Рішення

від 16.07.2015 по справі 905/39/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.07.2015 Справа № 905/39/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали

за позовом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаУстанови охорони здоров'я санаторій «Святі гори» заснованої на власності Донецької обласної ради профспілок Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» простягнення 1 697 698,22грн. представники сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи: Ісмаілова Т.О. - представник за довіреністю. Липова Т.А. - представник за довіреністю. не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності до Установи охорони здоров'я санаторій «Святі гори» заснованої на власності Донецької обласної ради профспілок про стягнення 1 697 698,22грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, договору про закупівлю за державні кошти №413/07/13 від 14.12.2013, відповідач свої зобов'язання з повернення грошових коштів не виконав, заборгованість відповідача становить 1697698,22грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

На підтвердження позовних вимог, позивачем додано до матеріалів справи копії наступних документів: договору про закупівлю за державні кошти №413/07/13 від 14.12.2013; додатків до договору, платіжних доручень, накладних на повернення путівок.

В судовому засіданні 23.06.2015 оголошено перерву до 30.06.2015.

25.06.2015 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач суму основного боргу підтвердив та просив позовні вимоги про стягнення пені та штрафу залишити без задоволення, а також відстрочити виконання зобов'язання за основним боргом в сумі 1289400,00грн. на 24 місяці.

Ухвалою суду від 30.06.2015 за клопотанням позивача на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи продовжений на 15 днів до 28.07.2015. Також, зазначеною ухвалою на підставі ст.27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Енергобанк».

В судове засідання 16.07.2015 з'явився представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач подав клопотання про розстрочення виконання рішення і просив вважати вірним клопотання про розстрочення виконання рішення, а не про відстрочення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, явку своїх представників в судове засідання не забезпечила, вимог суду не виконала.

Відповідно інформації з офіційного сайту ( http://www.energobank.com.ua ) діяльність Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» як суб'єкта господарювання не припинено.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду, суд

В С Т А Н О В И В:

14.12.2013 між Виконавчою дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, як виконавцем (позивач) та Установою охорони здоров'я санаторій «Святі гори» заснованої на власності Донецької обласної ради профспілок, як замовником (відповідач) укладений договір про закупівлю за державні кошти №413/07/13 (далі договір).

Відповідно до п.1.1. договору виконавець зобов'язується надати протягом строку дії договору послуги з санітарно-курортного та відновлювального лікування застрахованим особам і членам їх сімей (послуги) на підставі санаторно-курортних путівок (далі - путівка) у кількості, за видами та ціною, що визначені в додатку №1 до цього договору та за профілями лікування, зазначеними у додатку №2 до цього договору, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Ціна договору становить 34052844,00грн., що еквівалентна 4501 путівкам (п.3.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору авансовий платіж у розмірі 30% від вартості послуг за квартал замовник здійснює до 20 числа першого місяця відповідного кварталу. Остаточний розрахунок за квартал здійснюється до 10 числа другого місяця кварталу, наступного за звітним.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє по 31.12.2014 включно (п.10.1 договору).

Судом встановлено, що договір про закупівлю за державні кошти №413/07/13 від 14.12.2013 підписаний обома сторонами без будь-яких зауважень та скріплений печатками сторін.

Сторонами підписаний додаток №1 до договору, в якому погоджено кількість, ціна та загальна сума путівок.

Позивач в позовній заяві повідомив про повернення відповідачу частини путівок на загальну суму 20980512,00грн. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на повернення путівок.

На виконання умов п.4.1 договору, позивачем на підставі платіжних доручень №276 від 16.01.2014 на суму 1933394,40грн., №2508 від 04.04.2014 на суму 2647814,40грн., №5143 від 15.07.2014 на суму 3661711,20грн. здійснено платежі на загальну суму 8242920,00грн.

Відповідачем на виконання умов договору за 9 місяців 2014 року надано послуги з санітарно-курортного та відновлювального лікування на загальну суму 6826344,00грн., що еквівалентно 872 путівкам. Зазначений факт підтверджений відповідачем в листі №330 від 21.10.2014.

Перерахування позивачем відповідачу коштів на суму 8242920,00 грн. та надання відповідачем послуг на суму 6826344,00 грн. підтверджується матеріалами справи та позивачем і відповідачем.

Оцінивши зміст даного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст.905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.4.3 договору отримані путівки в окремих випадках (зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків на санаторно-курортне лікування; відсутності коштів на оплату послуг; відмови страхувальників, застрахованих осіб, або лікувально-профілактичних закладів від путівок; порушення виконавцем строку відправлення путівок; дій, що виникли з вини виконавця, результатом яких стала неможливість надання послуг) можуть бути повернуті виконавцю.

У разі повернення замовником путівок, а також запізнення та/або дострокового вибуття застрахованих осіб та/або членів їх сімей оплата вартості ненаданих виконавцем послуг замовником не проводиться, а перераховані за такі послуги кошти повертаються замовнику. Повернення зазначених коштів виконавець здійснює не пізніше 10 календарних днів від дати отримання від замовника невикористаних путівок та/або подання замовнику даних у порядку, передбаченому п.6.3.14 договору (п.4.4 договору).

