Ухвала

від 16.07.2015 по справі 2а/0470/12179/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2015 року м. Київ К/800/32927/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Шипуліної Т.М.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014

у справі № 2а/0470/12179/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білмакс»

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

третя особа: Приватне підприємство «Велес-Плюс»

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білмакс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Білмакс») звернулось до суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Верхньодніпровська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2012 №0000010220, №0000020220.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем були проведені позапланові виїзні перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами яких складені акти від 15.08.2012 №162/222-34031183 та від 14.09.2012 №187/222-34031183.

В актах перевірок зазначено порушення позивачем вимог: п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон №334/94-ВР); пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.8.1 п. 138.8, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями; далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 641685,65 грн.; п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон №168/97-ВР); п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 379321,04 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 19.09.2012:

- №0000010220, яким позивачу донараховано податок на прибуток підприємств в розмірі 641685,65 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 90639,45 грн.;

- №0000020220, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в розмірі 397321,04 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 72126,17 грн.

Відповідачем зазначено про наявність порушень в податковому обліку ТОВ «Білмакс» операцій з металобрухтом, що призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, вказував, що нікчемність правочинів, укладених позивачем з ПП «Велес-Плюс», підтверджується актом перевірки цього підприємства, в якому зазначено, що перевіркою контрагентів по ланцюгу постачання встановлено постачальників, які відсутні за юридичною адресою, приховують фактичне місцезнаходження, не сплачують податків, документально не підтверджують факт транспортування ТМЦ, витрат на їх зберігання, операції з придбання зазначеними підприємствами товарів (послуг) у постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, це свідчить про відсутність необхідних умов для відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а також про відсутність господарської мети, оскільки правочини були укладені для надання податкової вигоди третім особам, виключно з метою формування валових витрат і податкового кредиту та не здійснювалися в реальному масштабі простору та часу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про відсутність реального товарного характеру господарських операцій, а відтак, і відсутність реального виконання договорів.

Судами в свою чергу встановлено, що на підтвердження реальності господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем надано всі необхідні та достатні докази.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями та ін.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Щодо тверджень відповідача про те, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних підтверджує відсутність факту перевезення товару, то слід відзначити, що наявність або відсутність товарно-транспортних накладних може підтверджувати дотримання або порушення правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчить про безтоварність операції; відсутність саме товарно-транспортних накладних не позбавляє покупця товарів права включити понесені ним витрати з придбання товарів до складу валових витрат та віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість. Умовами договорів, укладених сторонами, не передбачено обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних. Крім того, посилання відповідача на ненадання цих документів при перевірці не відповідає дійсності, оскільки позивачем надавалася частина товарно-транспортних накладних транспортних операторів «Нічний експресс» та «Нова пошта», що підтверджує транспортування ТМЦ за спірними правочинами на адресу позивача.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства, і, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2012 №0000010220, №0000020220.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)Т.М. Шипуліна (підпис)М.О. Федоров