Рішення

від 30.06.2010 по справі 19/87

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.10 Справа№ 19/87

За позовом: ТзОВ В«Фара-1В» , м.Київ;

До Відповідача: ТзОВ В«Євро-ТракВ» , м.Жовква Львівської області;

Про: стягнення 6448,48грн.

Суддя Левицька Н.Г.

Секретар судового засідання: Байко А.Я.

В судовому засіданні взяли участь представники:

Позивача: ОСОБА_1- предст. (дов. б/н від 16.03.2010р.);

Відповідача: не з'явився;

Позивачу, який взяв участь у справі, роз'яснено зміст ст.ст. 20, 22 ГПК України, а саме, його процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору :

Позовні вимоги заявлено ТзОВ В«Фара-1В» , м.Київ до Відповідача: ТзОВ В«Євро-ТракВ» , м.Жовква Львівської області про стягнення 6448,48грн.

Обставини Справи:

Ухвалою суду від 25.05.2010р. судом порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено до судового розгляду на 17.06.2010р.

Cторони в судове засідання 17.06.2010р. не з'явились, причини неявки не повідомили, хоча були повідомлені належним чином про час і місце проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 17.06.2010р. розгляд справи відкладено на 30.06.2010р.

В судове засідання 30.06.2010р. представник Позивача з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву і витребувані ухвалою документи не подав.

Справа роглянута за наявними у ній матеріалами, керуючись вимогами ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення Позивача, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, доданих до справи та оцінивши докази, які знаходяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне:

19.03.2007р. між ТзОВ В«Фара-1В» (Постачальник,Позивач) та ТзОВ В«Євро-ТракВ» (Покупець, відповідач) було укладено Договір №237 про довгострокові поставки, на підставі якого Позивачем поставлено Відповідачу товар загальною вартістю 3541,00грн. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № ЛВ-0320004 від 20.03.2007р.

У відповідності до п.5.1.1. вищевказаного Договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошової суми, вказаної у видаткових накладних на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з моменту проведення відвантаження.

Зобов'язання щодо оплати вартості поставленого Товару відповідачем виконане частково, на момент подання позову борг відповідача перед позивачем становив 3082,00грн.

Позивач надіслав на адресу відповідача вимогу-претензію (вих. №153 від 24.07.2007р.), однак жодної відповіді не отримав. Факт отримання відповідачем цієї претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, з якого вбачається дата вручення - 21.08.2007р.

Станом на дату подання позову - 17.05.2010р. прострочена заборгованість відповідача за поставлений товар за Договором №237 про довгострокові поставки від 19.03.2007р. не змінилась і становила 3082,00грн.

При вирішенні справи суд виходив з наступного:

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усі заходи, необхідні для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Стаття 525 Цивільного кодексу України не допускає односторонньої відмови від виконання договору чи зміни умов його виконання.

Згідно із вимогами статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із вимогами ч.ч. 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 3082,00грн. є підставними. Дана сума підлягає стягненню.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1. ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ч.2. ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1.2. Договору №237 про довгострокові поставки від 19.03.2007р. передбачено, що розмір заборгованості Покупця не погашеної їм протягом періоду зазначеного в п.5.1.1. даного договору не може перевищувати 5000,00грн.

Враховуючи те, що розмір заборгованості Відповідача є меншим 5000,00грн., положення п.10.2. Договору про те, що у випадку затримки оплати товару покупець приймає на себе зобов'язання разом із сплатою боргу, сплатити на користь Постачальника: а)штраф у розмірі 3% від суми заборгованості; б) 18% річних від суми простроченого платежу, не підлягають застосуванню.

Окрім цього, п.10.2. та п.5.1.1. суперечать п.5.1.2., відтак строк оплати за поставлений Товар за Договором № 237 про довгострокові поставки від 19.03.2007р. на суму менше 5000,00грн та санкції за його порушення у вказаному Договорі не передбачені.

За таких обставин заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення із відповідача штрафів в розмірі 3% від суми заборгованості - 92,46грн та 18% річних від суми простроченого платежу у розмірі 1708,36грн. є необґрунтованими, у їх задоволенні слід відмовити.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу із урахуванням 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідачем не порушено строку оплати за поставлений товар, позивачем необґрунтовано нараховані відповідачу збитки від інфляції на суму 1565,66грн.

Зважаючи на те, що спір виник з вини відповідача -судові витрати слід покласти на нього, пропорційно задоволеним позовним вимогам, керуючись ст.49 ГПК України.

Керуючись вимогами ст.ст. 1, 2, 4, 32, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Євро-ТракВ» (80300, Львівська область,Жовківський район, м.Жовква, вул.Воїнів УПА, 8а, ідентифікаційний код 32954451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фара-1В» (02154, м.Київ, пр-т.Возз'єднання, 21 к.8, ідентифікаційний код 33299396) 3082,00грн.-основного боргу, 30,82грн витрат на оплату державного мита та 236,00грн.-витрат на оплату інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.

Рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст.85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду, в порядку встановленому розділом ХII ГПК України.

Суддя Левицька Н.Г.