Ухвала

від 15.07.2015 по справі 2а-15091/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/17713/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року

у справі № 2а-15091/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фарком»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинним, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фарком» задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004492310 від 20.05.2011 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2012 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв 'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Луганськ-Проммережа» за період з 01.01.2007 року по 31.12.2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 1287500,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 1125000,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 457/23-10/32920422 від 27.04.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00004492310 від 20.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 864666,00 грн., у тому числі 691733,00 грн. - за основним платежем, 172933,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Луганськ-Проммережа» укладено договори на перевезення вантажу № 23/27 від 28.06.2007 року та № 02/11/07 від 01.12.2007 року. На підтвердження виконання умов зазначених правочинів позивачем надано: акти приймання-передачі робіт, податкові накладні, докази оплати.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач посилається на висновок науково-дослідної експертизи від 22.04.2011 року серії ПЗЗ №115, відповідно до якого підписи від імені директора ПП "Луганськ-Проммережа" Говорова Руслана Юрійовича в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку виконанні не Говоровим Р.Ю., а іншою особою. Крім того, податковий орган вказує на порушення кримінальної справи №70/107-08/2 відносно ПП "Луганськ-Проммережна" та ряду інших суб'єктів господарювання за фактом створення фіктивного підприємства та придбання суб'єктів підприємницької діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Вказане, на думку податкового органу, свідчить про безтоварність укладених позивачем з ПП "Луганськ-Проммережна" правочинів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вирок у вказаній кримінальній справі який набрав законної сили, відсутній. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними вищезазначені доводи податкового органу.

Також, в касаційні скарзі відповідач посилається постанову Печерського районного суду м. Києва від 27.06.2012 року у справі №1-59/12 за обвинуваченням директора позивача - ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу України. Зазначеним судовим рішенням ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності відповідно до Закону України "Про амністію".

Відповідач зазначає, що обвинувачений ОСОБА_5 під час розгляду кримінальної справи визнав свою вину, вказуючи на те, що ніякої господарської діяльності не здійснював, договори не укладав, бухгалтерський облік не вів, податкові накладні не підписував.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, в силу приписів вищезазначеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, саме вирок суду у кримінальному провадженні є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу. Враховуючи викладене, а також те, що директора позивача постановою Печерського районного суду м. Києва від 27.06.2012 року у справі №1-59/12 звільнено від кримінальної відповідальності, колегія суддів не бере до уваги вищезазначені доводи касаційної скарги.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року у справі № 2а-15091/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна