Рішення

від 16.07.2015 по справі 905/37/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.07.2015                     Справа № 905/37/15                               

Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Пилипенко О.М. розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метмашустаткування»

доПублічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод»

простягнення 110675,60грн.

Представники сторін:від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метмашустаткування» до Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» про стягнення 110675,60грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №383/12 від 23.11.2012 в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 110675,60грн., з яких: 79762,32грн. основного боргу, 13287,49грн. пені, 17625,79грн. інфляційних нарахувань.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору №383/12 від 23.11.2012, накладних №2 від 16.06.2014 та №1 від 10.07.2014; банківських виписок.

23.06.2015 відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив про не надіслання позивачем на адресу відповідача доданих до позовної заяви документів. Позивачем до матеріалів справи додано опис вкладення від 26.06.2015, відповідно до якого на адресу відповідача було направлено копію позовної заяви зі всіма доданими до неї документами. У розумінні статті 56 опис вкладення є належним доказом надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Ухвалою від 30.06.2015 за клопотанням позивача на підставі ст.69 ГПК України продовжений строк розгляду справи на 15 днів.

В судове засідання призначене на 16.07.2015 позивач не з'явився.

Відповідач будь-яких заперечень проти задоволення позовних вимог не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

23.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метмашустаткування», як постачальником (позивач) та Публічним акціонерним товариством «Красногорівський вогнетривкий завод», як покупцем (відповідач) підписаний договір №383/12.

Згідно з п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (далі - товар), номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якого вказані у специфікаціях, доданих до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар (п.1.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору ціна товару узгоджується сторонами в специфікаціях та оплачується згідно виставленого рахунку. Ціна договору визначається сумою укладених сторонами специфікацій.

Оплата товару, що поставляється, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника з відстрочкою платежу 30 банківських днів від дати поставки, якщо інший порядок оплати не узгоджений сторонами у відповідній специфікації (п.4.3 договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і дії до 31.12.2013. Договір вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік, у разі відсутності з боку жодної з сторін не менш ніж за місяць до спливу строку його дії письмових заперечень щодо продовження договірних правовідносин (п.9.1 договору).

Договір поставки №383/12 від 23.11.2012 підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Згідно пояснень позивача передбачені договором специфікації сторонами не підписувалися, документальним посвідченням факту виконання сторонами зобов'язань є видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

На виконання умов договору на підставі накладних №2 від 16.06.2014 та №1 від 10.07.2014 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 87600,00грн. Факт здійснення позивачем поставки товару також підтверджено наявними в матеріалах справи копіях податкових накладних та товарно-транспортних накладних.

Отримання відповідачем товару згідно вищезазначених накладних підтверджується підписом представника відповідача на вказаних накладних, скріпленого печаткою підприємства.

Оскільки жодною з сторін не було подано заперечень щодо продовження договірних відносин, дію договору поставки №383/12 від 23.11.2012 було продовжено автоматично та поставка за накладними №2 від 16.06.2014 та №1 від 10.07.2014 здійснювалася на підставі зазначеного договору.

З накладних №2 від 16.06.2014 та №1 від 10.07.2014 вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять посилання на договір №383/12 від 23.11.2012, а також містить всі необхідні відомості про товар та інформацію про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних накладних №2 від 16.06.2014 та №1 від 10.07.2014 здійснювалась на виконання договору №383/12 від 23.11.2012.

Позивач в позовній заяві зазначає про наявність у відповідача заборгованості за поставлений на підставі договору №383/12 від 23.11.2012 товар в сумі 94762,32грн., підтвердженням чого вважає акт звіряння за 21.08.2013-31.12.2014, підписаний лише ТОВ «Метмашустаткування».

Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, акт звірки не є первинним документом в розумінні зазначених норм і не може прийматися в якості доказу здійснення позивачем поставки та наявності у відповідача заборгованості.

Ухвалою суду від 28.05.2015 позивача зобов'язано надати первинні документи, на підставі вимог ухвали надані накладні №2 від 16.06.2014 на суму 43800,00грн. та №1 від 23.11.2012 на суму 43800,00грн., а також податкові накладні та товарно-транспортні накладні до вказаних накладних.

Отже, оскільки позивач надав докази на підтвердження здійснення поставки лише за накладними №2 від 16.06.2014 та №1 від 23.11.2012 на загальну суму 87600,00грн., позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7162,32грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідачем здійснено частковий розрахунок за отриманий товар, а саме: 25.02.2015 на суму 5000,00грн., 19.03.2015 на суму 5000,00грн., 17.04.2015 на суму 5000,00грн. Неоплаченим залишився товар на суму 72600,00грн.

