Постанова

від 13.07.2015 по справі 804/4299/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2015 р. Справа № 804/4299/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Власенка Д.О.,

при секретарі судового засідання Пасічнику Т.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопроммаш» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРА-ЕСПАНІЯ», про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопроммаш» (далі - ТОВ «Нікопроммаш», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Нікопольська ОДПІ, відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 12.02.2015 року № НОМЕР_1 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 22704,63 грн. (в тому числі за основним платежем - 15136,42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7568,21 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Нікопольською ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ В«НікопроммашВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» за вересень 2014 року та подальшого використання в своїй діяльності отриманих товарів (робіт, послуг) у періодах їх фактичного здійснення, за результатами якої складено акт перевірки № 4044/2202/33125694 від 30.12.2014 року, висновки якого про відсутність реального здійснення господарських відносин з ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» у вересні 2014 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, не відповідність змісту первинних документів суті господарських операцій та подальшої реалізації по ланцюгу постачання, відсутність об'єктів оподаткування, у зв'язку із чим встановлено заниження податку на додану вартість за вересень 2014 року на суму 15136,42 грн. є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі даного акту, є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи. Правом на подання письмових пояснень або заперечень на позов не скористався.

Дослідивши всі документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю В«НікопроммашВ» зареєстровано 11.10.2004 року виконавчим комітетом Нікопольської міської ради та з 19.10.2004 року перебуває на податковому обліку в Нікопольській ОДПІ.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є: ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що у період з 25.12.2014 року по 30.12.2014 року на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, у зв'язку з не наданням ТОВ В«НікопроммашВ» пояснень та копій підтверджуючих первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинам з ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» , відповідно до наказу від 25.12.2014 року № 1758 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ В«НікопроммашВ» , направлення на перевірку від 25.12.2014 року № 710/2202, Нікопольською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ В«НікопроммашВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» за вересень 2014 року та подальшого використання в своїй діяльності отриманих товарів (робіт, послуг) у періодах їх фактичного здійснення, за результатами якої складено акт перевірки № 4044/2202/33125694 від 30.12.2014 року.

Згідно висновків акта № 4044/2202/33125694 від 30.12.2014 року документальною позаплановою виїзною перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» у вересні 2014 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено не відповідність змісту первинних документів суті господарських операцій, які визнані не реальними по ланцюгу постачання, відсутність об'єктів оподаткування та порушення ст..185, ст.188, ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 15136,42 грн.

Не погоджуючись з викладеними в акті перевірки № 4044/2202/33125694 від 30.12.2014 року висновками, позивачем до Нікопольської ОДПІ були подані заперечення від 04.02.2015 року вих. № 9, за розглядом яких останнім листом від 11.02.2015 року вих.№ 3271/10/04-07-22-02/30 визнано висновки акта перевірки такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі акта перевірки № 4044/2202/33125694 від 30.12.2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 12.02.2015 року про збільшення ТОВ В«НікопроммашВ» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22704,63 грн., в тому числі за основним платежем - 15136,42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7568,21 грн.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.09.2014 року між ТОВ В«НікопроммашВ» (замовник) та ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» (підрядник) було укладено договір про виконання робіт № 02-10/14, за умовами якого замовник доручає і оплачує, а підрядник зобов'язується виконати ремонт всіх видів електродвигунів та трансформаторів. Ремонт виконується матеріалами підрядника з урахуванням транспортно-заготівельних витрат або матеріалами замовника. Транспортування електрообладнання на ремонт та з ремонту здійснюється транспортом і за рахунок підрядника.

На підставі укладеного договору підрядником виписано рахунки на роботи № 29, 30, 31 від 30.09.2014 року (ремонт електродвигунів, ремонт електрообладнання).

Актами приймання виконаних робіт по ремонту електрообладнання за вересень 2014 року підтверджено виконання ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯ В» договірних зобов'язань, а також складено списання матеріалів до акту виконаних робіт.

За фактом виконання робіт ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» виписано на адресу позивача відповідні податкові накладні, копії яких залучені до матеріалів справи.

