ «Техпроект», а тому позовні вимоги стосовно визнання додаткової угоди № 8 недійсною через невідповідність вимогамч.1, 3 ст. 203 ЦК України,ч.1,2 ст. 215 ЦК України є обгрунтованими.

Оцінюючи вимогу про зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік ТОВ НВФ "Техпроект" в якості управителя майна, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав до її задоволення.

В інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 "Про застосування господарськими судами України законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами" вказане на таке.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Така ж позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" .

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах Дергачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області не здійснює стосовно інших учасників спору владних управлінських функцій, тобто вони не знаходяться із нею у відносинах влади та підпорядкування, і даний спір є спором про право цивільне, то позовна вимога про зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік ТОВ НВФ "Техпроект" в якості управителя майна є підсудною господарському суду.

Статтею 1135 Цивільного кодексу України встановлено, що під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

Згідно з підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин), облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року за № 1588 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 року за № 1562/20300 "Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин), а саме п. 3.5, на обліку в контролюючих органах перебувають, зокрема, договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначеними Податковим кодексом України. Взяття на облік такої угоди або договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік, як платника податків відповідного інвестора (оператора), управителя майна або уповноваженої особи.

Згідно з абзацем 2 пункту 10.5 Порядку обліку платників податків і зборів, якщо згідно з законодавством та умовами договору про спільну діяльність сторонами договору новою уповноваженою особою призначається учасник договору, який перебуває на обліку в органі державної податкової служби іншому, ніж попередня уповноважена особа, то проводиться зміна місця обліку такого договору протягом місяця після отримання документів про зміну уповноваженої особи.

Отже, оскільки зміна оператора спільної діяльності та визначення новою уповноваженою особою ТОВ "Карпатигаз" було здійснено після підписання ТОВ НВФ "Техпроект" (позивачем) оскаржуваної додаткової угоди № 8 від 20.02.2014 року, яка є недійсною з наведених вище підстав, з урахуванням підсудності даного спору господарському суду, то позовна вимога про зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік ТОВ НВФ "Техпроект" як управителя майна є законною та обгрунтованою.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції помилково зазначив про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Заперечення відповідачів по справі жодник чином не спростовують наведені вище висновки колегії суддів.

Так, другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що статутом ТОВ НВФ "Техпроект" визначені невиключні переліки видів діяльності товариства, а тому Управління спільною діяльністю та продаж природного газу не є основним напрямком діяльності ТОВ НВФ "Техпроект" і воно має змогу займатися будь-якою іншою діяльністю, яка передбачена статутом та не заборонена чинним законодавством України.

Однак, колегія суддів вважає таке твердження безпідставним, оскільки, як зазначалося, участь позивача у спільній діяльності в рамках простого товариства було обрано останнім як єдиний спосіб реалізації видів діяльності позивача, визначених його статутом та внесених до ЄДРСР, у зв"язку з чим така участь позивача у простому товаристві є основним напрямком діяльності його юридичної особи.

Також колегія суддів не приймає до уваги твердження другого відповідача про те, що після залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" згідно з додатковою угодою № 8 як сторони договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність за № 493 від 24.03.2004 року прибутки сторін збільшилися, так як другий відповідач не надав жодних доказів що, такі прибутки збільшилися саме в результаті залучення його як сторони договору, а не в результаті фінансових інвестицій позивача в сумі 56535000 грн. та його управлінської діяльності.

Крім того, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що сам договір про спільну діяльність та всі додаткові угоди до нього, які були укладені, підписувалися керівництвом позивача у різні періоди часу на підставі статуту, а не рішення загальних зборів учасників ТОВ НВФ "Техпроект", оскільки предметом розгляду у даній справі є лише дійсність додаткової угоди №8 до договору про спільну діяльність, тоді як дійсність самого договору про спільну діяльність та інших додаткових угод до нього не входить до предмету доказування у цій справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким позов слід задовольнити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.06.15 року у справі № 922/2825 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 20.02.2014 року до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність за № 493 від 24.03.2004 року, підписану між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" (62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 31154312), Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775), Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 13-19, код ЄДРПОУ 30162340).

Зобов'язати Дергачівську об"єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області (62300, Харківська область, м. Дергачі, вул. Садова, 10, код ЄДРПОУ 38734442) здійснити додаткове взяття на облік Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" (62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 31154312) в якості управителя майна, учасника договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність за № 493 від 24.03.2004 року як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 13-19, код ЄДРПОУ 30162340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" (62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 31154312) 2436,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.07.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.