Здійснення відповідачем оплати на загальну суму 15000,00грн. підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи банківською випискою з рахунку ТОВ «Метмашустаткування», призначенням платежів зазначений договір №383/12 від 23.11.2012. Зазначені кошти в розмірі 15000,00грн. позивачем віднесені в рахунок погашення заборгованості за накладними №2 від 16.06.2014 та №1 від 23.11.2012.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару в повному обсязі не сплатив.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідачем прийнято товар у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватися в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Відповідач, умови договору у повному обсязі не виконав, а саме не перерахував позивачу кошти у розмірі 72600,00грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялася відповідачу претензія №1 від 03.02.2015 з проханням сплатити заборгованість. Зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до умов договору на підставі видаткових накладних позивачем було передано відповідачу товар, вартість якого відповідач в повному обсязі не оплатив.

23.06.2015 позивач повідомив про погашення відповідачем основної суми боргу на 5000,00грн. Відповідно до банківських виписок з рахунку ТОВ «Метмашустаткування» за період з 01.01.2015 по 16.06.2015, копії яких надані позивачем до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату 25.05.2015 на суму 5000,00грн. з посиланням на договір №383/12 від 23.11.2012. Зазначений платіж зарахований позивачем на погашення заборгованості за накладними №2 від 16.06.2014 та №1 від 23.11.2012.

Таким чином, основний борг в сумі 5000,00грн. оплачений відповідачем протягом розгляду справи.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі в разі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, оскільки сума основного боргу у розмірі 5000,00грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, то провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання з оплати вартості товару отриманого за договором №383/12, не виконав, кошти в сумі 67600,00грн. позивачу не перерахував.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену за договором поставки №383/12 від 23.11.2012 продукцію визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково - в сумі 67600,00грн.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.8.6 договору просить стягнути з відповідача пеню, що нарахована на суму 94762,32грн., за період з 17.07.2014 по 04.03.2015 у розмірі 13287,49грн.

Згідно п.8.6 договору в разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день затримки його оплати.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено суму заборгованості, на яку нарахована пеня, та не враховано обмеження шестимісячним строком для нарахування, передбачене ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 17.12.2013 до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Судом встановлено, що пеня має нараховуватись з першого дня прострочення та може бути нарахована не більше ніж за шість місяців. Отже, пеня за накладною №2 від 16.06.2014 на суму 43800,00грн. може нараховуватись за період з 30.07.2014 по 27.01.2015.

Оскільки позивач нараховує пеню за період з 22.08.2015 по 22.02.2015, суд не виходить за межі позовних вимог та здійснює розрахунок пені за накладною №2 від 16.06.2014 на суму 43800,00грн. за період з 22.08.2014 по 27.01.2015. Таким чином, пеня за вказаною накладною складає 5043,60грн.

За накладною №1 від 10.07.2014 на суму 43800,00грн. пеня може бути нарахована за період з 22.08.2014 по 19.02.2015. Таким чином, відповідно до здійсненого судом розрахунку розмір пені за накладною №1 від 10.07.2014 складає 6001,20грн.

Позивачем заявлено до стягнення інфляцію в розмірі 17625,79грн., яка нарахована на суму заборгованості за період з вересня 2014 по лютий 2015.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення інфляції фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірена вірність зробленого позивачем розрахунку інфляції та встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем невірно визначена сума заборгованості, на яку нараховано інфляцію.

Суд самостійно здійснив розрахунок інфляції, з урахуванням заборгованості за накладними №2 від 16.06.2014 та №1 від 10.07.2014 в розмірі 87600,00грн. Таким чином, сума інфляції становить 17576,30грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 67600,00грн., пені в сумі 11044,80грн. та інфляції в сумі 17576,30грн.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір пропорційно незадоволеної частини позовних вимог покладається на позивача, інша частина судового збору підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 5000,00грн. після звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» (85630, Донецька область, Марїнський район, м.Красногорівка, вул.Ахтирського, 4; поштова адреса: 85721, Донецька область, Волноваський район, смт.Володимирівка, вул.Заводська, 1; ЄДРПОУ 00191744) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метмашустаткування» (87549, м.Донецьк, вул.Майська, 66; поштова адреса: 87549, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Металургів, 98/168, ЄДРПОУ 37842454) суму основного боргу у розмірі 67600 (шістдесят сім тисяч шістсот) 00коп., пеню у розмірі 11044 (одинадцять тисяч сорок чотири) 80коп., інфляційні нарахування у розмірі 17576 (сімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят шість) 30коп., судовий збір у розмірі 2024 (дві тисячі двадцять чотири) 42коп.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5000,00грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ.          

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік                     

Дата складення повного рішення 21.07.2015.