Слід зазначити, що факт використання придбаних у ТОВ «ФОРА ЕСПАНСІЯ» робіт та послуг у власній господарській діяльності був самостійно встановлений відповідачем відображений в складеному ним Акті та фактично не заперечується.

Суд зазначає, що відповідачем ані в ході судового розгляду, ані при складанні акту перевірки не заперечувалось проти належного документального оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» .

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлює Податковий Кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (наразі та далі - у редакції Податкового кодексу України станом на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку а додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

При цьому відповідно до статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Також в пункті 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Відповідно до змісту пунктів 201.4 та 201.8 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з пунктом 184.1 статті 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент проведення операції з позивачем і виписки податкових накладних ТО «ѲНТРА ЮГВ» було зареєстровано як платники податку на додану вартість, а тому мало повне право виписувати позивачу податкові накладні.

Згідно статті 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, первинні документи, якими оформлені операції з надання послуг від ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» позивачу, складені належним чином та відповідають вимогам статті 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» .

Будь-яких заперечень з цього приводу відповідачем не надано.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2012 року звернув увагу адміністративних судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні питання щодо реальності господарської операції судам слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Необхідно також перевірити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача з огляду на наведені критерії.

Натомість, податковим органом не було досліджено первинну документацію ТОВ В«НікопроммашВ» , а висновки ґрунтуються лише на отриманій інформації з інформаціних баз, а також податкової інформації контрагента ТОВ «ФОРА ЕСПАНІЯ».

Також слід зауважити, що сама по собі наявність чи відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Такі твердження також викладені в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 2 1936/11/13-11.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в рішеннях Вищого адміністративного суду у справах МК-60198/09 від 15 березня 2012 року, ЖК-20630/10 від 21 червня 2012 року, МК/800/7790/13 від 17 липня 2013 року.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено залежності виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання та не встановлює обов'язку для підприємства здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Також, стосовно доводів податкового органу щодо сумнівності факту здійснення контрагентами позивача зобов'язань за укладеними договорами, що були зроблені за результатами аналізу інформаційних баз податкового органу, аналізу даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, а також твердження щодо відсутності основних фондів, трудових ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів, сировини та матеріалів, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, зареєстрованих власних основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів, сировини та матеріалів, що була би достатньою для фізичної та технічної можливості виконання умов наведених договорів, що виключає залежність даних умов та реальності виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, з огляду на характер викладеного висновку щодо сумнівності факту здійснення контрагентом позивача визначеної діяльності, що містить ознаки припущень, відсутності відповідних доказів з боку відповідача щодо неможливості виконання умов договорів та у відповідності до ст. 62 Конституції України, якою визначено, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, дані твердження відповідача судом не приймаються.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Також, з огляду на підтвердження позивачем первинними документами реальності здійснення, описаних в Акті перевірки операцій, суд не приймає до уваги посилання податкового органу на наявні відомості із баз даних із зазначенням даних стосовно контрагентів позивача з урахуванням наступного.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюги яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід зауважити, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі № К-12509/08.

Цей висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах В«Інтерсплав проти УкраїниВ» (2007 рік, заява № 803/02), В«БулвесВ» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджено відповідними Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Суд приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищезазначеним податковим накладним, виписаним ТОВ В«ФОРА ЕСПАНІЯВ» .

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність винесеного рішення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій та право позивача на формування податкового кредиту, відсутності належних доказів правомірності прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«НікопроммашВ» щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення - підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ТОВ В«НікопроммашВ» при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 182,70 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 342 від 23.03.2015 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 182,70 грн. підлягає поверненню.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопроммаш» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРА-ЕСПАНІЯ», про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 38657960) від 12 лютого 2015 року № НОМЕР_1 про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 22 705, 63 грн. (двадцять дві тисячі сімсот п'ять гривень 63 копійки), в тому числі за основним платежем - 15 136, 42 грн. (п'ятнадцять тисяч сто тридцять шість гривень 42 копійки), за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 568,21 грн. (сім тисяч п'ятсот шістдесят вісім гривень 21 копійка).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопроммаш» (код ЄДРПОУ 33125694) судові витрати у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок)

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 липня 2015 року

Суддя ОСОБА_2