Даний спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, в порушення п. 4.4. договору, не повернув позивачу кошти за повернуті путівки, тобто не надані відповідачем послуги з санітарно-курортного та відновлювального лікування на загальну суму 1289400,00 грн.

Судом відзначається, що матеріали справи свідчать про перерахування позивачем коштів на суму 8242920,00 грн. та надання відповідачем послуг на суму 6826344,00 грн., отже різниця між перерахованими коштами та наданими послугами становить 1416576,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, путівки були повернуті відповідачу 13.01.2015, що підтверджується відбитком календарного штемпеля відділу поштового зв'язку на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення відповідачу, то відповідно до п. 4.4. договору, відповідач в десятиденний строк повинен був перерахувати грошові кошти в сумі 1289400,00грн. на рахунок позивача (до 23.01.2015 включно).

Проте, всупереч умов договору, зазначені кошти відповідачем не повернуті.

Посилаючись на п.4.4 договору, позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав від відповідача повернення протягом 7 днів коштів, що були отримані відповідачем як оплата за путівки, а також сплати пені та штрафу за порушення строків повернення коштів.

В матеріалах справи міститься копія відповіді на претензію, в якій відповідач визнав претензію позивача обґрунтованою в частині оплати основної заборгованості в сумі 1289400,00грн. та заперечив проти нарахування пені та штрафу.

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що 03.02.2015 ним було подано платіжне доручення №435 (копія міститься в матеріалах справи) до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» для сплати заборгованості на рахунок позивача за невикористані санаторно-курортні путівки. Проте, Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» не здійснило перерахування згідно вказаного платіжного доручення. Зазначене призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем.

Відповідачем до матеріалів справи надана копія акту звірки взаєморозрахунків №67, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 1289400,00грн. Зазначений акт підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Посилаючись на постанову НБУ №96 від 12.02.2015 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до неплатоспроможних» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №29 від 12.02.2015 «Про запровадження Тимчасової адміністрації в ПАТ «Енергобанк», відповідач зазначає про неможливість ПАТ «Енергобанк» виконати зобов'язання та здійснити перерахунок коштів за їх призначенням - на рахунок позивача.

Судом встановлено, що відповідач мав перерахувати позивачу грошові кошти в сумі 1289400,00грн. в строк до 23.01.2015 включно.

Проте, відповідач звернувся до ПАТ «Енергобанк» з платіжним дорученням лише 03.02.2015. До цього моменту будь-яких повідомлень про неможливість виконання зобов'язання в наслідок непереборної сили відповідачем на адресу позивача не надсилались.

Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості звернутись з платіжним дорученням до банку раніше, не порушуючи строків виконання зобов'язання.

Позивач зазначив, що путівки були повернуті відповідачу 13.01.2015, даний факт відповідачем ні у відповіді на претензію, ані у відзиві на позов, ані в судовому засіданні не спростований. Факт повернення путівок та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 1289400,00грн. відповідачем підтверджений.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Посилання відповідача на відсутність його вини у невиконанні грошового зобов'язання, судом не приймається, оскільки відповідач не виконав його у строки передбачені договором, а саме у строк до 23.01.2015, платіжне доручення датоване тільки 03.02.2015. Окрім того, ПАТ «Енергобанк» віднесений до неплатоспроможних тільки 12.02.2015. Також слід зазначити, що відповідачем не надано доказів того, що рахунок відкритий у ПАТ «Енергобанк» є єдиним рахунком відповідача. Отже, не виконання ПАТ «Енергобанк» зобов'язань перед відповідачем не є, в силу положень ст. 617 Цивільного кодексу України, тим випадком, який звільняє відповідача від відповідальності та належного виконання своїх зобов'язань.

Матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем грошових зобов'язань по договору №413/07/13.

Відповідачем за весь час розгляду справи не надано доказів здійснення платежу на суму 1289400,00грн. за повернуті позивачем путівки.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 1289400,00грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.7.2.5 договору просить стягнути з відповідача пеню, що нарахована на суму 1289400,00грн., за період з 24.01.2015 по 20.04.2015 у розмірі 150418,22грн., та штраф в розмірі 257880,00грн.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2.5 договору за порушення строків виконання зобов'язання, передбаченого п.4.4 договору, виконавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості несвоєчасно виконаних зобов'язань, за кожний день прострочення, а в разі прострочення понад 10 днів додатково стягується штраф в розмірі 20% від вартості невиконаних зобов'язань за цим договором.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти нарахування пені та штрафу за прострочення виконання зобов'язання за договором, зазначаючи про наявність воєнного конфлікту на території Донецької області, які відповідно до Сертифікату Торгово-промислової палати України №603 є обставинами непереборної сили.

У зв'язку з чим, відповідач вважає, що через сукупність вищевказаних подій, вина відповідача в порушенні зобов'язання відсутня та, у відповідності до ст.617 Цивільного кодексу України, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В цьому контексті виникає необхідність доведення прямого причинного зв'язку між настанням обставини непереборної сили і неможливості виконати зобов'язання саме через цю обставину.

Статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідачем надано суду Сертифікат Торгово-промислової палати України №603 про настання обставин непереборної сили для ВП «ВО ОКП «Донецьктеплокомуненерго» Святогірське багатогалузеве комунальне господарство». Початок дії форс-мажорних обставин, згідно Сертифікату ТПП №603 - 02.06.2014.

Проте, вищезазначені обставини, щодо невиконання банком платіжного доручення та обставини, що наведені в Сертифікаті ТПП №603, безпосередньо не впливають на строки своєчасного виконання зобов'язань відповідачем. Крім того, сертифікат ТПП №603 є підтвердженням настання обставин непереборної сили для ВП «ВО ОКП «Донецьктеплокомуненерго» Святогірське багатогалузеве комунальне господарство», а не для відповідача.

Отже, наданий відповідачем Сертифікат ТПП №603 не є належним та допустимим доказом підтвердження настання для відповідача обставин непереборної сили. Інших доказів відповідачем не надано. Посилання відповідача на невиконання банком зобов'язань по перерахуванню коштів позивачу, спростовані судом вище.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження правомірності доводів відповідача про відсутність його вини у належному виконанні зобов'язання та наявності обставин непереборної сили, як підстави для звільнення відповідача від відповідальності.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено правомірність нарахування позивачем штрафу та пені за несвоєчасне виконання відповідачем умов договору.

Перевіривши розрахунок позивача про нарахування пені та штрафу, суд визнає його вірним, тому вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 150418,22грн. та штрафу в розмірі 257880,00грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання судового рішення строком на двадцять чотири місяці, оскільки відповідач перебуває в складному фінансовому стані у зв'язку з проведенням АТО на території Донецької області, відкликанням позивачем путівок з подальшим поверненням відповідачу, віднесенням ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасової адміністрації, неможливістю встановити дату закінчення строку дії обставин непереборної сили.

Відповідач зазначає, що стягнення суми боргу без розстрочення виконання рішення зумовить неможливість погасити заборгованість за іншими платежами, податками та зборами, а також спричинить звільнення працівників. Крім того, відповідач зазначає, що накладення арешту на рахунку відповідача під час виконавчого провадження заблокує господарську діяльність відповідача та унеможливить виконання ним боргових зобов'язань перед кредиторами і в майбутньому призведе до його банкрутства.

Відповідно до пункту 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно приписів ст. 121 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З аналізу ст. 121 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ст. 83 Господарського процесуального кодексу , ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для розстрочки виконання рішення мають бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення.

На підтвердження свого клопотання, відповідачем додано до матеріалів справи довідки, з яких вбачається, що станом на 24.06.2015 заборгованість відповідача з електроенергії становить 216405,50грн., з водовідведення - 43307,88грн.

Згідно наданих відповідачем довідок підписаних головним лікарем та головним бухгалтером підприємства заборгованість відповідача по заробітній платі перед робітниками станом на 11.06.2015 за лютий-квітень 2015 становить 301500,00грн. Станом на 23.06.2015 кількість працюючих на підприємстві становила 150 осіб, з них у відпустці без збереження заробітної плати знаходиться 105 осіб.

Відповідач посилається на відсутність компенсації господарських витрат у зв'язку з наданням підприємством місця для проживання вимушеним переселенцям з зони АТО. Разом з тим надав довідку про часткову компенсацію витрат на обслуговування вказаного контингенту у розмірі 75% за лютий місяць та не надав жодних первинних бухгалтерських/ фінансових, розпорядчих документів, на підтвердження фактичної кількості проживаючих переселенців, фактичних витрат відповідача на надання місця для проживання переселенцям, фактичного розміру компенсації та заборгованості держави перед установою.

Посилання відповідача на тяжкий стан підприємства та значну дебіторську заборгованість підприємства судом не приймаються, оскільки даний факт є результатом господарської діяльності відповідача та не може бути прийнятий в якості доказів для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення. Окрім того, відповідачем не надано належних доказів відсутності коштів на рахунках відповідача.

Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача та посилається на тяжкий фінансовий стан позивача.

З огляду на викладене, розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці, врахувавши пояснення представника позивача, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, наявність значних інфляційних процесів у економіці держави, суд приходить до висновку про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 83, ст.ст. 82-85, ст.121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Установи охорони здоров'я санаторій «Святі гори» заснованої на власності Донецької обласної ради профспілок (87535, Донецька область, м.Маріуполь, пл.Машинобудівників, буд.1; ЄДРПОУ 25605170) на користь Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності (03680, м.Київ, вул.Предславинська, 28; ЄДРПОУ 36185185) суму заборгованості у розмірі 1289400 (один мільйон двісті вісімдесят дев'ять тисяч чотириста) грн. 00коп., пеню в розмірі 150418 (сто п'ятдесят тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 22коп., штраф в розмірі 257880 (двісті п'ятдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 00коп., судовий збір у розмірі 33953 (тридцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 96коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 21.07.2015.